Столітній блакитний гігант: історія компанії IBM

У лютому 2024 року відзначаються одразу два ювілеї, пов’язані з однією з найбільших світових корпорацій у сфері інформаційних технологій: 14-го числа виповнилося сто років з того дня, як компанія Computing-Tabulating-Recording Company змінила ім’я на IBM (International Business Machines), а 17-го лютого — півтора століття від дня народження Томаса Вотсона-старшого, який очолював цю саму компанію протягом більш ніж сорока років, з 1914 по 1956-й.

Життєвий шлях IBM аж ніяк не належить до забутих сторінок історії техніки. На нашому сайті вже розповідалося докладно про епоху 1950-х і перші великі мейнфрейми від «блакитного гіганта». Також було про легендарний IBM PC 1981 року випуску, що став трохи запізнілою відповіддю на виклик «революції мікро», але примудрився здійснити цю саму революцію ще один зайвий раз. Та й новини про останні досягнення цієї компанії з’являються на наших сторінках досить часто. І все ж таки столітній ювілей — гарний привід звернути увагу на ті сторінки історії IBM, які є не настільки вже відомими та пам’ятними, але залишаються важливими для розуміння сучасності.

Офіційно International Business Machines відраховує свої дні з 1911 року, з моменту утворення її безпосереднього попередника Computing-Tabulating-Recording Company. Проте коріння цього останнього підприємства сягає ще XIX століття. Все почалося 20 листопада 1888 року, коли ювелір зі штату Нью-Йорк Вілард Банді (1845–1907) винайшов — за іншими відомостями, удосконалив, оформивши відповідний патент — пристрій для контролю та обліку робочого часу.

Механічний апарат, що позначається англомовними термінами «time clock», «punch clock» або «time recorder», а в австралійському діалекті так і за іменем свого творця, «bundy clock», майже невідомий у наших краях. Проте в США, Англії, Німеччині та інших країнах з розвиненою промисловістю він широко використовувався на заводах і фабриках, у майстернях і магазинах, а то й просто в офісах більш-менш великих компаній.

Найперший зразок подібної «бізнес-машини», запатентований Банді, був звичайним настінним годинником із вбудованим компостером. Коли співробітник приходив на роботу чи уходив з неї, то вставляв у проріз годинника особисту облікову картку і на ній фіксувався відповідний час. Таким чином, хазяїн закладу отримував можливість легко контролювати присутність підлеглих на робочих місцях, а бухгалтер — нараховувати заробітну плату за точно відпрацьовану кількість годин, не вдаючись до послуг сторожів та окремих облікових книг.

Вже 1889 року брат винахідника Харлоу Банді, передбачаючи потенціал такого пристрою, умовив Віларда заснувати в містечку Бінгемтон того ж штату Нью-Йорк першу у світі фабрику з виробництва таких апаратів. На момент створення Bundy Manufacturing Company налічувала всього вісім співробітників, але незабаром їхня кількість зросла до ста тридцяти з гаком, бо в міру розвитку індустріалізації попит на «механічних сторожів» неухильно збільшувався.

Одним із найбільш значних поповнень персоналу виявився інвестор та підприємець на ім’я Джордж Ферчайльд (1854–1924). Він походив із багатодітної та бідної сім’ї фермерів, у чотирнадцять років став учнем друкаря, до двадцяти років був уже співвласником газети, а надалі політиком і головою IBM.

У 1896 році його друг Харлоу Банді умовив Ферчайльда приєднатися до сімейної компанії братів як директора. Вже через чотири роки він організував нове підприємство під назвою International Time Recording Company — як свого роду відділ продажів Bundy Manufacturing Company. Відповідно до своєї назви, ця компанія мала вже відділення по всьому світу: в Англії, Франції, Німеччині та Канаді.

Одночасно Ферчайльду вдалося налагодити процес поступового викупу та включення до складу своєї International Time Recording підприємств-конкурентів та інших корисних компаній. Наприклад, Willard & Frick Manufacturing Co., що була першим у світі виробником тих самих карток, які й слід було компостувати за допомогою механічних годинників обліку робочого дня.

