Економічне падіння та відновлення України

Війна спричинила масштабні збитки українській економіці. Зазнали втрат виробничі потужності, людський капітал, національні заощадження. 2022 року економіка втратила 28,8% реального ВВП, понад 6 мільйонів біженців виїхали до інших країн, майже 5 мільйонів осіб стали внутрішніми переселенцями, понад мільйон чоловіків було мобілізовано до лав Збройних сил України. Війна призвела до втрати робочих місць, зниження рівня доходів, зменшення купівельної спроможності населення, більш як 7 мільйонів осіб опинилися за межею бідності.

За спільною оцінкою уряду України, Світового банку, Європейської комісії та ООН (RDNA3), завдана Україні шкода в період з 24.02.2022 по 31.12.2023 становить 153 млрд дол. США, а потреби у відновленні довоєнної нормальності — 486 млрд (див. табл. 1).

За два роки війни найбільших руйнувань зазнали житловий сектор (37% сумарних збитків), транспорт (22), промисловість і торгівля (10), енергетика і добувні галузі (7), сільське господарство (7%).

Крім втрат фізичного капіталу, збитки від війни охоплюють втрати людського капіталу, а також витрати ресурсів на військове протистояння. 2022 року бюджетні витрати на оборону становили 35,3 млрд дол., а 2023-го — 57,4 млрд (разом 92,7 млрд дол. в еквіваленті). Разом із цим військова допомога зовнішніх партнерів із початку війни до 15.01.2024 становила 95,1 млрд дол.

Демографічні втрати від воєнних дій наразі важко оцінити. За даними ООН, станом на 15.02.2024 за кордоном перебувають 6,5 мільйона біженців, або 16% від постійного населення, зафіксованого на початку війни.

Після закінчення воєн природня щільність населення швидко не відновлюється. За результатами дослідження ЄБРР Transition Report, у країнах, що пережили війни, навіть через 25 років щільність населення залишається помітно нижчою, ніж у країнах без збройних конфліктів. Зростання кількості біженців, жертви та каліцтва людей і низька народжуваність — основні складові цих втрат.

Для порівняльної оцінки економічних втрат було виконане спеціальне дослідження 18 епізодів з історії воєнних конфліктів: десять епізодів із Другої світової війни (СРСР, Німеччина, Японія, Франція, Італія, Фінляндія, Нідерланди, Австрія, Велика Британія, США), два епізоди югославських воєн (Хорватія, Боснія та Герцеговина), два епізоди воєн у Перській затоці (Ірак), один епізод з арабо-ізраїльських воєн (Війна на виснаження), два епізоди з російсько-українських воєн і один епізод російсько-грузинської війни.

Джерелами інформації для дослідження були: база даних Maddison Project Database Університету Гронінгема (MPD), база даних International Financial Statistics МВФ, дані ООН, Банку міжнародних розрахунків і статистичних органів країн світу.

Із 18 епізодів у 15 випадках за результатами війни країни зазнали втрат реального ВВП (див. рис. 1). Натомість США (1941–1945), Велика Британія (1939–1945) та Ізраїль (1967–1970) закінчили війни із приростом ВВП.

Рівень кумулятивних втрат у понад 50% ВВП зафіксовано в Німеччині (1945–1946), Іраку (1991), Австрії (1945), Франції (1940–1944), Боснії та Герцеговині (1992–1993), Нідерландах (1940–1944). З іншого боку, Грузія 2009 року втратила лише 3,7% реального ВВП, а Фінляндія у 1939–1940 роках — 9,2%. Середній рівень кумулятивних втрат реального ВВП за роки війни становив 40%, у тому числі у перший рік війни — 20% ВВП.

Україна 2022 року втратила 28,8% реального ВВП, і це ставить наш епізод у порівнянні масштаби із найтрагічнішими прикладами воєнної історії.

Після первинного шоку війни окремі країни, що стали жертвами воєнної агресії, змогли ефективно мобілізувати свої економіки та суттєво наростити виробництво ще під час воєнного стану. На рис. 2 наведено вибірку дворічних епізодів з історії країн, в яких приріст реального ВВП фіксувався під час війни.

Так, США за 1942–1943 роки наростили виробництво на 42%, Ізраїль (1968–1969) — на 30%, СРСР (1943–1944) — на 24%, Велика Британія (1940–1941) — на 20%. Факторами зростання переважно виступали внутрішня мобілізація ресурсів і допомога зовнішніх партнерів.

Українська економіка показала доволі слабкі показники відновлення. За 2023 рік реальний ВВП зріс на 5,6% (оцінка уряду), а на 2024-й прогнозується приріст лише на 3,6% (прогноз НБУ). Це значно менше за приклади інших країн, що вийшли переможцями з тривалих воєнних конфліктів.

