Війна дронів: як волонтери допомагають війську здобувати перевагу на полі бою

— Любо, ти щойно повернулася з Донеччини. Розкажи, будь ласка, чим із тобою ділилися військові?

— Поїздки на прифронтові території, на лінію бойового зіткнення — це вже частина нашої роботи, волонтерської, але все одно роботи. Це регулярно відбувається, ми проводимо навчання, ми відвозимо дрони, планшети, екофло, антени для наших військових. І саме про специфіку нашої роботи ми в основному спілкуємося з ротами ударних БПЛА, з пілотними екіпажами в батальйонах, в бригадах, тому якраз про це і говоримо. Переважно говоримо про відсутність навчання, забезпечення достатнього для цих підрозділів. Звичайно, всі завжди говорять про відсутність стандартизованого боєприпасу під БПЛА. У нас уже десятий рік війни, другий рік повномасштабного вторгнення — а пілоти безпілотників вимушені самостійно виготовляти, збирати боєприпаси. І це, здається, такий сюр-абсурд…

Держава мобілізує людей на виконання військового обов’язку, але при цьому не забезпечує засобами для боротьби з ворогом. Військовослужбовці самі собі збирають дрони або це забезпечують фонди, волонтери. Звичайно, є якась частка забезпечення від держави, але дуже-дуже недостатня. Самі переобладнують, дообладнують, самі збирають антенні комплекси. Якраз по антенних комплексах я ще жодного випадку забезпечення від держави не зустрічала. І так само боєприпас. Боєприпасу під БПЛА досі немає, хоча наші міністри ніби говорять про те, що ось-ось буде. Але це навіть соромно, що 10-й рік війни — а в нас цього немає. Другий рік повномасштабного вторгнення, другий рік війни, яку називають найбільш технологічною, де про роль дронів говорять усі.

Любов Шипович

— Що таке взагалі стандартизований боєприпас і що треба зробити, аби навчитися його виготовляти?

— Стандартизований — бо походить від слова «стандарт». Існує державний стандарт під цей боєприпас, який виготовляється й забезпечується державою. Найпопулярніший боєприпас — це СВП — саморобний вибуховий пристрій. Ось таким чином у нас воює наша армія дронів, коли військовослужбовці самі це збирають і виготовляють.

І це здається таким диким, тому що навіть Радянський Союз у Другій світовій війні зміг налагодити виробництво боєприпасів, коли навіть у школах виточували міни. А ми такі «технологічні», що не можемо налагодити виробництво боєприпасів.

— Чому так відбувається?

— Напевно, це риторичне запитання. Чому ми на 10-му році війни не змогли налагодити достатнє виробництво безпілотників, чому досі потрібно переконувати представників влади в тому, що дрони потрібні — й потрібні у великій кількості? Чому в 2021-му році наше Міністерство оборони законтрактувало кілька безпілотників? Ми говоримо навіть про сотні, ми говоримо про одиниці, які можна порахувати. Чому, коли весь світ говорив про те, що ось-ось Росія на нас нападе, — ми навіть не планували забезпечення армії? Таких «чому» є багато, і, напевно, основна причина — це складна, довга бюрократія, процеси з допущення до озброєння такого боєприпасу, налагодження виробництва, зміна нормативної бази. Але чому наші військові не бояться йти на смерть, не бояться ризикувати, виробляти ці боєприпаси самі в польових умовах, а люди, які відповідають за нормотворення, бояться щось порушити, внести якісь зміни? Ми діємо за процедурами, які були запроваджені задовго до війни. В умовах активної війни вони занадто повільні, занадто неповороткі. Таке не лише в нашій країні. Та сама ситуація, в принципі, в усіх західних країнах. Чому до нас повільно зброя надходить? Тому що, щоб цю передачу затвердити, треба пройти багато бюрократичних процесів. Через цю повільну бюрократію ми страждаємо, ми розплачуємося життями наших людей.

— Виходить, що зараз у волонтерів декілька фронтів. Крім того, що треба забезпечити армію цими дронами, навчити, як користуватися ними, ще треба вести цю бюрократичну тяганину й адвокатувати зміни на законодавчому рівні, які б полегшили постачання, закупівлю та виробництво дронів?