Проте чи не найвдалішим придбанням нової корпорації стала Del Ray Register Company, приєднана у 1907 році. Її засновник, якого звали Олександр Дей, у тому самому 1888 році, що і Вілард Банді, винайшов альтернативний пристрій обліку робочого часу. Від простих механічних годинників з компостером воно відрізнялося наявністю широкого колеса з набором чисел, що були порядковими номерами співробітників. Замість того, щоб вставляти картку, працівникові потрібно було лише повернути колесо до свого номера і смикнути за важіль, після чого машина сама роздруковувала час приходу чи вибуття.

Пристрій для обліку робочого часу «дискового» типу був одним із найпопулярніших товарів від International Business Machines у 1920-ті роки. Експонат із колекції музею Artillery Park, Квебек. Джерело

International Time Recording Company, яка таким чином дещо потовстішала, привернула увагу американського підприємця Чарльза Флінта, прозваного «батьком трестів». У 1911 році він організував цілий конгломерат, що поглинув і компанію Ферчайльда, і пов’язану з нею Bundy Manufacturing Company, і ще двох великих виробників того, що, за словами Флінта, становило собою схожі, але не такі ж саме товари.

Найвідомішою та примітною з них була Tabulating Machine Company, заснована 1896 року Германом Голлеритом (1860–1929). Колишній співробітник Бюро перепису населення США, він винайшов перфоратор — прилад для зберігання та обробки статистичної інформації на стандартного виду картках шляхом нанесення на них дірочок у відповідних місцях.

Наприклад, певна точка на картці відповідала за сімейний статус: дірка означала «одружений», тоді як її відсутність — «неодружений». Сама ідея була зовсім не нова. Ще у 1804 році подібні картки використовувалися в ткацькому верстаті Ж.-М. Жаккара для управління візерунками на тканині. Завдяки відповідності системи дірочок ідеї двійковій системі числення вони були залучені й в проєктах механічних комп’ютерів 1830-х, таких як «аналітична машина» Чарльза Беббіджа.

Об’єднане підприємство, що утворилося в результаті 16 червня 1911 року під назвою Computing-Tabulating-Recording Company (скорочено — CTR), розташовувалося в селищі Ендікотт у штаті Нью-Йорк (куди свого часу переїхали й фабрика братів Банді, і компанія Ферчайльда) та нараховувало близько 1300 працівників. Однак якщо друга і третя складова назви відсилали відповідно до перфоратора Голлерита та до контрольних годинників Банді та Дея, то найперша, що якраз і натякала на зв’язок з обчислювальною технікою, стосувалася четвертої з придбаних Флінтом компаній.

Це була Computing Scale Company of America зі штату Огайо — ще одне підприємство, що сягало корінням у винаходи епохи бурхливих і мирних 1880-90-х років. «Розумні» ваги призначалися для магазинів, переважно продуктових. Вони вміли не тільки показувати точну вагу, а й відразу ж підраховувати вартість товару, що зважується.

Главою підприємства до своєї смерті 1924 року вважався той самий Ферчайльд, але через його зайнятість, як члена Конгресу реальне керівництво поступово переходило до рук Томаса Вотсона-старшого (1874–1956). Не дуже вдало випробувавши себе в молодості в ролі вчителя, комівояжера та м’ясника, Вотсон півтора десятка років пропрацював у відділі продажів компанії NCR (National Cash Register Company), що займалася виробництвом касових апаратів.

Однак його жорстка і «ефективна» політика щодо конкурентів призвела не тільки до процвітання компанії, але й до судового розгляду, який засудив Вотсона серед інших керівників NCR до річного тюремного ув’язнення. Пізніше цей вердикт вдалося скасувати завдяки апеляції, але роботу довелося терміново шукати нову. У 1914 році Вотсон умовив фінансиста Чарльза Флінта взяти його в CTR на посаду генерального менеджера. Посаду ж президента він отримав через рік, після того, як остаточно минула загроза в’язниці.

