Волонтерські будні в Києві: правда про брак ресурсів та людську втому

"Телеграф" дізнався, як віддані українці допомагають ЗСУ без копійки зарплати

Повномасштабне вторгнення Росії згуртувало українців, як ніколи раніше. Тисячі людей стали допомагати армії, волонтерським штабам, госпіталям і людям, які постраждали від війни. Та з часом ейфорія перших місяців війни почала згасати. Втома дається взнаки, а потік донатів і волонтерської допомоги, на жаль, скорочується. Українці стикаються з жорстокою реальністю затяжного конфлікту та кризи.

Серед тих, хто невтомно трудиться на благо України з 2014 року, — "Волонтерська Сотня Доброволя". Ця унікальна організація базується на території Головного військового госпіталю в Києві і працює виключно на безоплатній основі.

Журналісти "Телеграфу" завітали в штаб "Волонтерської Сотні Доброволі", щоб дізнатися, як живеться волонтерам після двох років великої війни з Росією та чи вдається їм підтримувати колишній рівень активності на тлі зростаючої втоми суспільства.

Допомагають лише пересічні громадяни

Непримітний фасад приховує бурхливу діяльність: за дверима двоповерхового складу вирує життя волонтерів. А вірний пес Міккі радо зустрічає кожного, хто ступає на поріг.

Перше, що впадає в очі, – велика кількість коробок, мішків і ящиків з різними речами. Тут є все, що може знадобитися пораненим бійцям: вода, смаколики, ліки чи засоби гігієни. Тут також є одяг, якого потребують поранені військові.

— Коли приїжджають бійці, ми готуємо для них комплекти одягу, щоб вони могли повністю одягтися. Бачите одяг на липучках? Він дуже потрібний, адже багато важко поранених і складних випадків. Для таких ситуацій у нас також є дитяче харчування. А тут пелюшки, підгузки та інше, що необхідне для поранених: паперові рушники, вологі серветки, туалетний папір. Усе це постійно виноситься тоннами, — каже волонтерка Юлія.

Жінка працює у "Волонтерській Сотні" ще з 2016 року.

За словами Юлії, все що тут можна побачити — приносять прості люди.

— В основному пересічні люди допомагають. Періодично ми звертаємося до великих магазинів, але вони не дуже охочі. Європейці та американські українці також трохи допомагають. Але зараз, через новий закон, їм важко надавати допомогу. Мова про нові правила ввезення гуманітарної допомоги, — каже жінка.

Загалом на складі багато гігієнічних припасів.

За словами волонтерів, поранені бійці приїжджають з порожніми руками, тому їм потрібно скласти повний набір — від спідньої білизни до сумки на виписку.

Дружні стосунки з військовими

Періодично на склад військові приходять самостійно, ті хто може пересуватися без допомоги, на милицях або на інвалідних візках. Однак зазвичай дівчата-волонтерки ходять територією госпіталю. Як розповідають у штабі, між волонтерами та військовими складаються хороші дружні взаємини. Часом у штабі вони разом грають в карти та п'ють чай. На жаль, війна забрала життя деяких бійців, з якими волонтери встигли потоваришувати.

— Чимало військових, яких ми супроводжували під час лікування, знову пішли воювати. Дехто з них загинув. Одного з хлопців ми навіть відправляли у Туреччину на пересадку кісткового мозку. У нього був важкий стан — рак. Ми його витягнули. І хоч здоров'я не дозволяло, він знов вирвався воювати. На жаль, невдовзі його було смертельно поранено, — ділиться Юлія.

За словами голови "Волонтерської Сотні Доброволя" Наталії Воронкової, багато військових вітаються з нею на вулиці.

— Я з квітня 2015 року по лютий 2022-го — була радником чотирьох заступників міністра оборони, тому у мене вже рідні люди серед багатьох військових. Доходить навіть до смішного, зі мною люди вітаються, а я памʼятаю обличчя, але зовсім не памʼятаю де і коли зустрічались. Не важко запамʼятати жінку яка в сукні й на підборах їздить на передову, бігає по окопах. Таких, напевно, не було, я єдина на фронті така, як кажуть, хвора на голову, — сміється Наталія.

Але за її словами, це був своєрідний камуфляж.

— Коли до вас приїжджає блондинка в сукні та на підборах, вона розуміється і досить добре на тому, що, де і як має бути, а що — не так, і чим допомогти, — ділиться Наталія.

Як додає волонтерка Юлія, протягом 2022 та 2023 років Наталія постійно їздила по фронту, аби передати бійцям все необхідне.

