«Багато ректорів хочуть сидіти у своїх кріслах вічно, наче африканські диктатори». Петро Чернишов про реформу освіти, інвестиції та «Київстар»

«Ви надіслали мені такі питання, неначе я селебріті, не вистачало лише одного: “що ви думаєте про Тейлор Свіфт?”», – жартує перед початком розмови з MC.today Петро Чернишов, який восени на громадських засадах став радником міністра освіти і науки України з корпоративного управління в університетах та розвитку НАУ. Експрезидент «Київстар» вже давно привертає увагу журналістів. Не тільки через високі посади, але й через цікавий життєвий шлях.

Нині він планує перетворити НАУ на «інженерний університет на рівні хороших у Східній Європі» і продовжити реформи в інших вітчизняних ЗВО. Якщо цьому не завадять противники змін, яких, за словами радника, багато серед ректорів.

Журналісту редакції MC.today Дмитру Круглікову Петро Чернишов розповів про те, що ускладнює реформу освіти, як він з командою планує змінити НАУ та де шукатиме інвестиції для університету, про причини свого звільнення з «Київстар» та чому не інвестує в українські компанії.

Шлях до радника міністра освіти і науки та голови Наглядової ради в НАУ

Це призначення пов’язане з історією моєї родини. Моя мама була викладачкою математики в університеті, моя бабуся – викладачкою фізики в педагогічному університеті. Мій дідусь – професор, доктор наук, викладач математики, завідувач кафедри в університеті. Навіть батьки моєї бабусі були сільськими учителями в Пермській губернії колишньої Російської імперії.

Я відчуваю себе дуже близьким до питань освіти. І я завжди хотів щось зробити в цій галузі. Раніше я заснував проєкт Kontora Pi, став членом Ради директорів Київської школи економіки. А зараз, коли я вже не у великому бізнесі, я вирішив, що своїм управлінським досвідом та контактами зможу допомогти Україні в реформуванні вищої освіти.

Тому я звернувся до одного з заступників міністра освіти і науки з пропозицією – якщо хочете щось реформувати у галузі, то я можу взяти у цьому участь. Тоді я ще нічого не знав про НАУ. Пізніше відбулася розмова про реформування НАУ, початок був приблизно такий: «До речі, маємо потребу в великих змінах в одному з українських університетів».

Цілком можливо, що моя діяльність в українській вищій освіті не буде обмежуватися тільки НАУ. Але в Україні будь-яка реформа зустрічає серйозний спротив, тому що торкається інтересів впливових людей. І ця реформа суперечить інтересам деяких ректорів, політиків.

Чому ректори українських ЗВО можуть зупинити реформу освіти

Ректори дуже впливові. Річ у тім, що кожен університет має багато випускників. Деякі з них – депутати, бізнесмени, посли. А ректор українського ЗВО зазвичай займає свою посаду дуже довго. Випускник пам’ятає ректора, коли той був молодим активним викладачем, і він довіряє йому.

Тому ректор може подзвонити випускнику і сказати: «Тут змова проти твоєї Alma Mater, її хочуть знищити». І випускник використає свої зв’язки.

В Україні система ротації ректорів не досконала – є над чим працювати, змінювати. Багато з них хочуть сидіти у своєму кріслі вічно, наче африканські диктатори. Для цього їм потрібна керована система обрання ректора – коли за нього голосує весь навчальний заклад.

Це дуже дивна система, бо нормальний університет – це як великий бізнес. Контрактне навчання, нерухомість, лабораторії, гранти. Ректор – це те ж саме, що CEO чи президент в бізнесі. Уявіть, що я, у часи коли був президентом «Київстар», звернувся б до акціонерів з пропозицією – давайте на новий термін мене буде обирати весь трудовий колектив. Вони подумали б, що я з’їхав з глузду. Але в українській вищій освіті така система діє.

Як будуть обирати ректора в НАУ

У більшості економічно прогресивних держав ректора шукає і обирає Наглядова Рада – зокрема, в США, Англії, Японії, Нідерландах, Німеччині. Вона може по-різному називатися – Сенат, Рада директорів. Може включати випускників, студентів, викладачів. Її не обов’язково обирають на конкурсі, іноді вона призначається Міністерством освіти. Наглядова рада обирає ректора за відкритим чи закритим конкурсом, в деяких країнах призначення затверджує Міносвіти, але тільки Рада керує цим процесом. Підкреслю: в таку раду входять люди, для яких репутація – найголовніше, вони не мають конфлікту інтересів з університетами, і це ретельно перевіряється. 

В Україні ректори вважають, що така система вбиває незалежність університету. Але при обранні ректора трудовим колективом не можна говорити про незалежність закладу, бо всі ці люди, очевидно, залежать від ректора. Якщо ти професор або декан факультету, то отримуєш гранти, нові програми, лабораторії, аудиторії. У цьому колективи серйозно залежні від менеджменту університету. Тому виникає конфлікт інтересів і кругова порука.

