Європа та Україна: що показують опитування

До уваги читачів пропонуються результати та аналіз опитування ECFR (European Council on Foreign Relations), проведеного у січні цього року у 12 європейських країнах: Австрія, Франція, Німеччина, Греція, Угорщина, Італія, Нідерланди, Польща, Португалія, Румунія, Іспанія та Швеція.

Чому так важливо відслідковувати такі опитування? Війни розгортаються на полі бою, але часто закінчуються у кабінці для голосування. Історія знає безліч випадків, коли саме падіння громадської підтримки та військові невдачі підштовхнули учасників до врегулювання ситуації, н-р, французька кампанія в Алжирі чи війна США у В'єтнамі.

Як я вже писав раніше у своєму новорічному прогнозі, 2024 р. є рекордним за кількістю виборів, і результати деяких з них можуть безпосереднім чином позначитися на стані справ і на фронті, і в нашому тилу. Європейці візьмуть участь у виборах до Європейського парламенту у червні, у деяких країнах ЄС пройдуть президентські та парламентські вибори, всі ми з тривогою стежимо за перипетіями президентських перегонів у США.

Прогнози того, що відбудеться на цих виборах можуть вплинути на військові стратегії як Росії, так і України, а динаміка на полі бою, ймовірно, вплине на голоси виборців.

Російсько-українська війна триває вже третій рік, Путін робить ставку на втому Заходу від війни, щоб здобути перемогу Росії.

Ідеальним сценарієм для нього є згасання інтересу до цієї жахливої війни як з боку європейців, так і американців, і на цьому тлі припинення чи значне скорочення підтримки Києва та Штатами та Європою. Наскільки такі очікування виправдані? Признаємося чесно, для цього є підстави, оскільки аналіз результатів опитування дає неоднозначну картину.

Європейське сприйняття російсько-української війни

Європейці песимістично оцінюють результати російсько-української війни. З її початком вони відреагували на неї з великою тривогою та незвичайною солідарністю щодо України.

Успіхи української армії на початку війни, стрімке звільнення значних територій Харківської та Херсонської областей внаслідок блискучих військових операцій, змінили європейське громадське сприйняття, коли більшість європейців хотіли підтримати Україну доти, доки Україна не відвоює всю свою територію.

Тепер, після провалу контрнаступу України минулого року та відносних успіхів Росії на фронті, а також після ослаблення підтримки України з боку США, частина цього оптимізму зникла.

Ця слабка впевненість у шансах України на перемогу помітна по всій Європі, середні 10% — дуже невеликий показник, у перемогу Росії вірять у 2 рази більше за європейців.

Але як бачимо, переважна відповідь скрізь у тому, що війна закінчиться врегулюванням. Тому не варто дивуватися, що найрізноманітніші західні політики періодично розпочинають розмови про переговори України та Росії, над ними тяжіє громадська думка.

У зв'язку з першим питанням дуже цікаві відповіді на питання, які саме дії необхідно вжити стосовно російсько-української війни.

Як видно з відповідей, очікування та вподобання багатьох європейців щодо війни в Україні значно різняться країнами. Загалом, серед тих, хто очікує, що Україна і Росія досягнуть мирного врегулювання, половина (52%) воліли б «підштовхнути» Україну до ухвалення такого рішення, і третина (32%) воліли б підтримати Україну у звільненні своєї території.

Подивіться уважно на результати і потім співвіднесіть це з висловлюваннями та діями європейських політиків, того ж Шольца та Макрона, аби розуміти, що за цим стоїть.

Європейське сприйняття українських біженців

Відбувається значна зміна географії підтримки нашої країни. Раніше найближчі сусіди України були серед її найбільших прихильників. Так було з погляду державної підтримки та відкритості для прийому українських біженців.

Але нині Україна має найсильнішу громадську підтримку в далеких від неї географічно Португалії та Франції, тоді як солідарність найближчих сусідів коливається.

Як бачимо «бунти» польських фермерів мають під собою потужну громадську підтримку. Небезпека цих результатів полягає в тому, що коли справа дійде до інтеграції України до Європейського Союзу, наші безпосередні сусіди можуть стати одними з найзапекліших критиків, а не нашими найзапеклішими захисниками.

