За крок до заборони діяльності Московської церкви

Це великий, але дуже важливий текст, який пояснює усі норми проєкту закону, який наш Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики пропонує прийняти Верховній Раді.

Знову обшуки та арешти з розкриттям чергової мережі агентів російських спецслужб в середовищі Української православної церкви Московського патріархату. Упродовж 2022-24 років подібних силових акцій Служба безпеки України провела уже десятки.

Днями СБУ викрила злочинне угруповання, яке діяло у кількох містах. Затримано 4 осіб, загалом по справі проходить 15 фігурантів. За повідомленнями медіа, вони діяли під прикриттям «Союзу православних журналістів», відомого своєї жорсткою критикою Європи, Православної церкви України та заходів щодо заборони діяльності РПЦ у нашій державі.

Серед зловмисників були керівники громадських організацій та працівники медійного блоку УПЦ МП. Підготовлений контент розповсюджували через десятки підконтрольних каналів у Telegram та YouTube, на сторінках у Facebook та офіційних сайтах різних єпархій УПЦ МП.

Фігурантам повідомлено про підозру за п’ятьма статтями Кримінального кодексу. Звинувачення серйозні:

державна зрада, вчинена в умовах воєнного стану;
колаборація з ворогом;
створення та участь у злочинній організації;
розпалювання релігійної ворожнечі та ненависті у складі організованої групи;
виправдовування і визнання правомірною збройної агресії рф проти України.

Усі статті передбачають покарання довічним ув’язненням.

«Жарти» від «Союзу православних журналістів»

Минулого тижня гуманітарний комітет Ради нарешті закінчив працювати з текстом законопроєкту № 8371. У ЗМІ його називають «про заборону РПЦ», хоч насправді йдеться про заборону діяльності РПЦ та афілійованих з нею структур в Україні. Різниця здається незначною, хоч стосується якраз суті законодавчої пропозиції: в Україні пропонується заборонити діяльність московської церкви як організації, що втратила характер релігійного об’єднання, повністю підтримавши геноцидну війну Росії проти України.

На таку постановку питання відреагував СПЖ (Спілка православних журналістів – ред.) статтею «Звичайне вбивство: аналізуємо новий текст законопроєкту про заборону УПЦ». Її завершення показове: «На нас чекає надпотужний розкол українського суспільства. Конфлікти як на рівні держави, так і окремих територіальних громад. Навіщо це потрібно владі, яка з кожної «праски» пафосно твердить про консолідацію і необхідність об’єднання українців в умовах жорстокої війни, зрозуміти неможливо. Є тільки одне пояснення – виконання чужої злої волі. Путін, що ти робиш? Припини!»

СБУ, напевно, відреагувала також на пропагування розколу у суспільстві, нагнітання атмосфери внутрішніх конфліктів, виконання «чужої злої волі» та жарт про Путіна. З огляду на це важливо знову і знову пояснювати зміст положень законопроєкту, який за основу підтримали всі члени профільного комітету ВР, незалежно від політичної приналежності. Необхідно відзначити, що для заборони державою діяльності РПЦ в Україні залишилося не так багато: пройти друге читання законопроєкту №8371 у ВРУ, ухвалити його у цілому та підписати Президенту.

Чи дійсно законопроєкт забороняє діяльність РПЦ в Україні?

Так, законопроєкт містить пряму заборону діяльності РПЦ в Україні як іноземної релігійної організації, зареєстрованої у Росії. Це законодавче рішення, юридичною основою якого є стаття 11 Європейської конвенції з прав людини у контексті статті 9 Конвенції. Пояснюючи простою мовою: найближчим прикладом подібної практики є застосування санкцій ЄС, США або РНБО України.

Запроваджена заборона диктується захистом національної безпеки. Якщо релігійна організація підтримує війну проти України – благословляє вбивства українців, знищення наших міст і селищ, викрадення дітей тощо – така організація, згідно зі статтею 3 законопроєкту, забороняється.

Чи відповідає заборона діяльності РПЦ конституційним гарантіям свободи сповідувати будь-яку релігію?

У багатьох публікаціях у ЗМІ і соцмережах свідомо змішують свободу сповідувати будь-яку релігію, і діяльність організацій релігійного спрямування. Але насправді це різні речі.

Очевидно, що законопроєкт не забороняє православ’я – це дійсно маячня. Законопроєкт забороняє діяльність конкретної релігійної організації – Російської православної церкви. І забороняє діяльність з конкретної причини – прямої і безпосередньої публічної підтримки війни проти України та залученість цієї релігійної організації до державної інфраструктури країни-агресора з метою знищення Української держави та української нації. Тобто про обмеження свободи совісті тут не йдеться, мова лише про обмеження діяльності конкретної організації.

Чи пропонує законопроєкт заборонити українські релігійні організації, типу УПЦ МП?

Ні, законопроєкт забороняє лише діяльність РПЦ, зареєстровану у РФ. Що стосується УПЦ МП та інших українських релігійних організацій, то на них поширюється заборона бути афілійованою з РПЦ. Тобто українська релігійна організація не може входити до структури РПЦ, її діяльність не може управлятись РПЦ тощо (ознаки афілійованості детально перераховані у новій статті 51 Закону про свободу совісті).

Іншими словами, якщо РПЦ, будучи організацією явно антиукраїнського спрямування, має розгалужену структуру в Україні, то всі афілійовані з нею українські організації мають або вийти з цієї структури, або припинити діяльність. Це логічна вимога.