— Саме цим ми й займаємося. І дуже хотілося б, щоб це були не лише волонтери-активісти — щоб усе суспільство вимагало цих змін. Ми бачили оці акції, які відбуваються по всій Україні з вимогою «гроші на ЗСУ». Це про те ж саме. Про те, щоб місцеві бюджети робили закупівлі безпілотників. Багато представників місцевої влади теж мобілізувалися, пішли на фронт. Але ті люди, які повинні приймати рішення, бояться порушити якусь норму. Їм простіше нічого не робити, ніж потім відбиватися від усіх перевірок. І в цьому парадокс, коли люди не бояться йти в бій, іти на смерть, але в тилу їхні друзі, родичі бояться порушити якусь норму, щоб потім їх не переслідували, щоб потім їх не перевіряли органи.

— На чому конкретно робить наголос благодійний фонд Dignitas?

— Технологічне забезпечення сил безпеки й оборони: навчання військовослужбовців використовувати технології, забезпечення, створення спільноти, спільноти виробників, спільноти пілотів військових, спільноти інженерів-військових. Також велику увагу ми приділяємо адвокації. Зокрема, ми боролися за зняття мита і ПДВ на ввезення безпілотників і складників до них, за збільшення маржинальності для українських виробників. Це теж такий важливий момент, що держава, закуповуючи безпілотники в українських виробників, диктує їм, яку вартість вони повинні встановити, розраховує норми, скільки людям потрібно платити, скільки може бути націнка на якісь складники. І ця маржинальність була за деякими позиціями 1%, за деякими — 3%, що для бізнесу абсолютно не має сенсу. Вдалося підвищити цю маржинальність до 25%, але це лише для виробників безпілотних систем. Насправді технології — це ж значно більше, наприклад, програмне забезпечення. Найпопулярнішою системою в артилеристів для передачі координат є «Кропива», яка на досі ніяк не легалізована та підтримується волонтерами.

Так само можемо говорити й про системи спілкування. Теж не секрет, наскільки популярним серед військовослужбовців є месенджер «Сигнал» — і це вимушено, тому що нічого іншого немає. А спілкування в сигналі, передача військової інформації в ньому насправді є незаконною. Але, вибираючи між порушенням закону та потребою передати свої координати, щоб вижити, військовослужбовці часто вибирають порушити цей закон.

— Ви працюєте над тим, щоб збільшити кількість дронів. Розкажи, будь ласка, які взагалі дрони існують і яких дронів найбільше потребує наше військо?

— Говорячи про безпілотні технології, не тільки дрони, треба говорити й про те, для яких задач вони використовуються. Ми знаємо з новин, бачимо там дрони літакового типу, які на дальні відстані літають: у Московській області вибухи бувають, Крим — це вже навіть не дивина. Якщо у 2022 році це сприймалося як диво, то нині це робота наших ГУР і СБУ.

Не менш важливими є дрони середньої дальності, які долітають на 50-70 кілометрів і які відпрацьовують по логістичних шляхах і складах ворога. Тому що війна — це великою мірою і логістика. Хто швидше, оперативніше доставляє, пересувається, той, відповідно, має перевагу на полі бою. Тому удари по логістичних шляхах важливі. Чому ми як держава настільки багато зусиль докладали, щоб випросити ці системи залпового вогню, ракети середньої дальності? Це якраз для ударів по логістичних шляхах і по складах ворога.

Те, чим займаються волонтерські організації, майже кожен громадянин України, який робить збори для своїх родичів, друзів, знайомих, — це забезпечення переднього краю, саме лінії бойового зіткнення. Це малі розвідувальні дрони для того, щоб моніторити ситуацію, спостерігати за ворогом, підтримувати бійців у штурмах, вести розвідку. І ударні дрони — це і камікадзе, і бомбери, вони теж бувають різного виду залежно від цілей: чи це по живій силі, техніці, бліндажах, окопах завдають ураження, чи це по броньованій техніці, по легкій броньованій техніці, по танках, по системах радіоелектронної розвідки та боротьби.

— Деякі складники для дронів ми закуповуємо в Китаю, а він запровадив експортні обмеження на готові БПЛА та їх елементи. Міністерство торгівлі країни повідомило, що обмеження запроваджено з міркувань захисту «національної безпеки та інтересів». І вказало на зростання ризику застосування цивільних дронів у воєнних цілях. Як тепер ці обмеження вплинуть на постачання складників для дронів в Україну?

— Тут треба говорити й про складники, і про готові дрони, тому що мавіки (серія безпілотників Mavic фірми DJI — «ДМ») — це готові дрони. Ці значні обмеження були запроваджені минулої осені, але різного роду обмеження були ще з початку повномасштабного вторгнення, коли спочатку Китай заборонив ввезення дронів в Україну, коли закрились офіційні дилери, потім почалися обмеження для європейських дилерів, зменшення постачань цих цивільних дронів європейським країнам. Так, ситуація з цим ускладнюється й ускладнюється. Але варто сказати, що нам потрібно відходити від залежності від китайських дронів і складників, тому що Китай у цій війні, на жаль, не на нашому боці.

