Росія скасовує Суецький канал. Чим загрожує Заходу та Україні транспортний шлях через Іран

Росія задумала з Іраном новий транспортний шлях через Азербайджан до Індії. Якщо цей проєкт реалізують — це “скасує” Суецький канал для Росії і стане для Заходу справжнім політичним цунамі, попереджає економіст Олексій Кущ.

Про новий логістичний коридор “Північ–Південь”. Чи стане він для РФ та Індії альтернативою Суецькому каналу

Відразу зазначу, що я про цей проєкт і про те, що його появу потрібно аналізувати в контексті ризиків для України, писав досить давно.

Я взагалі намагаюся ретельно аналізувати нові логістичні маршрути, бо саме вони визначають і економіку, і геополітику.

Отже, про що йдеться.

Проєкт “Північ–Південь” (NS) — міжнародний транспортний коридор (МТК) між Росією, Індією, Іраном і сусідніми країнами (включає 11 країн).

Він у кілька разів скорочує час транспортування вантажів, як порівняти з маршрутом через Суецький канал.

Ще минулого року було підписано угоду РФ та Ірану про будівництво залізничної ділянки Решт–Астара (міста в Ірані). Завдання проєкту — з’єднати вже наявну мережу залізниць Ірану, Азербайджану та РФ (Москва – Астрахань – Махачкала) в єдину транспортну систему.

Проблема полягала в тому, що в Азербайджані та Ірані ширина колії відрізняється: російська колія — 1435 мм й іранська — 1520 мм.

Для створення єдиної системи залізничного сполучення необхідно побудувати ділянку завдовжки 165 км. Ухвалено рішення прокладати її з двома типами колії.

У межах цього маршруту вантажі з РФ підуть до Азербайджану, далі — до Ірану і з іранських портів — морем до Мумбаї (Індія).

Будівництво залізниці Астара–Решт розпочнеться 2024-го року і завершиться 2028-го. Кошторис — понад 2 млрд дол: Іран будує, фінансує Азербайджан і РФ.

Азербайджан надав Ірану пільговий кредит на 500 млн дол, а Росія планує виділити 1,5 млрд дол.

Сам проєкт я детально аналізував торік, а днями велика аналітична стаття про нього вийшла в NYT (автор — Іван Нечипуренко — який проїхав усім маршрутом). У статті наводяться дані торгового обороту між РФ і країнами Глобального Півдня, які увійдуть до цього проєкту:

“……… з 2021 року …. торгівля Росії з Китаєм зросла приблизно на 63 відсотки, до більш ніж 240 мільярдів доларів у 2023 році. Торгівля з Індією також зростає, досягнувши 65 мільярдів доларів, що більш ніж учетверо більше, ніж у 2021 році. Торгівля Росії з обома країнами у 2023 році перевершила її довоєнну торгівлю з Європейським Союзом, яка у 2021 році становила 282 мільярди доларів”.

Автор статті наводить слова Путіна про те, що “…новий маршрут скоротить час доставлення вантажів у Мумбаї із Санкт-Петербурга всього до 10 днів, як порівняти з 30–45 днями, як зараз.

Російські офіційні особи називають це “проривним революційним проєктом”, який складе конкуренцію Суецькому каналу”.

Але головне полягає навіть не в цьому — у статті йдеться про те, що цей маршрут буде повністю невразливим до впливу західних санкцій на торгівлю з РФ.

У цьому можна переконатися, подивившись на карту: зараз російські товари в Індію йдуть через Балтійське море, протоку Ла-Манш повз Британію і Францію, далі через Гібралтар у Середземне море, потім у Суецький канал, звідти в Червоне море і, нарешті, — в Індійський океан.

Велика частина шляху проходить повз країни НАТО, особливо вразлива ділянка при виході з Балтійського моря. Йдеться про чинник “Датських проток” між Скандинавським і Ютландським півостровами, що з’єднують Балтійське море з Північним (протоки Малий Бельт, Великий Бельт, Ересунн, Каттегат і Скагеррак).

Данські протоки є основним морським шляхом, що з’єднує порти Балтійського моря з портами світового океану. Заблокувати там російські танкери з нафтою досить просто.

У маршруту “Північ–Південь”, окрім прямого виходу до Індійського океану, є ще один “підпроєкт” — це реанімування залізниці Баку–Єреван, розібраної в 1990-му році. Вона з’єднає РФ із Туреччиною, минаючи Грузію, яка зараз не пропускає російські підсанкційні товари.

По суті, йдеться про той самий Зангезурський коридор, який зараз змушують відкрити Вірменію (з’єднання Азербайджану з ексклавом у вигляді Нахічевані та Туреччиною).

У цьому контексті стає абсолютно зрозумілою млява допомога Вірменії з боку РФ у її війні з Азербайджаном і “розворот” Вірменії на Захід (обговорення ймовірності вступу до ЄС, НАТО, призупинення членства Вірменії в ОДКБ тощо).

Уже не Вірменія, а Азербайджан стає стратегічним союзником Росії в Закавказзі (виходячи з логістичних цілей).

З іншого боку, повна залежність від Баку також не влаштовує Москву — тому в межах маршруту “Північ–Південь” буде реалізовуватися також і східно-каспійський маршрут: через Казахстан і Туркменістан.

Ключовим логістичним хабом у цій “каспійській” транспортно-логістичній моделі стає Іран, а Індія перетворюється на одного з найбільших торговельних партнерів РФ.

По суті, може бути сформована нова геополітична вісь — Москва – Тегеран – Делі.

РФ, як сухопутна імперія, націлена на контроль сухопутних маршрутів, тоді як Британія і США (як морські імперії) — націлені на контроль проток.

Тому РФ будує залізниці до Китаю та Ірану, а США і Британія — посилюють флот.

Своєрідна боротьба таласатів (таллас — море) і теллуріатів (теллур — земля).

Серед наслідків цього проєкту можна назвати:

Істотну трансформацію геополітичної ніші Вірменії та системи відносин у Закавказзі загалом (з посиленням Туреччини та Азербайджану).
Входження Ірану в глобальні логістичні ланцюжки.
Тісніший економічний союз Індії та РФ.
“Непотрібність” для РФ та Ірану Суецького каналу, який може бути повністю заблоковано внаслідок дій таких іранських “проксі”, як хусити в Ємені.

Чи може Захід зупинити цей проєкт. Так, може.

Наприклад, проєкт “Шлях спецій” з Індії до ЄС, торговельні пільги для індійських товарів на європейському ринку і західні інвестиції — в обмін на відмову від участі в проєкті “Північ–Південь”.

Блокування навігації з іранських портів. Розгром хуситів.

“Вплив” на Азербайджан в обмін на відкриття Зангезурського коридору (а тут уже вплив на Вірменію).

Але для того, щоб реалізувати все згадане, Заходу потрібно “впрягтися” на повну в цю тему. Це має бути системна, довгострокова, структурована і вельми багатогранна політика.

Такий майстер-клас був під силу Кіссінджеру, Рейгану, навіть Бушам (молодшому і старшому). Чесно кажучи, поки що не бачу в ЄС і США адекватної оцінки цих ризиків і політиків, які могли б зупинити це очевидне геополітичне цунамі.