Чи можемо ми уявити ситуацію, коли Україна, наприклад, забороняє ФСБ, але при цьому не має претензій до мережі підпорядкованих або ж пов’язаних із ФСБ українських компаній по всій країні? Висновки очевидні, і саме тому законопроєкт не обмежується забороною безпосередньо РПЦ. Законопроєкт спонукає всі українські релігійні організації, пов’язані з РПЦ, ці зв’язки припинити.

Чи можуть релігійні організації припинятись з міркувань національної безпеки?

Так, можуть, і є відповідна практика Європейського суду з прав людини.

Нагадаю, що Європейський суд розділяє релігійні права та права релігійних об’єднань. Якщо релігійні права (право на свободу совісті) регулюються статтею 9 Конвенції про захист прав людини, то релігійні об’єднання – статтею 11 Конвенції. І у випадках, коли мова йде про релігійні організації, «стаття 9 має тлумачитися у світлі статті 11 Конвенції» (справа «Свято-Михайлівська Парафія проти України», §112). Тобто діяльність релігійної організації може обмежуватись на підставах, встановлених статтею 11, і захист національної безпеки є першою з таких підстав.

У багатьох рішеннях Європейський суд зазначав, що «держави мають повноваження контролю за тим, чи рух або громадська організація нібито з релігійних мотивів провадять діяльність, яка є шкідливою для населення або громадського порядку» («Manoussakis і інші проти Греції», §40; «Église métropolitaine de Bessarabie і інші проти Молдови», §105). Тому законопроєкт у запропонованій редакції повністю відповідає Конвенції про захист прав людини і практиці Європейського суду з прав людини.

Як законопроєкт спонукатиме українські релігійні організації розірвати зв’язки з РПЦ?

Законопроєкт запроваджує спеціальну юридичну процедуру дослідження наявності ознак афілійованості з РПЦ.

Детально процедура прописується у зміненій статті 16 Закону про свободу совісті та релігійні організації. Основну роль у тому відведено Державній службі з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) – державному органу, який займається питаннями релігійних організацій.

Коротко про основні кроки:

дослідження афілійованості певної української релігійної організації з РПЦ починається з оприлюднення оголошення, яке робить ДЕСС на своєму сайті. Це робить процедуру публічною і виключає можливість звинувачення держави в якихось тіньових, корупційних домовленостях;
після початку дослідження ДЕСС починає збирати докази, на підставі яких можна довести або спростувати афілійованість. Надавати такі докази може будь-хто, включаючи саму українську релігійну організацію. Також ДЕСС може призначити релігієзнавчу експертизу, якщо вважатиме, що така буде доречною;
якщо у результаті дослідження встановлюються ознаки афілійованості (вони всі перераховані у законі), ДЕСС на їх основі виносить припис про усунення цих ознак;
релігійна організація, отримавши припис, або виконує його, або надсилає свої заперечення, якими обґрунтовує помилковість висновків ДЕСС;
якщо ДЕСС визнає доводи релігійної організації переконливими, припис може бути відкликаний. Якщо ні, то організація, яка впродовж 30 днів не виконала припис і не усунула виявлені ДЕСС ознаки, визнається афілійованою з РПЦ.

Які наслідки визнання української релігійної організації афілійованою з РПЦ?

Передусім, українська релігійна організація навіть після визнання її афілійованою може виконати припис і усунути свою залежність від РПЦ.

Але якщо припис не виконано, то ДЕСС може ініціювати судовий позов про припинення релігійної організації, афілійованої з РПЦ.

Додатково ДЕСС вживає інші заходи щодо такої організації. Наприклад, може ініціювати розірвання договорів із користування державним і комунальним майном релігійною організацією, афілійованою з РПЦ. Законопроєкт передбачає відповідну процедуру.

Також ДЕСС повідомляє про прийняте рішення інші релігійні організації, які, за даними ДЕСС, входять до структури української релігійної організації, визнаної афілійованою з РПЦ. Ці релігійні організації матимуть можливість вийти зі структури РПЦ на своєму рівні, розірвавши зв’язки з організацією, яка визнана афілійованою з РПЦ.

Чому ДЕСС проти цього законопроєкту?

Насправді, Державна служба з етнополітики та свободи совісті не виступає проти самого законопроєкту. Весь час роботи парламентського комітету над текстом документа до другого читання зберігалась конструктивна співпраця між депутатами та ДЕСС. Наприклад, ознаки афілійованості української релігійної організації з РПЦ написані спеціалістами ДЕСС, і вони повністю увійшли до останньої версії проєкту.

Але на фінальному етапі розгляду законопроєкту виникли непорозуміння між ДЕСС та депутатами. Суперечки виникали, здебільшого, щодо конкретних формулювань, ніж щодо сутнісних речей.

Змістовних моментів було кілька, і вони мали принципове значення. Руйнували всю конструкцію законопроєкту та саму можливість заборони діяльності РПЦ в Україні. ДЕСС взагалі запропонувала вписати основні положення Статуту РПЦ до українського законодавства, пропонуючи легалізувати церкву патріарха Кіріла законом Української держави.

Крім цього, пропозиції ДЕСС були надані за кілька годин до комітетського засідання. Ніхто з членів Комітету не готовий був відкладати розгляд законопроєкту, ці пропозиції переважно враховані не були. Тобто питання ще й у тому, що у ДЕСС було кілька тижнів, щоб надати свої дивовижні пропозиції до тексту, але надані вони були лише за пару годин, коли основна робота над текстом проєкту вже закінчилась.