— Як нам тоді конкурувати з Росією? Як нам отримати першість у небі?

— Ми були першими, але ми втратили цю перевагу. Ми першими почали використовувати FPV-дрони, але ворог у нас, на жаль, розумний і він постійно стежить за нами. Ми воюємо з ворогом, у якого є високі технології, в якого є розробки, який навчається в нас, який винаходить нове. І ось ця гонитва технологій є вирішальною — і зараз ми починаємо втрачати ті позиції, які в нас були, тому що росіяни, окрім застосування технологій, уміють їх масштабувати.

Окрім того, щоб знаходити щось своє, винаходити, будувати, розвивати, потрібно також дуже уважно стежити за ворогом, навчатися в нього. Поки вони ведуть якусь розробку — потрібно вже думати про те, яку протидіяти цьому. І так само нашим виробникам потрібно одразу думати, а яку протидію вони застосують до цього, а як придумати протидію на цю протидію. У цій війні нам потрібно думати на кілька кроків уперед.

— Чи можемо ми говорити про якісь технологічні переваги України над Росією? Бо кількісно у нас менше людей.

— Якраз щоб у нас не закінчилися люди, нам потрібно перестати воювати людьми, а воювати технологіями. Люди на фронті втомилися, вони травмуються, гинуть, а на заміну їм армія потребуватиме нових. Це лише питання часу. Кожному з нас доведеться взяти участь у захисті держави, тому що росіян значно і значно більше, ніж нас. Вони мають перевагу у військово-промисловому комплексі. Тому черга дійде до кожного. І цей час, який для нас виграють ті люди, які зараз на передовій, які зараз в окопах, — треба використати розумно. Треба навчатися застосування технологій, навчатися і розробці, збиранню безпілотників, і так само вимагати від влади, від бізнесу вкладатися в ці розробки. Лише асинхронні, незвичні рішення допоможуть нам здобути паритет і, можливо, перемогу в цій війні.

— Як можуть допомогти саме виробники дронів? Чи налагоджена в Україні система виробництва дронів і скільки взагалі компаній на ринку зацікавлені цим займатися і розвивати цю галузь?

— Оскільки з’явився шалений попит на безпілотні технології, то з’явилися і виробники. Але це буквально третій рік їхнього життя, тому що всі попередні роки виробники не могли вижити. У нас Міноборони не закуповувало безпілотники, відповідно, не було ринку. Виробники, навіть ті, які виникли у 2014–2015 році, у переважній більшості закрилися, померли під час ось цієї повільної фази війни. А у 2022 році почали з’являтися виробництва, їх зараз уже кілька сотень в Україні. Але потрібно розуміти: це третій рік їхнього життя, це досить молоді бізнеси, це стартапи по суті. У них немає великих операційних бюджетів, стабільних ринків. Вони залежні й від волонтерських закупівель, і від тих небагатьох контрактів, які є від Міноборони. Але держава повинна їх підтримувати, щоб вони виросли, щоб вони стали стабільними бізнесами, які будуть становити, по суті, кістяк нашого військово-промислового комплексу.

— А як у світі держави підтримують свого вітчизняного виробника?

— Наприклад, китайський дрон дешевший. Китайська збірка дешевша, ніж українська. Проте нам потрібно зменшувати цю залежність. Франція вкладається у свої дорожчі безпілотники, а не закуповує китайські. Американські компанії ведуть свої розробки, які, по суті, є аналогами мавіків, але значно дорожчі. Здавалося б, для чого це роблять, якщо є дешевий мавік? Але дешевий мавік — це залежність від Китаю. Тому навіть якщо на ринку є американські чи французькі дрони, які дорожчі, які не дотягують за якістю до китайського, все одно ці країни продовжують вкладатися. Це якраз ціна національної безпеки. І українцям потрібно робити так само. Це не може робити бізнес, бо бізнес оцінює, що дешевше, що вигідніше. Тут якраз має виступити держава замовником і дотувати виробництво, сплачувати цей компонент національної безпеки, щоб у нас було своє виробництво, щоб ми менше залежали від країн, які не є союзниками. І навіть від союзників, тому що ми бачимо, що політична ситуація змінюється в країнах союзників, вони змінюють пріоритети. Сполучені Штати, наш найбільший партнер, заходять у виборчий цикл — і ми бачимо, як падає підтримка, падає допомога, а ми надзвичайно залежні від допомоги Сполучених Штатів. Тому нам треба вкладатися й у військово-промисловий комплекс, і у свою економіку, щоб ставати менш залежними, навіть переплачуючи зараз гроші.

