Миру з Путіним не буде: чому будь-який компроміс із РФ зараз — шлях до нової війни

Низка новин останніх тижнів відновила бурхливі дебати про можливу мирну угоду, яка поклала б край російському вторгненню в Україну. Хоча жодна з цих подій не забезпечила переконливого плану досягнення сталого врегулювання, вони допомогли виявити деякі ключові перешкоди, що заважають повернутися за стіл переговорів.

Першою значною подією стала публікація 1 березня у Wall Street Journal проєкту мирної угоди, яка була розроблена на початкових етапах вторгнення, але яку було скасовано через зрив переговорів. Президент Росії Володимир Путін неодноразово посилався на цей документ як на ймовірний доказ того, що він був готовий покласти край війні, але дістав відсіч із боку України після втручання західних партнерів Києва.

Однак при найближчому розгляді стає зрозуміло, що умови, запропоновані Москвою у квітні 2022 року, залишили б Україну сильно ослабленою і практично безпорадною перед подальшими раундами російської агресії. Угода означала б поступку земель Росії, приречення мільйонів українців на постійну російську окупацію, різке скорочення чисельності та якості української армії і недопущення вступу країни в будь-яке військове співробітництво із Заходом.

Якби ці каральні умови було реалізовано навесні 2022 року, то, безсумнівно, було б лише питанням часу, коли роззброєна та ізольована Україна зіштовхнулася б із новим російським вторгненням із невеликою надією захистити себе. Іншими словами, широко розрекламована мирна пропозиція Путіна насправді була спробою домогтися капітуляції української держави.

Публікація карального мирного плану Путіна не завадила Папі Франциску вступити в дебати на початку березня зі своїм суперечливим закликом до України "мати сміливість підняти білий прапор" і почати переговори з Росією. Коментарі Папи викликали обурення в Україні та в усій Європі, причому низка високопоставлених чиновників засудили релігійного лідера. Кілька днів потому Ватикан був змушений відступити, а кардинал П'єтро Паролін пояснив, що відповідальність у будь-якому майбутньому мирному процесі має лежати на Росії як країні-агресорі.

Найзловісніший внесок у дебати про можливі майбутні переговори останнім часом зробив прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан. Після зустрічі з колишнім президентом США Дональдом Трампом у Флориді Орбан оголосив, що в разі переобрання в листопаді Трамп планує припинити всю підтримку України з боку США. "Якщо американці не дадуть грошей, одні європейці не зможуть фінансувати цю війну. І тоді війна закінчиться", — прокоментував угорський лідер.

Ці відкриття не були абсолютно несподіваними. Дійсно, нинішній глухий кут у Конгресі з приводу військової допомоги США Україні широко розглядається як відображення особистої позиції Дональда Трампа. Проте українці були стривожені заявами Орбана про те, що мирне бачення Трампа зводиться до відмови від України і надання Росії перемоги. Такий підхід не тільки не завершить війну, а й означатиме кінець України.

Сам Путін відтоді підкреслив очевидні недоліки стратегії Трампа. В інтерв'ю від 13 березня кремлівський диктатор відкинув ідею мирних переговорів у той час, коли його армія повернула собі ініціативу на полі бою багато в чому завдяки зростаючій нестачі зброї в Україні. "Нам було б смішно починати переговори з Україною тільки тому, що у неї закінчуються боєприпаси", — заявив Путін.

Наразі потенційні переговорні позиції Росії та України залишаються полярно протилежними. У той час як Київ наполягає на повному припиненні російської окупації української території та виплаті репарацій за військовий збиток, російське керівництво стає дедалі максималістичнішим у своїх вимогах. Путін та інші високопоставлені чиновники вже давно наполягають на тому, щоб Україна поступилася Росії п'ятьма частково окупованими областями. Оскільки військові перспективи Росії поліпшуються, а міжнародна підтримка України коливається, Кремль тепер, схоже, ставить перед собою ще більш амбітні цілі.

