Книжкові ярмарки: платформа для просування літератури та бренду держави

Чи не найважливішими книжковими подіями світу є проведення щорічних міжнародних виставок і ярмарків: Франкфуртського, Болонського, Стамбульського, Паризького та інших. Такі заходи потрібні, найперше, для укладання угод про купівлю чи продаж ліцензій на книжки. А крім того, для обміну досвіду між видавцями, для знайомства із закордонними книжковими трендами, для проведення дискусій щодо важливих проблем видавничого бізнесу. Для України участь у подібних подіях — це ще й нагода заявити про себе й залишатися в центрі уваги тоді, коли це найбільше потрібно.

12–14 березня в Лондоні пройшов щорічний книжковий ярмарок (London Book Fair), найголовніший у Великій Британії та один із найбільших у світі. Щорічно цю виставку відвідують приблизно 25 тисяч людей: видавці, літературні агенти, автори, ілюстратори, перекладачі, медійники та інші. Загалом це представники близько 100 країн. Подія справді масштабна.

Цього року Україну на ярмарку представило вісім видавництв, серед яких і наше видавництво "Ранок". Це менше, ніж, наприклад, торік, коли від України на захід приїхали 21 видавництво. Але в усякому разі участь у таких виставках є надзвичайно важливою.

Чому? По-перше, це бізнес-подія. Як і будь-яких бізнесовий захід, книжкові ярмарки чи виставки насамперед цікаві видавцям через можливість налагодити зв’язки з іноземними партнерами та підписати контракти про продаж чи купівлю ліцензій на книжки. По суті, це нагода привезти додому популярні іноземні видання, познайомити українського читача з книжковими новинками й закордонними трендами.  

Звідси виходять наступні причини — шанс самим вийти на закордонний ринок і популяризувати так своїх авторів. Кожна країна має окремий книжковий стенд, на якому різні видавництва презентують власні видання. У межах українського стенда "Ранок", наприклад, виставив 20 своїх книжок — це дозволений максимум. Із собою привезли такі видання, які, на наш погляд, мали б бути цікавими для наших іноземних колег і їхніх читачів: книжки для дітей і дорослих про війну в Україні, нашу історію та культуру, а також інша художня література, наприклад збірки віршів, оповідань, фентезійні романи.

Лондонський книжковий ярмарок та інші подібні виставки — це ще й про обмін досвідом і пропаганду, в хорошому сенсі слова, культури своєї країни. Ми сподіваємося, що іноземні видавці зацікавляться українською літературою не тому, що так вони хочуть нас підтримати, а тому, що в нас справді багато чудових книжок і талановитих авторів, які заслуговують на те, щоб їх читали і за кордоном. Якщо ми виставляємо на виставці книги про війну, це не означає, що це топова тема, яка, на нашу думку, точно має сподобатися партнерам. Ми привозимо із собою такі видання, тому що вони актуальні, вони про нашу реальність, про наш біль і спротив. Книжки — це ще один канал для спілкування зі світом, це можливість розповісти про важливі проблеми.

Тут доречно згадати про перший для України "Оскар" за документальний фільм "20 днів у Маріуполі" та промову Мстислава Чернова: історію неможливо змінити, але її можна задокументувати й розповісти світові правду про те, що відбувається. Його слова й перемога стрічки знову привернули увагу світових медіа та мільйонів людей до України та повномасштабного вторгнення. Подібне працює і з книжковими ярмарками: що більше Україна буде в центрі уваги, то дієвішою буде закордонна підтримка. А для цього ми маємо активніше бувати на таких заходах. Участь у різних фестивалях, змаганнях, форумах, перфоменсах — українські митці мають заявляти про себе усюди.

Не менш важливим для просування бренду держави є і фінансування культури. Один із висновків, які можна зробити після Лондонського книжкового ярмарку, — за кордоном мало наших книжок. Замало перекладів іноземними мовами, небагато української літератури в публічних і наукових бібліотеках. Щоб це виправити, потрібно створювати більше грантових програм, розробляти більше проєктів із наповнення іноземних книгозбірень українською книжкою.

Держава має підтримувати популяризацію своєї культури, щоб вона стала невід’ємною складовою європейського простору та була впізнаваною на міжнародній арені. І щоб жодна інша країна не привласнювала наших письменників, наші фільми, пісні, видаючи їх за свої. Тому просувати й вкладати у свою культуру під час війни як ніколи "на часі".