А якщо, наприклад, відомий бізнесмен, випускник ЗВО стане членом його Наглядової ради, то він ніяким чином не залежить від цього університету. І він не захоче зруйнувати свою репутацію, призначаючи корумпованого ректора. Бо люди тебе запитають: чому ти за нього проголосував?

НАУ достатньо яскравий приклад, як побудувати незалежну Наглядову раду. Наприклад, у ній є заступниця міністра стратегічної промисловості Ганна Гвоздяр. Вона незаангажована людина, має зацікавленість в розвитку університету, на її рішення в рамках діяльності в Наглядовій раді не може вплинути ні адміністрація, ні я, ні будь-хто.

Також членом Ради є відомий український бізнесмен Володимир Цой – випускник НАУ і засновник мережі «Інтертоп». З семи членів Ради тільки Цоя я знав ще коли був бізнесменом, з іншими – познайомився зараз. У мене немає з ними ніяких спільних фінансових, родинних чи інших інтересів.

У нас вже було три засідання. Ми плануємо навесні затвердити вимоги до нового ректора, який очолить університет в майбутньому, та анонсувати конкурс. Чекаємо ще постанову Кабінету Міністрів України про експеримент у вищій освіті. Він дасть можливість обрати керівника ЗВО Наглядовою Радою.

24 тис. потенційних інвесторів в LinkidIn. Чи можна зробити НАУ прибутковим

Зараз НАУ – це збитковий «бізнес» і дуже складне питання, чи можна зробити його прибутковим. Я не маю на нього простої відповіді. Бо можна бути збитковим бізнесом by design («за задумом» – прим. ред.). Наприклад, Міносвіти дає нам кошти на навчання бюджетних студентів. Тому, можливо, це нормально, що ми збиткові – а, можливо, і ні. Я не знаю.

Навіть в деяких з дуже багатих і відомих університетів в США до 60% бюджету складають нарахування від асоціацій випускників. Без цих коштів такі університети теж були б збитковими.

Ми у НАУ будуємо власну асоціацію випускників, яка буде дійсно дієвою спільнотою. Ініціативна група з моєю допомогою написала і затвердила її статут. Ми знайшли для неї президента і скоро анонсуємо її створення.

Для цього робоча група проєкту шукає, знайомиться, спілкується та відновлює зв’язки з випускниками: наприклад, тільки пошук в LinkedIn виявив близько 27 тис. тегів #НАУ. Думаю, 90% з них закінчили цей університет. Тобто більш ніж 24 тис. людей – кандидати у входження до асоціації випускників. Те, що вони зареєстровані на LinkedIn, може вказувати, що вони працюють в технологіях, IT. Тому для них зробити внесок $100-300 на рік не дуже складно.

Якщо ми домовимося хоча б з 20% цих 24 тис., а це приблизно 5 тис. людей, надсилати членські внески у розмірі, припустимо, $200 на рік, вийде $1 млн. Для НАУ це непогана сума. На ці гроші можна покращити матеріально-технічну базу: будувати лабораторії, коворкінги.

З деякими випускниками ми говоримо не тільки про фінансову підтримку, але й про експертну – проведення лекцій, воркшопів, майстер-класів для студентів, підвищення рівня викладачів. Особливо з тими випускниками, що поїхали за кордон, мають великий практичний досвід, успішний бізнес і яким є про що розповісти.

Окрім цього, кожна велика світова корпорація має бюджет для роботи з освітніми закладами. Якщо випускник працює чи співпрацював з якоюсь з них, він може прийти до свого роботодавця і запропонувати, наприклад, збудувати лабораторію в НАУ, умовно – передати свій кредит довіри, і тоді вже університет зможе вести з цією компанією предметні перемовини про взаємодію. Так це працює у світі.

Для самої корпорації це не тільки благодійність. Якщо ти, наприклад, Microsoft або Intel, для твого бюджету нічого не варто збудувати лабораторію в НАУ. Але талановитих студентів, які будуть там працювати, вони зможуть запросити на роботу, а викладачів залучати у спільні наукові проєкти. Чи студент стане засновником стартапу, що буде постачальником сервісу для Microsoft.

Крім того, раніше великі корпорації створювали лабораторії в російських університетах. Зараз ніхто не хоче і не буде цього робити й у корпорацій з’явився вільний бюджет. Наша мета спрямовувати ці гроші на відбудову і розвиток НАУ, його бази, технічного потенціалу.

Згодом ми анонсуємо дві відомі українські компанії, які вже погодилися інвестувати у побудову в НАУ Fab lab . Зараз ми працюємо над затвердженням проєктів цих лабораторій.

Ми говоримо і з «Київстар», але вони зараз займаються ліквідацією наслідків хакерської атаки. Тому поки у них інший фокус та пріоритети, але, звичайно, ми плануємо запрошувати до партнерства й «Київстар».