— Поговорімо про те, що одна зі складових успіху — це навчання пілотів користуватися цими дронами. Чи є якась державна або громадська програма, яка цим опікується?

— Говорячи про безпілотні технології, потрібно пам’ятати, що за кожною безпілотною технологією стоїть пілот. Він просто перебуває не всередині цього засобу. І збільшуючи кількість технологій, збільшуючи кількість застосування дронів, нам, відповідно, потрібно збільшувати й кількість людей, які оперують ними, — операторів безпілотників, яких ми по старій звичці називаємо пілотами. Вони, по суті, пілотують засіб, перебуваючи на відстані. Один із найбільших проєктів нашого фонду Dignitas — проєкт Victory Drones — є наразі одним із найбільших проєктів навчання в силах безпеки й оборони. Ми у 2022 році запустили курс на Prometheus із базового знання технологій. Це використання рацій, старлінків, планшетів, малих розвідувальних дронів. Через цей курс, на сьогодні, пройшло понад 76 тисяч користувачів. Курс закритий, він недоступний для цивільних, і відкривається для військових по листу від командира.

Також ми запустили програми навчання для цивільних. Досить популярний наш курс «Народний FPV». Це коли по вечорах у зумі проводяться заняття — і люди разом із викладачами збирають свій дрон. Думаю, що це не складно, досить просто навчитися складати. Потім ці дрони передають теж в один із навчальних центрів ЗСУ, де їх випробовують, тестують перед тим, як передавати їх далі військовим.

Також велику увагу ми приділяємо не лише польотам, а якраз інженерній частині: як цей дрон зібрати, поремонтувати, налаштувати, антенним комплексам. Тому що використання антен і трансляторів — це не лише збільшення дальності, це ще й безпека самого оператора. Оператори дронів є пріоритетною ціллю для ворога. Їх відстежують, тому що ворог розуміє, що робота одного пілота може завдати збитків на мільйони доларів, зупинити штурми. Тому ми навчаємо пілотів, як захистити себе, як працювати з безпечного місця, на виносних антенах, з використанням ретрансляторів.

— Які цілі ваша організація ставить на найближчий час? Що плануєте робити, аби технології берегли життя наших військових?

— В армії треба говорити про життя не лише з моральної точки зору, але і як про бойову одиницю, яку ми втрачаємо, в яку вклали кошти і держава, і волонтери — в навчання, підготовку цієї бойової одиниці, яка безповоротно втрачається. У нас ще досі є командири, які замість дрона посилають бійця, бо дрон коштує грошей. Так, ніби боєць не коштує грошей. У нас немає економічної моделі розрахунку «вартості» бійця різних спеціальностей. До прикладу, скільки «коштує» піхотинець, штурмовик, артилерист, пілот, інші спеціальності. Втрата людини — це ще й втрата економічної та бойової одиниці. І також це економічні втрати держави, тому що потрібно буде виплатити компенсацію родині загиблого, або, якщо військовий не загинув, то підтримувати його все життя, підтримувати його родину. Тому під час планування операцій командирам варто знати вартість людського життя.

Ми як фонд Dignitas вкладаємося в навчання, підготовку бійців. Ми не робили свої приватні курси, приватну школу, ми працюємо разом із Силами безпеки й оборони, з Генеральним штабом із запровадженням усього цього в офіційну підготовку. Наш курс застосування технологій зараз використовується для підготовки мобілізованих людей. Навчання FPV-операторів, інженерів БПЛА відбувається в одному з навчальних центрів ЗСУ, де ми допомагаємо нашим цивільним інструкторам підготувати військових інструкторів.

Ми постійно адвокатуємо внесення змін у навчальні програми ЗСУ з підготовки бійців. Також працюємо з Центральним управлінням безпілотних систем Генерального штабу щодо розробки тактик, стратегій ведення бойових дій із застосуванням безпілотних технологій. Ми досить тісно спілкуємося з Міністерством оборони, з Міністерством цифрової трансформації з питань закупівель безпілотних систем, підтримки виробництв, спрощенню системи списання цих засобів.

Титульне фото: Співзасновниця благодійного фонду Dignitas Любов Шипович (фейсбук)