У війні Росії переможе Китай. Чим може закінчитися створення нового світового порядку

Росія відчайдушно намагається створити альтернативну Заходу групу держав. Аналізуючи цей процес, політолог Марк Галеотті в колонці для The Times вбачає головним його бенефіціаром Китай і згадує про проблеми для України.

Чи настала весна для авторитарних режимів?

У четвер виконувач обов’язків міністра закордонних справ Китаю Ван Ї звинуватив Сполучені Штати в “одержимості” стримуванням його країни і дав зрозуміти про готовність налагодити тісніші зв’язки з Москвою.

Раніше цього тижня міністр оборони Великої Британії Грант Шаппс звинуватив Іран у тому, що він “підбурював” Росію до її агресії проти України, одночасно продавши їй близько 400 балістичних ракет малої дальності.

Білоруський диктатор Олександр Лукашенко, який потрапив під санкції, оголосив про плани встановити стратегічне партнерство з Іраном, щоб використовувати його багатий досвід обходу західних ембарго. Після п’ятирічної перерви Росія знову постачає сиру нафту до Венесуели, а президенту Путіну залишилося кілька днів до перших президентських виборів за більш ніж десятиліття, і йому не доведеться боротися з подразником у вигляді лідера опозиції Олексія Навального.

Від Пекіна до Москви і від Пхеньяна до Тегерана серед авторитарних режимів відчувається безпомилкове відчуття зростаючої впевненості в собі. Почасти це зумовлено взаємним обміном військовою технікою, політичною підтримкою і багатьом іншим.

Однак це також відображає появу ширшої політичної коаліції, яка прагне підірвати або замінити глобальний порядок, в якому домінує Захід. Хоча наразі більша частина зусиль належить Росії, кінцевим бенефіціаром може стати Китай.

Клуб аутсайдерів

У минулому на Заході було багато насмішок з приводу співпраці Росії, Ірану та Північної Кореї як відчайдушної купки ізгоїв. Один європейський дипломат назвав це “клубом країн, у яких немає друзів і немає перспектив”. Проте, враховуючи, що за цими та іншими державами-вигнанцями стоїть Китай, виникає відчуття затьмарення “монопольного” світового порядку, в якому домінують США і Європа.

Цьому сприяло використання санкцій як важеля Заходу. Вони можуть бути ефективними, але вони також заохочують їхніх жертв до співпраці і дають їм відчуття, що їм нема чого втрачати. Наприклад, один російський парламентарій 2022 року попередив Захід: “Якщо ви ставитеся до нас як до ворогів і аутсайдерів, не дивуйтеся, якщо ми поводитимемося як вороги й аутсайдери”. Взаємна допомога в обхід санкцій є одним із чинників, що лежать в основі цієї нової осі.

Це сформульовано мовою глобальної рівності та деколонізації. Ван заявив, що “глобальний Південь більше не є мовчазною більшістю, а є силою реформування міжнародного порядку”, а Путін з радістю заявляє, що Росія тепер приєдналася до “глобальної більшості”.

Український вплив

У найближчій перспективі це безпосередньо вплине на війну в Україні. Тоді як Європа надала Україні лише 30 відсотків обіцяного нею до березня мільйона артилерійських снарядів, Північна Корея вже продала Росії щонайменше мільйон, чого достатньо для місяця інтенсивних операцій.

Велика частина північнокорейських боєприпасів низької якості: один російський воєнний кореспондент назвав їх “інженерією XIX століття в снарядах XX століття”. Проте це допомагає Москві підтримувати тиск на Україну, яка відчуває нестачу боєприпасів. Снаряди зіграли вирішальну роль у завоюванні перемоги в стратегічному місті Авдіївці минулого місяця, і хоча цьогоріч, можливо, не буде ніяких великомасштабних наступів, особливо якщо Путін вирішить не оголошувати ще одну політично ризиковану мобілізацію, це справді означає, що у росіян буде більше можливостей для таких локальних наступів.

Агресивні часи

Така співпраця також має довгострокові наслідки для безпеки. Пранай Вадді, старший директор Білого дому з контролю над озброєннями, попередив, що Північна Корея, яка здатна озброїтися на основі того, що він назвав “безпрецедентним рівнем співробітництва у військовій сфері” з Росією, являє собою набагато більшу потенційну загрозу.

Аналогічним чином, нові важелі впливу Ірану на Росію, яка купувала його безпілотники і ракети, схоже, сприяли його нещодавній упевненості та агресії. Хоча Москва спочатку намагалася виглядати неупередженою, наприклад, після жовтневого нападу ХАМАС на Ізраїль, їй доводилося постійно схилятися на користь іранських маріонеток. Вона також підписала угоду, згідно з якою, попри свої давні побоювання, вона продає Ірану сучасні винищувачі Су-35 і ударні вертольоти Мі-28.

Ніякої халяви

Існують чіткі межі цієї співпраці та області серйозної напруженості. Москва не хоче ані дестабілізувати Корейський півострів, ані підтримувати програми Пхеньяну зі створення ядерної або біологічної зброї. Так само Тегеран обурений підтримкою Росією претензій Об’єднаних Арабських Еміратів на три острови, які Іран захопив 1971 року. Остання офіційна національна карта Китаю, опублікована торік, включає до своїх кордонів весь острів Великий Уссурійський, яким він погодився 2004 року поділитися з Росією.

Отже, співпраця є транзакційною. Тоді як Захід озброює Україну безплатно, Росії довелося платити за артилерійські снаряди, отримані нею з Пхеньяну, та за тегеранські безпілотники “Шахед” грошима, технологіями та, у випадку голодної Північної Кореї — пшеницею.

