Острів жахіть: чому Повелья вважається найстрашнішим місцем на Землі

Неподалік від берегів північної Італії, між Венецією та Лідо у Венеціанській лагуні, розташований крихітний острівець Повелья, якого вважають найнезвичайнішим та найбільш моторошним місцем на планеті. Невеличкий канал ділить його на дві частини, надаючи острову цікавої й унікальної форми.

Хоча Повелья вже давно є незаселеною, бажаючих відвідати це місце не бракує, попри численні застереження. Адже мандрівники, які прибувають до цього легендарного регіону, зазвичай мріють про романтичні куточки, витвори мистецтва доби Відродження та старовинну архітектуру, але аж ніяк не про примарний острів з похмурою славою.

Проте окремі відвідувачі все ж цікавляться цим маленьким італійським островом з його сумнозвісною історією як колишньою карантинною станцією, смітником для жертв чорної чуми та нещодавно психіатричною лікарнею, інформує портал mysteriesrunsolved. Протягом багатьох віків ця крихітна земельна ділянка стала свідком незліченних трагедій на своїх берегах, через що заслужила жахливу репутацію.

Історія

Повелья має дуже тривожну історію. У часи Римської імперії цей острів спочатку використовувався для ізоляції хворих на чуму та проказу. У історичних записах його назва вперше згадується у 421 році, коли туди втекли жителі Падуї та Есте, рятуючись від варварських навал. У 9 столітті населення острова почало зростати, а надалі його значення постійно збільшувалося. У 1379 році, коли Венеція зазнала нападу генуезького флоту, місцевих жителів було евакуйовано.

Протягом наступних століть Повелья залишалася ніким не заселеною, аж допоки у 1527 році венеціанський дож не запропонував острів в користування камальдульським ченцям, які відмовилися. У середині 17 століття венеціанський уряд збудував тут п'ять восьмигранних фортів для захисту входів до лагуни, і один з чотирьох фортів, що зберігся досі, стоїть на Повельї.

Використання як карантинної станції

Починаючи з 1776 року, острів підпорядковувався Управлінню охорони здоров'я і став карантинною станцією для всіх кораблів, товарів та людей, що прибували до Венеції чи відбували звідти, аби захистити решту країни від чуми та інших інфекцій під час чергового спалаху цієї хвороби, яка знищила дві третини населення Європи.

У той жахливий період Венеція мала найсуворіші санітарні закони — торговці мусили провести 40 днів на Повельї, перш ніж їм дозволяли в'їзд до міста. У 1793 році, коли на двох кораблях виявили спалах чуми, острів став тимчасовою в'язницею для хворих.

Звірства часів чуми

Згодом кількість тіл померлих на Повельї почала стрімко зростати, тисячі були скинуті в загальні могили, у багатьох випадках трупи спалювали. Деякі італійські громади навіть почали висилати на острів людей з найменшими ознаками хвороби, хоча багато з них навіть не були заражені чумою.

Історія після спалаху чуми

У 1805 році, під владою Наполеона Бонапарта, Повелья стала постійною ізоляційною лікарнею. Тоді ж була зруйнована стара церква Св. Віталія 12 століття, а залишок від давньої дзвіниці переобладнали під маяк — одну з найстаріших будівель на острові. Лікарня проіснувала до 1814 року.

Психіатрична лікарня жахів

У 20 столітті острів знову використовувався як карантинна станція, а в 1922 році існуючі будівлі переобладнали під психіатричну лікарню, що нікого особливо не здивувало. Та реальність виявилася зовсім іншою, адже психічно хворі пацієнти лише підживлювали зловісну славу цього місця, від якого всі тікали.

Завдяки ізольованості острова, негідні лікарі та науковці могли поводитися з пацієнтами на власний розсуд. Чутки про жорстоке поводження та криваві експерименти швидко поширилися на материк, несучи з собою крики замучених душ.

Подальша доля острова

Так чи інакше, психлікарню на острові не закрили аж до 1968 року. Протягом 1960-х там також деякий час мешкали бездомні літні люди. Після цього Повелья повністю занедбалася і використовувалася лише для збору винограду.

Це моторошне місце досі є домівкою для виноградних лоз. Майже єдиними людьми, які наважуються відвідувати острів сьогодні, є ті, хто приїжджає для сезонного збирання врожаю. Кажуть, понад 50% ґрунту на Повельї складається з людського попелу, тож виноград тут росте дуже добре.