Путін використав своє резонансне інтерв'ю з американським медійним діячем Такером Карлсоном у лютому 2024 року, щоб позиціонувати війну як історичну місію з повернення "російських земель". Тим часом колишній президент Росії Дмитро Медведєв пішов ще далі, заявивши на початку березня, що "Україна — це безумовно Росія".

Ці максималістські заяви відповідають дедалі різкішій антиукраїнській пропаганді Кремля, який зображує Україну як ворога Росії та інструмент антиросійської політики Заходу. Протягом останніх двох років Кремль зображував вторгнення на Україну як екзистенціальну боротьбу, в якій національне виживання Росії залежить від повного підпорядкування України.

Таке формулювання ускладнює розуміння того, як будь-яке врегулювання шляхом переговорів може виявитися міцним. Навпаки, хоча Москва може спробувати тимчасово призупинити бойові дії зі стратегічних причин, зараз очевидно, що режим Путіна втягнув Росію в довгострокову агресивну війну з чіткою метою знищити Україну.

Важливо Наступні жертви — Естонія або Латвія. Як може розвиватися західний шантаж Путіна

Українці добре обізнані про геноцидальну програму Росії. Вони щодня бачать заклики до геноциду по кремлівському телебаченню і регулярно стикаються зі свіжими свідченнями зусиль з викорінення української ідентичності в усіх окупованих регіонах України. Зрозуміло, що переважна більшість українців не бачать місця для компромісу між геноцидом росіян і власним виживанням. Натомість вони сповнені рішучості продовжувати боротьбу доти, доки Україна не зможе створити основу для довгострокової національної безпеки.

Є ознаки того, що партнери України дедалі більше усвідомлюють необхідність всеосяжних гарантій безпеки. Із січня 2024 року Україна підписала низку двосторонніх безпекових угод із країнами-партнерами, включно з Великою Британією, Францією та Німеччиною. Хоча ці документи не кваліфікуються як військові союзи, вони формалізують поточну співпрацю і одночасно намічають шляхи майбутнього партнерства в оборонному секторі.

Останніми тижнями президент Франції Емманюель Макрон ще більше підвищив ставки, відмовившись виключити розміщення західних військ в Україні. Пропозиція Макрона викликала серйозну тривогу серед європейських лідерів, але його прихильники зазначають, що Захід нічого не виграє, якщо просигналізує Кремлю про свої власні червоні лінії. Двосторонні угоди про безпеку та дедалі сміливіша риторика президента Франції не можуть замінити неперевершену безпеку, яку забезпечує членство в НАТО, але ці нещодавні події справді вказують на дедалі більше визнання в західних столицях того, що європейський світ залежить від безпечної України.

Оскільки російське вторгнення триває вже третій рік, такі фактори, як невдалий контрнаступ України 2023 року і зростаюча втома від України серед західних партнерів країни, сприяють закликам до компромісного врегулювання, щоб покласти край війні. Водночас Путін, схоже, більш ніж будь-коли впевнений у тому, що зможе досягти своїх експансіоністських цілей, і явно не поспішає повертатися за стіл переговорів.

За нинішніх обставин найкращий спосіб забезпечити міцний мир — продемонструвати Кремлю, що надії Росії на знищення української державності марні. Путін розуміє тільки мову сили. Маючи це на увазі, міжнародні партнери України повинні послати Москві недвозначний сигнал, відмовившись від своєї мантри "стільки, скільки буде потрібно" і використовуючи всю міць своєї переважної економічної та технологічної переваги. Цього було б більш ніж достатньо, щоб дати Україні вирішальну перевагу на полі бою і підготувати ґрунт для перемоги над Росією.

Ніхто не хоче миру більше, ніж самі українці, але вони також визнають, що передчасний мир із Путіним призведе тільки до нової війни. Прихильникам врегулювання шляхом переговорів було б розумно прислухатися до цих побоювань України, перш ніж закликати Київ до компромісу з Кремлем. Як зауважив Вінстон Черчилль, зустріч віч-на-віч краща за війну. Однак у цьому конкретному випадку всім має бути очевидно, що не може бути міцного миру в Європі, поки Україна не буде в безпеці від російської агресії.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо Папа Римський та інші інструменти: як росіяни домагаються заморожування війни