Слабкий рівень відновлення української економіки є особливо вражаючим, враховуючи низьку базу порівняння — падіння ВВП на 29% у перший рік «великої» війни, а також зважаючи на колосальну зовнішню підтримку 2022–2023 років — 75 млрд дол. фінансової допомоги.

Характерною особливістю, що вирізняє нинішню українську економіку серед інших воєнних економік, є жорсткість монетарних умов, тобто процентних умов отримання позикових коштів. Так, середньорічний рівень облікової ставки НБУ в 2023–2024 роках становить 18% річних за середньої інфляції 10% (враховуючи прогнози НБУ на 2024 рік). Для порівняння: в США (1942–1943) середня ключова ставка становила 0,8% при інфляції 6,0%; у Великій Британії (1940–1941) — 2,0% при інфляції 13,1%; у Фінляндії (1941–1943) — 4,0% при інфляції 16,4% (див. рис. 3).

Жорсткі монетарні умови знижують стимули до спрямування позикових коштів на підтримку економічного зростання та потреб державних фінансів. Рівень кредитування української економіки за 2023 рік скоротився з 20 до 15% ВВП і надалі зменшується 2024-го. Рівень працюючих гривневих кредитів ще нижчий — 7,5% ВВП, з яких 50% видаються на пільгових умовах. Усе це знижує рівень інвестицій, послаблює резистентні можливості української економіки і загалом впливає на результати відновлення.

Натомість занадто м’яка монетарна політика формує ризики високої інфляції. Однак, як свідчить світовий досвід, під час війни епізоди гіперінфляції були рідкісним явищем, оскільки в таких умовах ціни стримувалися пригніченим попитом та адміністративними заходами з контролю за цінами. Із досліджених 18 воєнних епізодів гіперінфляція (приріст цін понад 50% на рік) спостерігалася лише у трьох країнах (Японія, Італія, Хорватія). Частота виникнення гіперінфляції у післявоєнний період є вищою — шість епізодів (Японія, Франція, Італія, Австрія, Фінляндія, Ірак).

Історичний досвід країн, що переживали воєнні конфлікти, свідчить, що в усіх успішних епізодах реальна процентна ставка була нижчою від темпів приросту реального ВВП (див. табл. 2). У таких умовах зберігаються стимули до залучення кредитних ресурсів в економіку, оскільки приріст виробництва покриває витрати на залучення позичкових коштів.

На жаль, в Україні від самого початку війни реальна вартість позикових коштів значно випереджає темпи реального ВВП. Ба більше, державна політика в Україні навіть планується в такий спосіб, щоб вартість позикових коштів перевищувала очікуваний приріст виробництва. Так, згідно з прогнозом НБУ очікуваний приріст реального ВВП 2024 року становитиме 3,6%, а реальна облікова ставка — вдвічі більше, або 7,4%!

Внутрішній борговий ринок відіграє важливу роль у підтримці воєнних економік. Так, в Ізраїлі під час Війни на виснаження (1967–1970) 25% видаткових потреб уряду було забезпечено за рахунок внутрішніх позик. У США під час різних воєнних епізодів і структурних криз 60–80% потреб уряду забезпечувалося за рахунок внутрішнього боргового ринку (див. табл. 3).

Натомість в Україні в 2022–2023 роках за рахунок внутрішніх ринкових позик профінансовано лише 1,6% потреб уряду. При цьому національна банківська система під час війни накопичила колосальні ресурси — вільна ліквідність банків станом на початок 2024 року сягає майже 20 млрд. дол. (10% ВВП)!

***

Українська економіка показала деяку здатність до відновлення і на другий рік війни зросла на 6% після падіння на 29% у перший рік. Завдяки надходженню достатніх обсягів зовнішньої фінансової допомоги було вирішено проблему валютної стабільності. Інфляція після початкового шоку війни стрімко знизилася 2023-го, що здебільшого відбулося внаслідок кардинального падіння сукупного попиту та фіксації (а потім стабілізації) обмінного курсу гривні.

Однак рівень мобілізації фінансових, трудових і виробничих ресурсів України залишається доволі низьким. У банківській системі акумулюються вільні обсяги ліквідності розміром понад 10% ВВП, тоді як рівень кредитування та інвестування національної економіки залишається низьким, на фронті не вистачає оборонних укріплень і озброєння, зростають потреби в товарному імпорті. Рівень безробіття становить близько 20% ВВП, при цьому підприємства гостро потребують кваліфікованих кадрів. Українські бізнесмени активно реєструють нові бізнеси у сусідніх країнах Східної Європи, хоча майже 40% виробничих потужностей у промисловості залишаються незадіяними (станом на січень 2024 року).

Для виживання держави та належного функціонування воєнної економіки потрібно прийняти раціональні рішення з воєнно-промислової, монетарної та фіскальної політик. Їхнім безумовним пріоритетом має стати максимізація виробництва внутрішнього продукту для задоволення потреб фронту та тилу.