Як нетипове в нашому житті стає звичним і як з цим справлятися

У сучасному світі поняття “нормалізації” набуває нового виміру, часто із позитивним забарвленням. Заклики до прийняття різноманітних явищ, від фізичного вигляду після пологів до відкритих розмов про психічне здоров’я на роботі, активно обговорюються як у соцмережах, так і поза ними. Ідея полягає в руйнуванні табу, які можуть бути шкідливими або навіть небезпечними.

Проте існує інший вид нормалізації, про який менше говорять, але він може мати більш серйозні наслідки. Це – нормалізація тенденцій, ситуацій і подій, які насправді не повинні бути “нормальними”. Це явище іноді називають “зниженням емоційної чутливості” або “звиканням”.

Пригадаймо війни в Україні та у секторі Газа. Перші події цих конфліктів вразили світ своєю несподіваністю та важливістю. Проте з часом ці ситуації стали менш актуальними. Хоча журналісти продовжують висвітлювати події, вони рідше стають центральними темами міжнародних ЗМІ та культурних дискусій.

На жаль, дослідження підтверджують, що з часом, коли конфлікт триває місяці або навіть роки, чергові тижні бойових дій вже не мають такого ж впливу, як на початку.

Ця втрата чутливості проявляється й у повсякденному житті. Наприклад, молодь, що виросла в бідних міських районах, де панують умови насильства, з більшою ймовірністю вважатиме насильство нормою. А особи, які мешкають у країнах, особливо вразливих до негативних наслідків зміни клімату, не вбачають у цьому серйозної загрози.

Інші дослідження показують, що можна звикнути навіть до власної негативної поведінки. Під час експерименту волонтери систематично брали на себе обов’язки, щоб отримати більше допомоги. З часом брехня ставала все більшою, а ділянки їхнього мозку, відповідальні за емоції, активувалися все менше.

Вчені прийшли до висновку: чим частіше ми робимо щось (навіть погане), тим менше ми відчуваємо страху й сорому.

Другими словами, наше сприйняття формується через повсякденну поведінку.

Це, безумовно, має свої позитивні сторони: до певної міри людям потрібно вміти адаптуватись до нових обставин і ситуацій, незалежно від їх складності. Наш вид, ймовірно, не зміг би досягти таких висот, або принаймні не мав би здатності до емоційного розв’язання проблем, фантазування та творчості, якби ми жили у постійному стресі та тривозі.

Але існують і певні небезпеки. По-перше, здатність до адаптації може бути однією з причин, чому людям складно впоратись з тим, що соціологи називають “повільним насильством” – проблемами, які здаються неважливими на перший погляд, але шкоду яких можна розпізнати лише через місяці чи навіть роки. Наприклад, тривале забруднення довкілля хімічними відходами або зростання глобальних викидів вуглекислого газу.

Більше того, ця здатність може закріпити порочне коло. Дослідження насильства у міських районах показали, що учасники конфліктів з більшою ймовірністю вчиняють насильство, якщо вважають це нормою.

Це також стосується складніших питань. Якщо для когось зміна клімату не є серйозною проблемою, чи буде у нього мотивація діяти? Якщо усвідомлення гуманітарних катастроф зменшується, чи будуть люди ділитися своїми проблемами та робити пожертви на благодійні організації?

При обговоренні споживання новин виникають два ключові питання: як видання можуть відображати теми без зниження чутливості своєї аудиторії до них? І як розумний, інформований споживач медіа може розпізнати новини, не піддаючись тому ж ризику?

Вчених цікавить, як постійна експозиція одних і тих самих новин впливає на аудиторію. Наприклад, одне з досліджень показало, що це роздратовує споживачів, які навіть уникають таких матеріалів.

Аудиторія не просто має вподобання до новизни, вказують дослідники. Людей особливо обурює відсутність змін або покращень. “Деякі особи особливо негативно реагують на відсутність прогресу та тривале підсвідоме вирішення проблеми, що частково пов’язане з втягненням політиків”, – зазначають вчені. Це є тривожним. Подумайте, як це може зменшити ймовірність того, що підприємства й уряди вживатимуть заходів, наприклад, щодо зміни клімату, якщо про це ніколи не буде говоритися.

З іншого боку, чим менше прогресу у вирішенні проблеми, тим більше втрачається інтерес до неї. Це може призвести до того, що такі проблеми будуть відображатися все рідше, а медійний тиск зменшиться.

Крім того, є ще одна проблема, особливо пов’язана з новинами про страждання інших людей. Якщо ми занадто засмучуємося через те, що бачимо або читаємо, ми можемо вигоріти і взагалі відмовитися від такого контенту.

Отже, що можемо зробити? Як залишатися в курсі новин, не перенавантажуючись і не втрачаючи чутливості?

Дослідники радять споживати новини більш усвідомлено, наприклад, в конкретний час, якщо для вас це психологічно важко.

Щоб залишатися в курсі, слід урізноманітнити свою медіадієту. Якщо ви хочете дізнатися більше про конкретну тему чи кризу, не обмежуйтесь одним джерелом інформації.

Якщо, наприклад, вас цікавить конфлікт між Ізраїлем і ХАМАС, не лише читайте заголовки останніх новин, але шукайте зовнішньополітичну аналітику, дивіться документальні фільми, слухайте аудіокниги. І, що особливо важливо, розглядайте погляди обох сторін конфлікту.

Також важливо розглядати проблему у довгостроковій перспективі. Погляньте назад і спробуйте зрозуміти її першопричину, замінивши частину щоденних новин, наприклад, книгами з історії або документальними фільмами.

Також корисно дивитися вперед і задати собі питання про майбутнє. Аналізуйте, як наші сьогоденні рішення вплинуть на майбутні наслідки через рік, 100 років і навіть 1000 років.

Як подолати нашу тенденцію адаптуватися до обставин, навіть якщо вони не є прийнятними?

Почніть з усвідомлення, що таке звикання можливе.

Замисліться: до яких речей ви звикли у своєму оточенні, громаді чи країні, і що б ви хотіли змінити?

Лише тоді можна розробляти плани дій. Деякі дослідники пропонують протистояти “повільному насильству” за допомогою “повільного спротиву” або “повільного ненасильства”, включаючи поступові, повсякденні дії, такі як обмін знаннями з певної теми.

Вчені рекомендують емоційно віддалятися від обставин, щоб побачити їх з новою перспективою. Наприклад, якщо щось, що вас турбує у вашій країні, починає здаватися “нормою”, спробуйте обговорити це з кимось з іншої країни або дізнайтеся, як ця проблема вирішується в іншому місці.

Також варто пам’ятати, що проблема, яка хвилює вас сьогодні, може втратити свою актуальність за місяць або рік.

Спробуйте встановити звичку робити маленькі, але важливі кроки. Наприклад, регулярно пожертвувати на благодійну організацію, яка працює у сфері, що вас цікавить.

Найголовніше – пам’ятайте: у світі було безліч жахливих ситуацій – від глобальної работоргівлі до апартеїду в ПАР. Усі вони тривали десятиліттями і навіть століттями, вважаючись неперевершеними і незмінними. Але вони змінилися. І обставини, які ми не бажаємо бачити у нашому майбутньому або майбутньому наших дітей, теж можуть змінитись.