За сорок із гаком років управління компанією Томасу Вотсону вдалося зробити її чи не зразковим підприємством XX століття, збільшивши прибуток у сто разів, а кількість співробітників — у 255 разів [https://www.ibm.com/history/thomas-watson-sr]. У середині 1910-х він насамперед взявся за консолідацію чотирьох практично не пов’язаних між собою компаній у складі CTR та за виховання персоналу.

З одного боку, для співробітників організовувалися різноманітні курси підвищення кваліфікації та інші корисні заходи, та й на зарплату їм скаржитися особливо не доводилося. Наприклад, Вотсон одним із перших у США ввів у дію принцип рівної оплати праці незалежно від статі та раси. Сам же він до початку 1940-х став третім найманим працівником у країні за прибутком, що становив півмільйона на рік (втім, 69% цієї суми йшло на сплату податків).

З іншого боку, були введені суворі правила щодо форми одягу та поведінки (наприклад, повна заборона на алкогольні напої, що зберігалася і після скасування «сухого закону»), а «корпоративна культура» підкріплювалася поширенням, крім іншого, офіційних пісень компанії (хоровим їхнім виконанням під час зборів президент IBM охоче керував сам). Брошура з переліком правил поведінки, що видавалася кожному співробітнику і після закінчення епохи Вотсона-старшого, налічувала аж 32 сторінки.

Улюбленим гаслом Вотсона, перенесеним ним із NCR на своє нове місце роботи, було «Думай» — «Think». Призначений спочатку для співробітників відділу продажів, він був поширений на все підприємство і на всі сторони його життя — від плакатів на стінах заводів до нагрудних значків працівників і від однойменного корпоративного журналу до міжнародних конференцій.

Компанія продовжувала використовувати цей девіз, що став торговою маркою, і через десятиліття після свого знаменитого керівника. Наприклад, найменування серії ноутбуків ThinkPads (відповідних за розміром старим корпоративним блокнотам) та настільних комп’ютерів ThinkCentre. Сам Вотсон принципово не уточнював і не коментував зміст свого гасла. За його словами, все має бути зрозумілим від одного виду цих п’яти літер. У будь-якому випадку, вміння думати — зокрема, враховувати всі можливі обставини та наслідки — проголошувалося критерієм успіху будь-якого починання.

Складна вивіска з дефісами Computing-Tabulating-Recording ніколи не подобалася Вотсону, але на перейменування компанії він зважився тільки в лютому 1924 року, після того, як остаточно утвердився одноосібним керівником (Ферчайльд помер через кілька місяців). International Business Machines звучало не лише більш зрозуміло, а й більш універсально та глобально. А заразом і відбивало зростання компанії та лінійки її товарів.

При цьому найменше президента цікавили «розумні ваги». Що до рахункових годинників Банді та Дея, то й вони використовувалися без особливого ентузіазму, як джерело доходу, що йшов на розвиток інших напрямів. А ось підрозділ перфораторів незабаром став центральним, хоча Герман Голлерит пішов з компанії, в якій він довгий час вважався інженером-консультантом, вже у 1921 році.

Ще 1890 року, під час проведення перепису населення США, Голлерит не стільки продавав свої машини, скільки здавав їх в оренду. Цю стратегію охоче перейняв і Вотсон, вважаючи, що таким чином вдасться забезпечити більш стійкий прибуток. Відповідно, подібний шлях продажів вимагав постійного спілкування співробітників з клієнтами. У своїй рекламі IBM всіляко підкреслювала значущість обслуговування, консультування та технічного супроводу власних виробів протягом довгого часу після продажу. Це сприяло, крім іншого, формуванню її солідного образу в очах ділових кіл США.

