Шлях переселенки-педагога: від порятунку з Маріуполя до гранту на дитячий центр розвитку

Якщо робота з дітьми – твоє покликання, то можливості знайдуться. Після евакуації з Маріуполя Ольга Прохорова переїхала до Кам'янського. Тут продовжила справу, розпочату ще вдома – відкрила центр "СвітлоГрай" для підготовки дітей до школи. Методи використовує незвичні, але оригінальні, а з дітьми, які виїхали з міст, що обстрілюються, займаються казкотерапією - вона допомагає відновитися емоційно.

Про незвичайний підхід до роботи та особливості бізнесу під час війни, про труднощі з відпрацюванням гранту Ольга розповіла Коротко про.

У шаблонах державних шкіл було тісно

Педагогічна діяльність Ольги розпочалася у Маріуполі, 26 років пропрацювала вчителькою молодших класів. Каже, намагалася не лише вчити дітей, а й організовувати свята, щоб діти могли проявити себе та почувалися вільніше.

- Мені було тісно у шаблонах державних шкіл – згодом настало вигоряння. Влітку зробила перерву, а з осені влаштувалася до центру позашкільної роботи – там я проводила творчі заняття для дітлахів.

Свою справу вирішила відкрити після пандемії – 2020-го.

– У моєму центрі інтерактивних розваг, який за порадою доньки назвала LightPlay (я спочатку хотіла, щоб центр називався українською «Світлоґрай»), була підготовка до школи, читання, група продовженого дня, – розповідає Ольга.

Незабаром почали приходити діти, які засиділися вдома через коронавірус, скучили за спілкуванням.

- На заняттях ми з дітьми "малювали" світлом за допомогою інтерактивної панелі, також у нас була інтерактивна підлога, спеціальні ультрафіолетові фарби, після яких малюнки світилися у темряві. Дітям тут дуже подобалось. LightPlay проіснував півтора року, а після почалася велика війна.

Ранок 24 лютого 2022 року Ользі запам'ятався тим, що їй треба було їхати до лікаря, а в місті панувала паніка, транспорт майже перестав ходити. Потім ще продовжувала працювати перші два тижні, намагалася відволікати дітей від навколишнього кошмару. Від обстрілів вони ховалися на цокольному поверсі, відчиняючи двері всім, кому це було потрібно.

Граючи зі світлом, діти вчаться читати

Після 8 березня у Маріуполі вже не було ні світла, ні тепла, ні води. 17 березня Ользі вдалося вибратися із сім'єю “зеленим коридором”. Перед виїздом вона роздала своїм учням іграшки - забрати з собою обладнання, яке згодом згоріло разом з квартирою, не вдалося.

- Дуже пощастило, що машина залишилася цілою. Зібрали речі і поїхали, не знаючи, що чекає на нас попереду. Тоді здавалося, що в інших містах України відбувається те саме, що й у Маріуполі. Хотілося їхати якнайдалі. Можливо, так і було б, але в Кам'янському нас чекала знайома, яка запропонувала квартиру.

До міста сім'я діставалася 10 днів - у мирний час дорога з Маріуполя до цього міста зайняла б години зо три.

- Мені сподобалося Кам'янське, хоча раніше я навіть не знала, що є таке місто. Місцеві прийняли нас нормально. У порівнянні з Маріуполем тут було набагато спокійніше.

Потрібно було починати життя з нуля. Спочатку Ольга влаштувалася педагогом у муніципальний гурток, але її не залишала думка створити в новому місті свій простір, як це було в Маріуполі.

У листопаді 2023 року завдяки новому гранту, з яким допоміг Ресурсний центр ГУРТ, Ольга розпочала свою справу. На отримані гроші, майже 240 тисяч гривень, придбала інтерактивне обладнання. Цього разу Ольга назвала центр українською – “СвітлоГрай”.

- Головна ідея "СвітлоГрая" - ігри зі світлом і інтерактивним обладнанням - це одночасно навчання та гра. На отримані кошти купила інтерактивну дошку, нові меблі, пісочниці. Придбала франшизу SMARTUM (Академія розвитку інтелекту дитини). Тут використовують нову методику навчання читання: діти можуть не знати букв, а вже за два місяці вільно читають по складах. Ми малюємо світлом, є світлові пісочниці. Вивчену цифру чи літеру дитина пише в інтерактивній пісочниці або на планшеті – літери буде видно у темряві, – ділиться особливостями роботи Ольга Прохорова.

