/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F137%2F14d355ab832b27e0bdbbae221c2d95c7.jpg)
Рецензія на фільм «Закляття. Царство темряви» / It Lives Inside
З 14 березня в кінотеатрах розпочався прокат надприродного фільму жахів «Закляття. Царство темряви». Це повнометражний дебют американського постановника з індійським корінням Бішала Датти. Ця стрічка не має жодного відношення до відомої горор-франшизи Джеймса Вана, розпочатої фільмом «Закляття» (2013), зате отримала у продюсери Реймонда Менсфілда та Шона Маккітріка з нашумілої «Пастки» Джордана Піла, про що гордовито повідомляє напис на офіційному постері. У рецензії нижче розповідаємо, які прийоми використовує молодий дебютант Датта та що саме намагається донести до глядача.
Плюси:
спроба не тільки налякати, а й транслювати гостросоціальне висловлювання; монстр виглядає переконливо; декілька захопливих сцен, у яких дійсно переживаєш за долю персонажів
Мінуси:
позамежна кількість типових жанрових тропів і прийомів; слабо репрезентовані особливості індійської культури; загалом кволе оповідання у стилі слоубьорнер не йде на користь;
«Закляття. Царство темряви» / It Lives Inside
Жанр надприродний фільм жахів
Режисер Бішал Датта
У ролях Меган Сурі, Ніру Баджва, Могана Крішнан, Бетті Гебріел, Вік Сахай
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2023
Сайт IMDb
Юна Самідха — дочка індійських іммігрантів, що перебралися до затишного передмістя у США. Дівчина не дуже зацікавлена в індуїстських обрядах, нав’язуваних матір’ю, і взагалі, здається, не хоче мати нічого спільного з тим, що підкреслює її національну ідентичність. Самідха перестала дружити зі своєю землячкою Тамірою, котра перетворилася на дивного шкільного вигнанця, якого всі уникають, та зосередилась на дружбі с місцевими підлітками.
Одного разу явно чимось збентежена Таміра з банкою в руках просить у колишньої подруги допомоги. Вона нерозбірливо намагається пояснити, що її переслідує таємнича сила, з якою їй не впоратись самотужки. Але далека від розуміння ситуації Самідха розбиває банку, роблячи висновок, що її однокласниця просто збожеволіла. Однак цей вчинок не лишається без наслідків: Таміра миттєво зникає, а Самідха тим часом на власному досвіді переконується, що темна сила звернула свою увагу вже на неї.
Молодий режисер Бішал Датта зізнавався в одному з інтерв’ю, що після переїзду у 4-річному віці з Індії до Північної Америки приділяв чимало уваги американським фільмам жахів. І це помітно під час перегляду. У своєму повнометражному дебюті Датта намагається балансувати на межі підліткового авторського горору у дусі «Воно» Девіда Роберта Мітчелла (у проєктів ще й оригінальні назви перегукуються — It Follows / It Lives Inside) та суто жанрового продукту з міфологічним бугіменом, що ховається у темній шафі. На жаль, не вийшло тут ні цікавого гостросоціального висловлювання, ні лячного жахастика.
Ще на самому початку стає зрозуміло, що на місці нещасної Таміри у підсумку опиниться головна героїня. До подібної передбачуваності додається те, що «Закляття. Царство темряви» буквально нашпигований типовими жанровими тропами.
Загинаємо пальці. Пошарпаний зошит з похмурим образотворчим мистецтвом — є. Старий занедбаний будинок з темним підвалом — є. Вищезгаданий прийом «монстр з комори» — його взагалі заспойлерили ще у трейлері. Коридорна гра зі світлом — будь ласка. Сюжетний хід «ти бачиш монстра, якого не бачать інші й через це тебе вважають божевільним» — отримайте і розпишіться.
Автори використовують ці стародавні кліше не стільки, щоб налякати (таких ледачих джампскейрів ще треба пошукати), скільки для розкриття основної теми. А саме — пошуку самоідентифікації та інтеграції індійських іммігрантів у чужорідний простір, тобто в американський соціум.
Красномовною тут виглядає поведінка Самідхи, що всіляко намагається забути про свою національну самосвідомість та бути такою, як усі; а також надзвичайно виразна сцена, де індійська родина піддається осудливим поглядам навколишніх.
Шкода, що Датті та його творчій команді не вдалося оформити свій меседж чи то в потужне авторське кіно, чи хоча б загорнути в яскраву обгортку захопливого жанрового продукту.
Проблема ще й у тому, що індійський національний колорит насправді відіграє в цій історії надважливу роль, але займає непробачно мало фільмічного простору. А черговий, нехай і метафоричний, монстр із шафи так і лишається монстром із шафи, що ми вже бачили сотню разів. Не додає балів у скарбничку і зловживання таким кричуще стандартним засобом вираження настрою, як дощ. Тут він майже не вщухає.
Дещо несподівано Датт звертається до стилістики класичних j-горорів на зразок «Дзвінка» чи «Прокляття», коли на екрані з’являється добре впізнавана сцена з перекошеною тіткою з довгим чорним волоссям. Але її необґрунтована присутність скидається на бажання режисера втулити в розповідь усього і побільше. Не йде на користь і очевидна обмеженість у бюджеті: його вистачило лише на одну-єдину вчительку, котра засідає в зазвичай порожньому шкільному приміщенні.
Сам монстр (тут це демон пішачі з індійської міфології) вийшов досить переконливим і дуже нагадує Регенерадора з фінальної частини «Оселі зла» Пола Андерсона. Втім, яким би мерзенним не виявилось місцеве породження фантазії авторів фільму, все це задумувалося в першу чергу як демонстрація боротьби з демонами внутрішніми. А їхня сила, як відомо, справді нищівна, на відміну від тих, що укорінилися у міфах.
Висновок:
«Закляття. Царство темряви», на жаль, не використовує свій потенціал, а спроби зануритися у соціальний підтекст тьмяніють на тлі нагромадження набридлих жанрових кліше.