Серед тих особливостей, які сприяли успіху розвитку IBM, як однієї з провідних та найбільш знакових компаній США середини ХХ століття, дослідники називають властиву створюваній Вотсоном корпоративній культурі сімейну атмосферу, а також успішне застосування на практиці ідей «капіталізму добробуту» — welfare capitalism (матеріальне заохочення співробітників в обмін на відмову від створення профспілок). Остання політика виявилася особливо актуальною в період «Великої депресії», дозволивши IBM успішно пережити 1930-і роки та розвиватися в 1940-х, разом із тісною співпрацею з адміністрацією президента Ф. Рузвельта, зокрема під час Другої світової війни.

На той час найпередовішим із галузей виробництва був напрям, пов’язаний з машинами Голлерита. Успішно електрифіковані перфоратори навчилися тиражувати карти у великих кількостях та використовувати їх не лише для зберігання та обробки інформації з перепису населення, але і для багатьох інших рахункових завдань (наприклад, бухгалтерських). Сюди входили додавання, віднімання, підведення загального балансу та виведення звітів на друк. Перфокарта від IBM стала практично першим у світі стандартизованим носієм інформації, яка зберігалася у двійковому вигляді, за допомогою поєднання дірочок та їх відсутності на просторі у дванадцять рядів та вісімдесят колонок. Від останнього числа, до речі, згодом успадкували свої розміри й монітори перших комп’ютерів.

Аж до кінця 1980-х років, коли їхнє використання остаточно зійшло нанівець, перфокарти в усьому світі, включаючи Україну, повторювали зразок, заданий десятиліттями до цього IBM. Джерело: фото автора

Другим за значущістю напрямом діяльності компанії стали електричні друкарські машинки, які також проіснували досить довго. Наприкінці 1940-х настав час і обчислювальних машин. Наприклад, першого у світі комерційного калькулятора IBM 603, що складався з кількох сотень радіоламп. Ініціатором створення цього пристрою став Томас Вотсон-молодший (1914–1993), син керівника. Його батько був налаштований досить скептично і не дарма. Оренда такого рахункового пристрою коштувала від п’ятисот до тисячі доларів на місяць, а можливості його не перевищували ті, якими відрізнялися механічні арифмометри. У результаті продали лише близько двадцяти екземплярів такої машини.

Трохи більше пощастило електромеханічній обчислювальній машині під назвою IBM Selective Sequence Electronic Calculator. Вона налічувала вже 12,5 тис. ламп і з 1948 по 1952 роки успішно використовувалася, наприклад, в астрономії, для визначення точних позицій Місяця і планет. Однак до початку 1950-х подібні калькулятори вже почали поступатися місцем на передових лініях індустрії першим великим комп’ютерам, до яких беззмінний президент компанії також ставився з великим сумнівом.

Висловлювання, що часто приписується Вотсону-старшому, про те, що для насичення світового ринку достатньо п’яти комп’ютерів, є такою ж апокрифічною вигадкою, як і пізніші слова Білла Гейтса про нібито «640 кілобайтів, яких вистачить усім». У будь-якому разі, жодних слідів вживання керівником IBM подібної фрази в архівах не знайдено.

Серійний мейнфрейм IBM 701, представлений у 1952 році, зовсім не був першою комерційною ЕОМ та навіть поступався за своїми технічними характеристиками піонеру індустрії UNIVAC I від Eckert–Mauchly Computer Corporation (незабаром викупленої Remington Rand).

Натомість компанія батька та сина Вотсонів могла покластися і на свою солідну репутацію в ділових та урядових колах США, і на традиції щодо високоякісного обслуговування клієнтів, а головне — на свій відділ продажів. Потенційних покупців таких дорогих комп’ютерів спочатку уважно вислуховували щодо їх потреб, а потім забезпечували їм повну підтримку щодо сервісу, зі швидким усуненням будь-яких неполадок і з налаштуванням ЕОМ під будь-які завдання. Конкуренти були змушені визнати, що IBM якщо і відстає від них у технічних нововведеннях, то на голову перевершує стосовно маркетингу. За словами одного з керівників проєкту UNIVAC: «Немає жодної користі від того, що ти робиш кращі мишоловки, якщо в іншого хлопця, що торгує такими мишоловками, у п’ять разів більше продавців». В результаті вже на 1956 рік частка IBM на комп’ютерному ринку США становила 85%.