Каже, що на навчання читання, курс за яким триває два місяці, діти біжать із задоволенням. Була пригода, коли 6-річна дівчинка хотіла вчитися далі, але батьки сказали: “Немає грошей”. Тоді дівчинка розбила свою скарбничку – і кілька занять пройшла власним коштом.

- Також у нас працює група продовженого дня для школярів, казкотерапія для малюків, підготовка до школи (одна група), щотижня проводимо суботню вечірку. Мінісадок, коли до нас на 3 години приводили малечу і ми їх розвивали, на жаль, тут не набрався: у Кам'янському є бюджетні садки з гарними укриттями.

Ольга розповідає про цікаву вправу, яка допомагає дітям подолати страх сцени.

- Ми проводили заняття "Зірка". Спочатку медитували, а потім ходили червоною доріжкою. Треба було пройтися і сказати “Я зірка”, інші ж аплодували. Такі вправи допомагають дітям перестати боятися публічності.

Казкотерапія – у казки має бути добрий кінець

Проєкт Ольги – соціальний. Крім місцевих, сюди приходять дітки переселенців, з багатодітних сімей та діти з особливостями розвитку. За словами Ольги, переселенці відрізняються від дітей, які не зіткнулися віч-на-віч з війною. У багатьох із них залишився страх вибухів та гучних звуків.

- Щоб відволікти таких дітей від травмуючих спогадів, до нас приходить волонтер, проводить заняття з казкотерапії. Молодшим дітям часто показуємо казкових персонажів через калейдоскоп на стіні.

На казкотерапії – своєрідний мініпсихологічний тренінг, діти самі пишуть казку або переробляють уже існуючу. Головне, щоб у неї був добрий кінець - це допомагає пережити негативні емоції, страх війни.

Сьогодні “СвітлоГрай” відвідують 40-50 осіб віком від 2 до 10 років. Для внутрішньо переміщених осіб, дітей з особливостями розвитку та дітей з багатодітних сімей діє знижка.

Група набирається, а потім діти їдуть із Кам'янського

Завдяки небайдужим людям вдалося привезти іграшки та матеріали, необхідні для роботи центру. Також Ользі допомогли рідні та друзі з Бердянська та Маріуполя – передали кілька мішків всього розвиваючого, що знайшли. Але попереду ще багато справ.

- Я рада, що знайшла у собі сили продовжити свою діяльність у новому місті. Але нам є чого прагнути. На жаль, велика інтерактивна панель згоріла разом із квартирою. Інтерактивну підлогу ніхто не взявся перевозити: росіяни забирали все підозріле.

Крім того, центр зіткнувся з нестачею місця.

- Я дуже хотіла б, щоб ми могли займатися з дітьми в окремому приміщенні: поки є лише одна кімната в іншій установі - 35 метрів, у Маріуполі було просторіше - 88 метрів. Також там була інтерактивна підлога, яку я тут не можу поки що поставити. Якби у нас було більше місця, ми могли б паралельно організовувати садок та групи скорочитання і продовженого дня. Сподіваюся, колись і ця мрія здійсниться – кабінет буде більший, і тоді можна встановити світлову підлогу, підготувавши ще одну заявку на грант, – ділиться Ольга. – Не вистачає обладнання, тому не можу встановити відповідне затемнення, немає підходящих штор, щоб було видно літери, що світяться. День збільшується – і ми менше малюємо: немає таких важких штор.

Але водночас не все так райдужно, як хотілося б. Діти, звісно, ​​приходять, але потім їдуть - хто за кордон, хто на захід України. Декілька місяців не могла набрати мінісадок та підготовчу групу до школи. Переробила свій графік: зі школярами роблю завдання, щоби якось заробляти. Читання - якась підмога. Зараз у нас 2 групи, а того року було одночасно 4-5 груп. На жаль, багато хто їде.

Виїхати далі від війни у ​​Ольги не вийде – є зобов'язання гранту.

- Спочатку була така ейфорія, що все гаразд, тут немає вибухів, житло є, грант. Але при отриманні гранту я підписала угоду на 3 роки, і тепер маю залишатися тут, відпрацьовувати отримані кошти та показувати свою роботу. Продати чи залишити бізнес я не можу. Якщо захочу поїхати чи закритися, потрібно повністю повернути суму, яку мені дали.

Замість постскриптуму

Незважаючи на всі складнощі, Ольга каже, що бачить себе лише у сфері викладання. У різний час життя пробувала різне, але поверталася до роботи з дітьми.

– Все життя я навчаю дітей, їм це дуже подобається, батьки задоволені. Хочеться бути корисною, вкладатись у молоде покоління. Поки діти маленькі, їм потрібно дати якнайбільше хорошого, вони - наше майбутнє.