Європейське сприйняття подій у Газі

Хоча значна частина європейців, близько третини, усвідомлює, що війна в Україні є ключовою подією, що вплинула на їхню країну та Європу в цілому, дедалі більше опитаних вважають, що події в Газі можуть мати такі ж серйозні наслідки.

Привид Трампа блукає Європою

Трамп, ще навіть не ставши наступним президентом США, вже дуже впливає на європейську громадську думку стосовно російсько-української війни.

Як ми бачимо порівняно з найпершою картинкою, у разі повернення Трампа у владу кількість «песимістів», які не вірять у перемогу України, в середньому по Європі подвоюється. Цікаво, що значної частини опитаних, майже половина, важко дати однозначну оцінку. Це пов'язано з тим, що найгірші побоювання європейців від першого терміну Трампа не справдилися.

Тоді йому не вдалося, незважаючи на всі свої войовничі заяви, ні зруйнувати НАТО, ні розпочати великі торгові війни з Європою. Схоже, більшість чекає чогось аналогічного: багато шуму, піару, але нічого катастрофічного для трансатлантичного єдності. Мушу сказати, що вони глибоко помиляються у своїх надіях.

Аналіз передвиборної програми Трампа «Agenda 47», який я публікував раніше, де головним кроком у її здійсненні слід вважати його намір провести «чистку» державного апарату, показує, що цього разу ні самі Штати, ні Європа, ні Україна, ні світ загалом, так легко не відбудуться.

І в світлі ймовірного «відходу» США з Європи в цілому і з України зокрема, стає дуже важливою реакція європейського суспільства на такі зміни.

Впевнено можна сказати, що особливим героїзмом європейці в середньому по лікарні не відрізняються. У разі значного скорочення американської допомоги нашій країні лише 20% хотіли б, щоб Європа збільшила свою підтримку України.

Висновки: «голуби» vs «яструби»

Коли почалася російсько-українська війна, основне зіткнення в Європі розгорнулося між тими, хто вважав, що Україна має перемогти («партія справедливості»), і тими, хто вважав за краще, щоб війна закінчилася якнайшвидше, незалежно від ціни для України («партія миру»). Але тепер, схоже, виник інший поділ навколо ідеї закінчення війни. Головним стає питання, що саме можна вважати успіхом чи поразкою.

Тепер багато європейців розглядають ту чи іншу форму врегулювання як мир; інші гадають, що єдиний мир — це Україна з відновленими кордонами. Війна в Україні перетворюється на частину європейської «культурної війни», коли стикаються ідеї про- та антиєвропейців.

Така зміна парадигми дуже небезпечна: якщо Путіну і Трампу вдасться вирядитися в мантію «голубів миру», виступити в ролі таких собі «умиротворців», зобразити Україну та її прихильників як «яструбів», які виступають за «вічну війну», то вони можуть претендувати на значну частку громадської підтримки у Європі.

Вкрай важливо, щоб наша країна зробила все можливе, щоб запобігти спотворенню істини. Завдання полягає в тому, щоб роз'яснити європейській громадській думці, що означає на практиці виступати за «мир».

Оглушливий провал нашої інформаційної політики на Заході минулого року, спричинений насамперед маніакальним прагненням Зеленського перетягнути «піар-ковдру» виключно на себе, не повинен повторитися у поточному році.

Нашим різноманітним політичним та громадським лідерам, артистам та військовим, тимчасовим біженцям та діаспорі, які проживають у країнах Європи десятиліттями, необхідно дати розуміння простим мешканцям ЄС відмінності між «українським миром» та «миром на російських умовах».

Якщо прості обивателі побачать, що перемога Росії завадить Україні реалізувати свої європейські устремління, що такий «російський мир» стане поразкою не лише для нас, а й для всієї Європи, то вони можуть змінити свою думку, зрозуміти, що перемога Росії – це не мир, а відкладена війна. А зміна громадської думки на нашу користь вплине на західних політиків у їхній рішучості та діях щодо підтримки нашої країни.