Конфігурація гравців на цьому самому ринку позначалася в ту епоху образним виразом «Білосніжка і сім гномів». Це була IBM, іменована також «блакитним гігантом» (чи то за своїм новим синьо-смугастим логотипом, чи то за вигаданим Вотсоном корпоративним одягом того ж кольору). Хоч на початок 1960-х років і знизила свою частку до приблизно 70%, але все ж таки напевне височіла над конкурентами, до яких належали NCR, RCA, General Electric, а також інші порівняно дрібні виробники комп’ютерів, які часто змінювалися новими гравцями (що вони, до речі, нерідко утворювалися силами вихідців з самої IBM).

Після смерті Вотсона-старшого в 1956 році його син Томас Вотсон-молодший, який почав свою трудову діяльність з відділу продажів майже за двадцять років до цього, впевнено взяв у свої руки кермо влади, а заразом і курс на посилену комп’ютеризацію. Продовживши багато традицій свого батька, новий керівник все ж таки відмовився від авторитарного і патерналістського стилю управління, вважаючи його неприйнятним для нового часу і для глобального ринку, а ще віддаючи перевагу децентралізації. В результаті за наступні п’ятнадцять років (а у відставку Вотсон-молодший вийшов у 1971 році в порівняно ранньому віці 57 років, після перенесеного інфаркту) кількість співробітників потроїлася, а дохід зріс у десять разів, досягнувши відповідно 270 тис. осіб та 8 млрд. дол.

Однією з найважливіших подій у цьому напрямі було створення шістдесят років тому сімейства програмно сумісних мейнфреймів зі спільною архітектурою — System/360. Серед інших значущих новинок цієї доби можна виділити перший жорсткий диск IBM 350 (1956 р.), суперкомп’ютер на транзисторах IBM 7030 «Stretch» (1961 р.), динамічну пам’ять з довільним доступом сучасної моделі (DRAM, 1966 р.), гнучкий магнітний диск як новий носій інформації (1971 р.) та перший комерційний лазерний принтер IBM 3800 (1975 р.).

Щоправда, бурхливі у плані темпів розвитку обчислювальної техніки 1970-ті виявилися не найкращим часом в історії компанії. Ймовірно, через керівництво, що постійно змінювалося, та антимонопольні перевірки з боку уряду США. До 1970 року частка IBM на ринку комп’ютерів знизилася до 60%, а на 1980-й рік взагалі досягла 32%, природним чином звівши нанівець усі можливі звинувачення у монополізмі.

Новий прорив стався лише під час управління компанією Джоном Опелем (1981–1985 рр.). Попри своє ґрунтовне запізнення з виходом на ринок «мікрокомп’ютерів», IBM частково повторила свою стратегію, випробувану в ситуації з великими ЕОМ. Компанія представила свій варіант пізніше піонерів, але підкріпивши його своєю репутацією в ділових колах. В результаті IBM PC вдалося саме те, про що практично марно мріяли Apple, Tandy чи Commodore: персональні комп’ютери стали активно купувати не тільки ентузіасти-аматори, майстри паяльника та асемблера, але й професіонали, яких не відлякувала висока ціна, і які були навчені досвідом довіряти серйозній та надійній компанії.

Історія появи на світ IBM PC та його тріумфальної ходи планетою, звичайно ж, добре відома. А ось його молодшому братові пощастило набагато менше. IBM PCjr, що надійшов у продаж сорок років тому, в березні 1984 року, виявився в результаті на подив невдалим проєктом.

