Смерть у стилі "секонд-хенд"

Назва/автор: Другі руки. Г. Л. Олді

Театр: Студия-практикум Fe.Nik.S

Режисер: Сергій Федорчук

Досить вдалий спосіб розповідати про потойбіччя у формі герметичного трилеру. В постановці Студії-практикум Fe.Nik.S (реж. Сергій Федорчук) "Другі руки", - за п’єсою кращих фантастів Європи 2006 р. харків’ян Г.Л. Олді,  - вистачає і напруги, і конфлікту, і загробної інтриги. Єдине, в чому не мають сумніву відвідувачі магазину "Другі руки", це в тому, що вони померли.

Правила гри тут розкриті відразу: стара одежа – це чиєсь життя, яке можеш прожити в наступному переродженні як своє. Хоч рекетира, хоч майстра бойових єдиноборств, хоч вчительки української мови. Але одна річ – в одні руки. Не встигнеш підібрати під себе – застрягнеш в лімбо на митарства. В розподілі майбутніх доль гріхи та досягнення попереднього життя не враховується. Всі батоги та смаколики видаються випадково. У тому світі, як і на цьому, справедливість існує лише в людській уяві.

Крамар магазину "Другі руки" (Володимир Лікутін) походить на майстра-гри, який навчає гравців механік потойбіччя. А "гравці" підбирають речі, приміряють їх, дізнаються ціну, пробують знайти гроші на краще життя, порушують власні принципи, щоб бути одягнутим доти, доки за ними проб’ють дзвони. Бо якщо в прижиттєвому світі цей дзвін означає кінець страждань, то в потойбічному – тільки початок.

Протистояння проходить між двох полюсів, ніби в тревел-шоу "Орел та решка". Хомо Дозяйка (Марія Дудар), - жінка, чиє буття пройшло біля плити, - не відчувала фінансового щастя як при житті, так і після нього. На протилежному полюсі - бандит-"підприємець" Блін Прикольно (Олексій Вансовський), фартовий в обох світах. Йому шиє костюм сам Версаче, а після дзвонів – червоні доріжки в Каннах та спалахи камер папараці… Але якщо в механіку квест-кімнати закладена неупереджена випадковість, то досить скоро вже Прикольно починає заздрити Дозяйці. І в колись любимого долею бізнесмена є всі шанси бути пійманим поліціянтом (Артем Келлер), як не при житті, так "по-лоховські" в посмертті.

За виставу дует Дозяйка та Прикольно проскачуть по всім сходинкам Кюблер-Росс: заперечення, гніву, торгу, відчаю й прийняття. Завдяки таланту акторів разом з ними на цих емоційних гірках проїдуться й глядачі. Для цього студія Fe.Nik.S створила ідеальні умови: віддані грі актори, атмосферні декорації, строкаті, характерні костюми, виразні звукові та світлові ефекти. Один громоподібний дзвін чого вартий. А художнє рішення з людьми-маріонетками навіть згадували автори п’єси Г.Л. Олді на зустрічі після вистави. Не побоюсь припустити, що постановка Сергій Федорчука заглиблює первинний текст, - навіть на рівні діалогів, - надає йому об’єму, збільшує можливість інтерпретацій.

Але не обійдусь без ложки власної смаківщини. Звісно, студія Фенікс випурхнула із театрального гнізда "Чорного Квадрату", який славиться фірмовою "дорослою" комедійно-еротоманською специфікою. І тому в "Других руках" не обійшлося без характерних для цього напрямку жартів. Чи слушний такий гумор у філософській, хоч і комедійній, п’єсі? З точки зору прихильників "Чорного квадрату" - а як без цього?! З точку зору прихильників глибокої фантастики Г.Л. Олді - не все так одностайно.

Та смаківщина на те й смаківщина, щоб мати простір для обговорення. Театр має бути різним, головне, щоб не скучним. В "Других руках" вистачає і драйву, і ліризму, і якісної акторської гри, і нетривіальних художніх рішень, а також гумору й переживань. Те, що відбувається на сцені, заряджає глядача на емоції. При цьому примарна комедійна легкість ніяк не зменшує глибини історії. Це старий трюк розповідати про смерть з посмішкою. Тоді страх не заважає бачити змісти та вивчати правила хардкорної квест-кімнати на ім’я "Життя".