— На початку 2022 року Наталія навіть жила там і не виїжджала звідти. Ми лише формували й відправляли їй вантажі. Зараз у "гарячі" точки їздить наш волонтер Ольга. Вона курує допомогу мобільним госпіталям та стабілізаційним пунктам. Але через брак усього, що ми можемо передавати, вона виїжджає туди лише двічі на місяць, — говорить Юлія.

За словами Наталії, триматися емоційно допомагає гарт, вироблений за ці роки.

— Людина – це цікава істота, яка до всього звикає. Коли я бачила перших поранених у госпіталі, діставала якісь дуже важливі ліки, а потім цей хлопець помирав, після кожної такої ситуації я лежала по три дні, не могла розмовляти. Це була моя особиста трагедія. Тепер серед військових у мене зʼявилося багато рідних людей, дуже близьких друзів. І, на жаль, багатьох з них я поховала з початку 22-го. Ця рана ятрить на серці досі, але поки що я заборонила собі емоції. Я пам'ятаю всіх своіх загиблих друзів подумки розмовляю, раджуся з ними, — ділиться Наталія.

Люди втомилися від запитів

— Раніше ми могли передавати багато речей підрозділам, бо активність людей й допомога були більшими. Зараз набагато важче, бо обсяг гуманітарної допомоги критично зменшився. Якщо так буде продовжуватись, то за декілька тижнів тут може нічого не залишитись, і ми не зможемо нічим допомогти, — діляться волонтери.

Запити волонтери публікують в соцмережах.

— Люди реагують, але зараз вже набагато гірше. Я розумію, всі втомилися від наших постійних запитів. У нас завжди одні й ті самі потреби, бо у бійців плюс-мінус однакові запити. Тому ми шукаємо інші ресурси, все, що можна, щоб якось поповнювати запаси, — скаржиться одна з волонтерок.

Відомо, що від 2014 року жоден волонтер "Волонтерської Сотні Доброволі" не отримував зарплатні.

— Ви запитували, як ми справляємося без зарплати? У всіх різні ситуації. Хтось працює віддалено, когось забезпечує чоловік, когось утримують батьки, а у когось є інші джерела на кшталт оренди за квартиру тощо. Більшість є волонтерами лише у вихідні чи після роботи. Наприклад, Євген ремонтує принтери, виїжджає на роботу, а потім приходить сюди. Люди завжди потрібні, бо дехто йде на основну роботу і менше часу приділяє волонтерству, — зазначає Юлія.

За словами голови організації Наталії, вона пишається тим, що їхня команда — це справжня волонтерська організація.

— Ми не сидимо на грантах. Чесно, у нас настільки багато роботи, що нема часу подавати заявки на гранти. І всі люди, кого ви бачите, жодна людина не отримує зарплатні. Це справжні волонтери. Для мене, коли люди на зарплаті, це вже не зовсім волонтерство, а робота.

З попелу Майдану

На двох постійно діючих складах Волонтерської Сотні працює 60 осіб. А назва "Волонтерська Сотня" пішла ще за часів Майдану.

— Ми тоді допомагали в Лікарні швидкої допомоги з пораненими. Так і зібралась команда. З 2014 року госпіталь став одним із напрямів роботи нашої команди, адже саме туди почали надходити поранені з початком війни. Не все одразу пішло гладко. На початку ми навіть посварилися з начальником госпіталю. Проте, з часом, налагодили тісну співпрацю і продовжуємо підтримувати та допомагати їм вже багато років поспіль — розповідає Наталія Воронкова.

2014-го, коли був Майдан, про Схід ніхто не знав, додає Наталія.

— Починали, звісно, всі, хто не хотів залишатися осторонь: кияни й некияни, чоловіки й жінки, молоді й не дуже. Дуже багато студентів було на той момент, потім хтось пішов навчатися далі. З початкової команди 2014 року не так багато людей лишилося. Але є кілька "старожилів", які вже багато-багато років в нашій волонтерської родині. Одна дівчина каже, що зайшла запитатися, чим може допомогти, і от – "попала", — сміється волонтерка.

Попри всі фізичні труднощі й моральне виснаження, волонтери "Волонтерської Сотні Доброволя" не опускають, планують і далі допомагати нашим захисникам.

— Ми не герої, — каже Наталя Воронкова, — Герої, безумовно, це хлопці та дівчата на фронті, військові медики в окопах та біля операційних столів. Кожну людину, напевно, можна вважати героєм, коли вона переступає межу своїх можливостей заради інших людей, ставлячи своє життя на ваги. А ми всього лише посередники добра. Добро робити просто. Ми допомагаємо людям, бо знаємо, де і хто потребує допомоги.