IBM PCjr провалився на ринку через не зовсім правильне позиціювання, незручну у використанні клавіатури «острівного» типу, скромний обсяг ОЗУ, а головне — неповну сумісність зі своїм популярним уже «старшим братом». Джерело

Зворотною стороною успіху IBM PC виявилася відмова компанії від кількох власних багаторічних традицій. Післяпродажне обслуговування машин, звичний козир «блакитного гіганта», віддали на відкуп стороннім підприємствам, а відкрита архітектура сприяла появі «армії клонів», а ще оберталася перевагою не стільки для самої IBM, скільки для виробника програмного забезпечення в особі Microsoft.

У результаті вже до початку 1990-х компанія втратила контроль над власним творінням, опинившись другорядним гравцем на практично створеному нею ринку «IBM PC-сумісних ПК». Phoenix Technologies успішно розробила копію ПЗУ, а що процесори від Intel, що Microsoft DOS а, отже, і всі додатки для даної операційної системи були з самого спочатку доступні будь-якому виробнику.

Крім того, конкуренти на ринку персональних комп’ютерів вже не були «гномами», готовими визнавати авторитет IBM. Стів Джобс, Білл Гейтс та Джек Трамел були здатні обіграти спадкоємців батька та сина Вотсонів не тільки в перегонах технологій, а й у маркетингу. Не зупиняючись перед жодними ціновими війнами та іншими новомодними хитрощами, малодоступними старому, великому і тому дещо неповороткому і консервативному «блакитному гіганту».

Як відповідь IBM все ж таки намагалася звернути тріумф IBM PC собі на користь, представивши спадкоємцем ПК 1981 щось більш пропрієтарне. Однак ані лінійка PS/2 (1987 р.), ані орієнтована на домашнього користувача сімейство PS/1 (1990 р.) успіху так і не здобули. А OS/2, що призначалася для першої з них, власна операційна система з графічним інтерфейсом користувача, в результаті повністю програла протистояння з Windows 3.0 від тієї ж Microsoft, яка спочатку брала активну участь у її створенні разом з IBM.

Серед ключових недоліків OS/2 вказуються високі системні вимоги, далеко не найповніша підтримка DOS-додатків, завищена ціна, у тому числі для розробників (у квітні 1987-го за SDK просили 3000 дол.), маркетингова орієнтація на пропрієтарне обладнання від IBM. Але ця ОС цілком нормально працювала і на більшості «клонів».

Ноутбуки лінійки IBM Thinkpad, що випускалися з 1992 року аж до продажу цього напряму китайській компанії Lenovo тринадцять років потому, були одним з останніх успіхів компанії, як виробника комп’ютерної техніки. Вони також нагадували про Вотсона-старшого і його улюблене гасло. Джерело

Решта історії IBM відноситься вже до найновішого часу! У 1993 році, зіткнувшись з загрозою існуванню компанії, інвестори та рада директорів IBM вперше в її історії запросили в керівники людину зі сторони — Луїса Герстнера, аж ніяк не пов’язаного з комп’ютерною індустрією (до цього пост пропонувався, крім інших, і Біллу Гейтсу, і тодішньому керівнику Apple Джону Скаллі, але вони зацікавленості не проявили).

Як і очікувалося, наслідком були масові звільнення і припинення випуску та розробки OS/2 з PS/2, з повною відмовою не тільки від спроб монополізувати ринок PC, але й взагалі від виробництва настільних ПК. Натомість компанії вдалося відновити свою репутацію та статус, сконцентрувавшись зокрема на суперкомп’ютерах, включаючи квантові, і на традиційній для себе сфері обслуговування. Підрозділ IBM Consulting, що надає різним організаціям послуги з модернізації їх інформаційних систем, досі є одним з основних джерел доходу уславленої компанії.

Не залишаються без діла і підрозділи з розробки ПЗ, включаючи додатки у сфері інформаційної безпеки та хмарних обчислень. Ще є IBM Research, що останнім часом активно займається технологіями штучного інтелекту. А значить — історія продовжується!