Сучасні події сильно нагадують Другу світову війну

Головною метою політики США є запобігання великій війні, особливо глобальній, аналогічній тій, яка спалахнула в 1930-х роках і може повторитися.

Сучасний світ дуже нагадує 1930-ті роки. Схожість полягає у тому, що баланс сил знову зміщується, а жорстокі автократичні режими прагнуть до експансії своїх імперій. Зв’язки між авторитарними державами стають все міцнішими, а регіональні конфлікти переплітаються між собою. Демократії зазнають загрози як ззовні, так і зсередини. В США знову з’являється спокуса взяти курс на однобічність та стримування під лозунгом “Америка понад усе”.

Звісно, паралелі не абсолютно точні. Сучасна міжнародна система міцніша за ту, яка існувала в 1930-ті роки, завдяки стабільності, що забезпечують американська міць і союзи США. Не зважаючи на це, ні одна з криз, що сталися за останні десятиліття – ні глобальна фінансова криза, ні пандемія Covid – не привели до таких рівнів невпевненості та радикалізму, що виникли в результаті Великої депресії.

“Аналогічно тому, як суперництво між США та Китаєм в наш час, Перша світова війна виникла через напруженість між ліберальним гігантом, Великою Британією, та неліберальним євразійським претендентом, імперською Німеччиною. За переконанням видання, помилки та прорахунки призвели до цього руйнівного конфлікту, якого ніхто насправді не бажав.”

“Отже, сучасний імператив полягає в зменшенні напруженості, уникненні гонки озброєнь і обмеженні ймовірності того, що людство може “проспати” катастрофу. Це аналогія, яка зовні приваблива, але не дуже корисна”.

Перша світова війна не сталася випадково. Її корені можна прослідкувати до поведінки Німеччини, чиї сили та амбіції спричинили поларизацію в Європі. Літом 1914 року Німеччина ризикнула великим конфліктом, знаючи, що це може призвести до континентальної війни. Зусилля Великої Британії для зниження напруженості під час цієї кризи, навпаки, зробили війну більш імовірною, даруючи Берліну хибну надію на те, що Лондон залишиться осторонь від конфлікту.

Історія Першої світової війни відрізняється від уявлень прихильників цієї аналогії. Сучасні паралелі з періодом перед Другою світовою війною виглядають більш очевидними.

Існують символічні схожості, які не можна ігнорувати: неототалітарний Китай, який використовує концентраційні табори для пригноблення на промисловому рівні; неофашистська Росія, що проводить завойовницькі спецоперації; терористи, підтримувані Іраном, які зробили 7 жовтня 2023 року найсмертоноснішим днем для євреїв з часів Голокосту.

Хоча експансія цих ревізіоністів наразі є скромною порівняно з лиходіями 1930-х і 1940-х років, їхні злочини поки що не дорівнюють злочинам під керівництвом “Нового порядку” Адольфа Гітлера чи “Сфери процвітання Великої Східної Азії” імператорської Японії. Проте це може бути через те, що сучасним ревізіоністам доводиться діяти в середовищі, де протягом тривалого часу панувала американська міць. На скільки ж великими могли б стати наслідки, якби агресивні автократії були менш стриманими? Найважливіше урок, який ми можемо взяти з історії перед Другою світовою війною, полягає в тому, що вивчення минулого дозволяє нам уникнути повторення подій.

Перший урок випливає з того, що міжнародний порядок може зруйнуватися з руйнівною швидкістю та ретельністю. Поглядаючи назад, ми бачимо, що сталося в 1930-х роках. Розпад регіонального порядку призвів до кризи глобальної безпеки. Режими, побудовані на ідеології насильства, вчиняли одні з найжахливіших захоплень земель в історії. Однак навіть якщо більшість демократичних лідерів розуміла, що “дме недобрий вітер”, мало хто передбачав, наскільки сильним виявиться шторм.