Проте, економічне і політичне співробітництво переплітаються. Особлива економічна зона Расон, де зустрічаються кордони Північної Кореї, Росії та Китаю, відроджується як центр взаємної торгівлі. Сумнозвісні ізоляціоністи Північної Кореї навіть сподіваються відкритися для російського туризму. Минулого місяця група росіян стала першими туристами, яким дозволили в’їхати в країну відтоді, як на початку 2020 року вона ввела масштабні обмеження на кордоні через Covid. Їхня чотириденна поїздка пройшла в Пхеньяні та на гірськолижному курорті Масікрен, і хоча вона, можливо, не була вдалою для туристів (“все розвалюється”, — нарікає один із них) — це символ надій Північної Кореї отримати вигоду з ізоляції Росії.

Нові світові мережі

Довгострокове значення цих прагматичних угод полягає в тому, що вони є частиною систематичних зусиль зі створення мережі інституціоналізованих зв’язків, що оминають наявні структури світового порядку та йдуть паралельно до них. Часто вони все ще чітко обмежені. Наприклад, з 2014 року, коли США пригрозили відключити Росію від глобальної системи міжбанківських комунікацій Swift, Москва розробляє власну версію SPFS. Перший заступник голови Центрального банку Росії нещодавно з гордістю оголосив, що до SPFS під’єднано 20 країн і 557 банків, проте Swift охоплює майже всі країни світу і понад 11 000 фінансових установ. Навіть CIPS, китайська система переказів у юанях, об’єднує майже 1500 установ у більш ніж 100 країнах.

Однак скидати з рахунків такі ініціативи небезпечно. Офіцер Казначейства США, який працює над санкціями, з жалем визнав, що SPFS ускладнив його роботу: “Я не кажу, що його розробили для порушення санкцій — насправді це було зроблено для того, щоб уникнути фінансової кризи, якби їх вигнали зі Swift, — але це справді означає, що після багатьох років, упродовж яких формувалася єдина глобальна система, ми знову спостерігаємо її розкол на “наших” і “чужих”.

Новий світовий порядок

Це метафора ширшого процесу, головним довгостроковим бенефіціаром якого є Китай. Мета Пекіна вже давно — обхід того, що він вважає глобальним порядком, встановленим для підтримки західного домінування. Грандіозна ініціатива Пекіна “Один пояс, один шлях” виявилася свого роду дорогим розчаруванням, і її масштаби були скорочені. Проте це створило основу для ширшої кампанії, заснованої не на одному підприємстві, а на створенні безлічі конкуруючих груп, інститутів та ініціатив, які починають виглядати як щось більше, ніж просто сума його частин.

Економічний блок БРІКС відображає загальний інтерес до пошуку альтернативних структур. До початкових засновників на початку цього року приєдналися Ефіопія, Іран і ОАЕ. Ще п’ятнадцять країн, від Алжиру до В’єтнаму, перебувають у процесі прийому в члени.

Блок, можливо, не є цілісним геополітичним утворенням (не в останню чергу з огляду на напруженість між Індією та Китаєм), але він часто відкрито заявляє про своє бажання звільнитися від залежності від західних інститутів. Цього року Москва планує відродити проєкт “Кабель БРІКС” — створення альтернативної волоконно-оптичної підводної кабельної системи зв’язку, яка ускладнить Сполученим Штатам доступ до комунікацій.

Сторона, що перемогла

До початку війни Москва була щаслива нацьковувати Китай на Захід і продавати йому все, що могла, але не хотіла надто тісно пов’язуватися з державою, що зростає на своїх власних кордонах. Однак відтоді Путін, схоже, вирішив, що в нього немає альтернативи тому, щоб пов’язати свою долю з Пекіном і з подвоєним ентузіазмом “розігрівати” інші незадоволені держави.

Його звернення про стан справ у країні минулого місяця багато в чому сприяло зростанню потенційних членів БРІКС порівняно з групою західних індустріальних країн G7. До 2028 року, заявив він, на частку блоку, включно з новими членами, припадатиме 37 відсотків світового ВВП, тоді як частка G7 впаде нижче 28 відсотків. Сама Росія, можливо, не буде однією з таких зростаючих економік у довгостроковій перспективі, але Путін намагається переконати свою країну, що вона перебуває на боці переможців, “незалежно від того, що станеться далі, зокрема навіть в Україні”.

На орбіті Китаю

Путін також заявив, що “ніякий міцний міжнародний порядок неможливий без сильної і суверенної Росії”. Однак навіть багато хто в його власній еліті стурбований тим, що, за словами одного московського аналітичного центру, “ми ризикуємо пожертвувати нашим довгостроковим суверенітетом заради негайної вигоди”. Небезпека для Росії та інших ізгоїв полягає в тому, що їхнє прагнення розвивати альтернативні інституційні зв’язки створить пухкий новий порядок, у якому вони дедалі частіше обертатимуться навколо єдиної альтернативної організаційної сили: Китаю.

Однак, оскільки Європа загрузла в розбіжностях з приводу того, як найкраще реагувати на кризу в Україні, а США дедалі більше паралізовані напередодні виборів, результати яких, судячи з усього, будуть гіркими, серйозної стратегічної протидії не існує. Ба більше, навіть США обходитимуть Пекін у надії, що той зможе стримати Пхеньян, надавши йому ще більше важелів впливу.

Ця “альтернативна вісь” навряд чи в остаточному підсумку стане гідним конкурентом наявного глобального порядку, але натомість підірве його, створивши те, що один британський дипломат назвав “глобальним шведським столом — вибирайте ті правила, які вам подобаються і коли вам подобається”.