Чому пішов з «Київстар» у липні 2018 року та чи націоналізують компанію

Це сталося через конфлікт з моїм босом – операційним директором VEON, материнської компанії «Київстар» Шеллем Мортином Йонсеном. У нас були дуже різні погляди на стратегію розвитку. Наприклад, він хотів, щоб ми залежали від штаб-квартири в Амстердамі й не могли приймати ніяких незалежних від них рішень тут, в Україні. Я з цим не погодився.

Можна сказати, що я відстоював незалежність українського бізнес-юніту компанії. Але, треба зазначити, що я на той час керував підрозділами VEON в шести країнах, наприклад, ще в Узбекистані. І їх незалежність я також відстоював.

Щодо можливості націоналізації «Київстар» – з логічної точки зору держава б не мала приймати цього рішення. Але ми неодноразово бачили, що в Україні окремі особи можуть приймати нелогічні рішення, є певна непрогнозованість та непередбачуваність. Тому я вважаю, що націоналізація цілком можлива.

Це рішення буде безглуздим і шкідливим для бізнесу, для інвестпривабливості України. Михайло Фрідман, Петро Авен та Андрій Косогов ніяк не впливають на компанію Letter One, якій належить VEON. Ми знаємо про це, тому що VEON – біржова компанія.

Її акції розміщені на NASDAQ, а значить компанія повинна розкривати фінансову інформацію. І якщо VEON зараз вказав, що група Фрідмана немає ніякого впливу на них, а колись з’ясується протилежне, топменеджери VEON підуть в американську в’язницю і заплатять дуже великий штраф. Це не перебільшення, це реальний ризик для них.

Тому для мене очевидно, що в VEON не брешуть і Фрідман немає ніяких секретних важелів впливу на діяльність компанії.

У які українські компанії можна інвестувати

Я б зараз не став інвестувати в компанію, яка є українською юридичною особою. Тому що в Україні інвестиції погано захищені. Якщо ми говоримо про компанії, що діють в Україні, то вони мають бути зареєстровані за кордоном – Делавер у США, Кіпр, Англія, Естонія тощо. Також зареєстроване в Україні IT-підприємство іноземні інвестори оцінять з дуже великим дисконтом.

До прикладу, одна й та сама компанія може продавати в Україні і Німеччині аналогічні сервіси, скажімо, на $10 млн. І якщо в Німеччині інвестори побачать ці $10 млн, то в Україні – лише $2 млн. І капіталізація компанії буде в п’ять разів менша.

Це пов’язано з ризиками країни, що воює, з відсутністю бізнес-середовища, з тим, що в Україні немає реальних венчурних фондів. Можна згадати синдикат приватних інвесторів Toloka, який зараз збирає гроші для інвестування в акції Bolt, для них це вже шоста інвестиція. Але жодна з них не була зроблена в зареєстровану в Україні компанію. Три американські, лондонська, німецька і естонський Bolt, хоча Toloka на 95% складається з українських інвесторів.

Або я нещодавно писав про компанію Liki24, куди інвестує конкурент Toloka, синдикат Iclub. Liky24 – українська компанія. Але ідея Iclub полягає в тому, що Liky24 успішно працює в Італії та Румунії і зараз хоче вийти на ринки Німеччини і Австрії.

Якщо українська компанія змогла вийти на ринок європейської країни, тоді це серйозно, в неї можна інвестувати. Хоча таких кейсів не дуже багато, але вони є.

Чи варто вкладатися в українські ОВДП? Зараз по гривневим бондам сплачують десь 18% річних. На перший погляд, це непогано, але водночас ми не знаємо, яким буде курс гривні до долара навіть цього року. Якщо ти отримаєш річний дохід у 18% в гривні, а курс впаде на 20%, це ризикова інвестиція.

Від пивоварного заводу «Вена» до НАУ

Я продовжую інвестувати у різні проєкти. Можу підтвердити, що досі маю інвестиції в декілька європейських крафтових пивоварень. Про український крафт ми чуємо, бачимо його на полицях, але не знаємо, наскільки ці пивоварні успішні з фінансової точки зору – вони непрозорі.

Я інвестую в європейські пивоварні, бо, з одного боку, в Європі крафтове пиво дуже швидко розвивається. З іншого – для мене це зрозуміла і ностальгічна тема. У пивну галузь я потрапив у 1999 році, коли працював у електроінжиніринговій компанії ABB, – офіс міжнародного рекрутингового агентства Amrop знайшов мене там і порекомендував у пивну галузь. Хоча тоді я нічого не знав про керування пивними компаніями.

Згодом я став генеральним директором пивоварні «Вена» (з рос. Відень), яку заснували ще австрійські підприємці у часи Російської імперії. Всередині компанії вони запропонували мене на позицію генерального директора українського «Славутичу». Потім я десять років прожив в Україні – у 2014 подав на українське громадянство, а у 2015 його отримав.

Тоді я не пов’язував своє життя лише з Україною. Але тепер з’явився НАУ. Зміна пов’язана цілком з повномасштабною війною – треба допомагати Україні.

Автор: журналіст MC.today Дмитро Кругліков