Поведінка Росії в Україні з 2014 року продемонструвала, як обмежений вторгнення на чужу територію може перерости у спробу знищення цілого народу. Останні події на Близькому Сході намагаються нам про те, як навіть економічно слабкий ревізіоніст Іран може мобілізувати проксі-сили, здатні поглибити хаос у регіоні. У Східній Азії Китай здійснює “найбільше нарощування військової потужності в історії з часів Другої світової війни”, як каже один американський адмірал. Ці країни не приховують своєї мети перевернути структуру світу, яка довгий час була забезпечена американською владою.

Другий урок нагадує нам, що навіть амбівалентний союз тоталітарних режимів може призвести до руйнування світу. Націстська Німеччина, імператорська Японія та фашистська Італія ніколи не мали взаємної довіри одна до одної. Їх об’єднував головним чином апетит до світового володарства. Як відзначав історик Вільямсон Мюррей, “їх об’єднувала бажання вкрасти якнайбільше світу”. Якби їм це вдалося, їхні амбіції та расистські переконання, якими вони керувалися, невідомо куди привели б світ.

Сучасні ревізіоністи не мають спільних цілей, окрім неліберального правління та незадоволення американською міццю. Цього вже достатньо, щоб вони співпрацювали та спричиняли негативні наслідки. “Росія прискорила військове зростання Китаю, продаючи йому передові літаки, ракети та системи ППО, а також за допомогою тіньових технологічних партнерств, які призначені прискорити розвиток таємничих можливостей. Іран та Північна Корея підтримали конфлікт української Росії, продавши їй безпілотники, артилерію та ракети. Китай надав Путіну мікрочіпи та канали для російської торгівлі”, — повідомляє Bloomberg.

Тим часом, автократичний порядок, який вони встановили в центральній Євразії, дозволяє їм більш наполегливо проникати в сусідні регіони. Путін може вести свою армію проти України, оскільки він не відчуває загрози від Китаю. Не слід недооцінювати наслідки такої взаємодії. Якщо Росія передаст Китаю свої найчутливіші технології для глушіння підводних човнів, це може зруйнувати підводний баланс у західній частині Тихого океану. Якщо Москва посилить свої війська в Європі під час азіатсько-американських протистоянь, Вашингтон опиниться в кризі на декількох фронтах. Метою політики США має бути запобігання великій війні, особливо глобальній війні, яка вибухнула в 1930-х роках і яка може повторитися, якщо Європа, Близький Схід та Азія будуть охоплені конфліктом одночасно.

Найкращий спосіб запобігти війні — це підготуватися до її ефективного ведення, а вимоги будь-якого великодержавного конфлікту можуть бути дуже серйозними. Американським чиновникам слід прислухатися до третього уроку: використовувати війни інших країн для підготовки до своєї.

Президент Джо Байден висловив думку, що Сполучені Штати повинні стати “арсеналом демократії” для Ізраїлю та України. Проте, оборонна промислова база Америки наразі виявляється недосконалою й вразливою, що призводить до того, що США майже не виробляють артилерію та іншу зброю, необхідну Україні для боротьби з Росією, не кажучи вже про ракети дальнього радіусу дії, кораблі та підводні човни, які є важливими для України у випадку власної великодержавної війни, згідно з повідомленням видання.

Проте для країни зі світовими зобов’язаннями відповідь полягає в розумному використанні того, що війни в Україні та на Близькому Сході показали. Це включає в себе використання слабкої оборонної промислової бази для стимулювання більш масштабної програми переозброєння та розширення загальних виробничих можливостей Америки. Допомога Україні, що еквівалентна приблизно 5% оборонного бюджету США, може здатися дорогою. Проте, чи буде дешевше побачити Україну переможеною, а потім зіткнутися з мстивою, мобілізованою Росією на сході?

Зрештою, збереження глобального порядку є колективним завданням, але без участі США воно не буде досягнуте. Як показали Друга світова війна і наступна холодна війна, тільки послідовне використання сили Сполученими Штатами може створити умови, в яких людство досягне нових рівнів процвітання, оскільки найгірші форми агресії будуть стримуватися.

Основною відмінністю між Мюнхеном 1938 року та сьогоднішньою Україною 2022 року було американське лідерство. Без допомоги США Київ, безперечно, зазнав би поразки, рано або пізно, та розділена Європа, можливо, вважала б за краще миритися, а не протистояти наступаючій Росії.