Євроінтеграція без спрощенки лише віддаляє Україну від Європи

У противників спрощеного оподаткування (ССО) для мікробізнесу з’явився останнім часом новий аргумент: «Ми, мовляв, прямуємо до ЄС, тому потрібно передусім перейти на якусь із «європейських» моделей спрощенки, або й узагалі її скасувати». Такий підхід, зокрема, було втілено в Національній стратегії доходів (НСД), де, власне, податкові реформи починаються зі ССО.

Європейська спрощенка

Так, передбачається за прикладом Польщі скасувати фіксовані ставки 1–2 груп (найпростішу та, відповідно, захищену від корупції форму), замінивши їх податком із обігу від 3 до 17%. Чудовий приклад, аби розібрати в деталях, чому таке карго-інтеграторство шкідливе економічно плюс іще більше віддаляє нас від європейської цивілізації.

Розпочнімо з того, що ані найменшої потреби відмовлятися від нашої спрощенки з огляду на євроінтеграцію немає взагалі. Не кажучи вже про те, що дати вступу до ЄС наразі не визначено й навряд чи це може статися раніше, ніж за 10 років. До того ж необхідна для цього гармонізація податкового законодавства стосується виключно непрямих податків (ПДВ й акцизів). Тільки вони — й це цілком логічно — підлягають загальноєвропейському регулюванню. А ССО належить до прямих податків, які в ЄС відрізняються від країни до країни радикально, і єдине загальне обмеження, що от-от набере чинності, — це мінімум 15% корпоративного податку на великі міжнаціональні корпорації. І то він може бути податком на розподілений прибуток (або, як у нас називають, виведений капітал), як в Естонії, Латвії та Польщі.

Однак, можливо, без жодної зобов’язалівки Україні варто було б повчитися в «успішних країн»? У дечому — однозначно варто було б. Проте, якщо придивитися уважніше,  далеко не весь «досвід успішних країн» однаково корисний для нас.

Зокрема наскільки хорошими є «європейські» податкові режими як такі для мікробізнесу, — велике питання. Так, у багатьох країнах ЄС роздрібна торгівля картелізована великими мережами, тими самими, які лобіюють вихолощування спрощенки в Україні. А щоб хоч якось дати вижити мікробізнесу, там упроваджують штучні обмеження на великі магазини, усе разом зрештою — коштом покупця.

Майже всюди спрощений режим передбачає реєстрацію платником ПДВ після досягнення відповідного порога (в Україні — 1 млн грн на рік). Але застосувати цю норму в нас, як передбачає НСД, означає просто вбити відповідний бізнес, оскільки в наших умовах сплатити ПДВ без професійного бухгалтера неможливо, потрібен повний облік.

А бухгалтер для такого бізнесу, навіть на півставки, але із зарплатними податками, обійдеться щонайменше в десяту частину обігу, не кажучи вже про всі проблеми адміністрування, де мікропідприємства за визначенням опиняться серед «ризикових» і масово страждатимуть від блокування ПДВ-накладних.

До чого тут верховенство права

Однак навіть щодо реально корисного «європейського досвіду» має діяти залізний підхід: спочатку «європейські» принципи й інституції, і лише потім — «європейські» норми. А верховенство права — це основа основ європейської цивілізації загалом і ЄС зокрема. І воно зовсім не зводиться до судової системи, а є найважливішим принципом життя та управління.

У «європейській» моделі люди від самого низу до самого верху, включно з вищими керівниками країни, підпорядковуються закону. Цей закон загалом гарантує рівність основних прав і свобод, їхню невід’ємність, людську гідність і підконтрольність влади народу.

До речі, в «азійській» моделі правлять конкретні «начальники», або й узагалі «авторитети». А в «євразійській», яку Україна успадкувала від імперії, усе це з часів Петра Першого прикрите формальними законами, котрі, як відомо «навченим життям» людям, «пишуться для дурнів»: оскільки або прямо залишають рішення на розсуд «начальників», або написані нечітко чи суперечливо — так, що дозволяють їм-таки вирішувати, яку з норм до кого й коли застосувати, або суперечать практиці настільки, що порушують їх усі або майже всі, тому ті самі «начальники» мають владу визначати, кого принести в жертву, а кого — до певного часу пощадити.

Чому не можна «європеїзувати» спрощенку

ССО в описаній системі — справді свого роду «офшор», але не стільки податковий, скільки правовий. Фактично ССО — єдина частина української податкової системи, яка наразі ще працює за більш-менш цивілізованими принципами, де верховенство права радше живе, ніж ні, а «дах» або особисте близьке знайомство з податковим інспектором не є необхідною умовою спокійної роботи.

Принаймні такою вона була до тотальної фіскалізації 2–3 груп — першого кроку з вихолощування спрощенки. Саме у створенні такого укриття від «начальників» і полягала мета її творців, причому спочатку, за задумом, спрощенка взагалі не була пільговою: мінімальна ставка перевищувала середній рівень податкових надходжень від мікробізнесу.

Та й нині говорити про «втрати бюджету» від ССО не наважується навіть Мінфін: у НСД немає оцінок економічного ефекту від запропонованих заходів для її реформування, як не було їх, до речі, й для фіскалізації. Насправді середнє «податкове навантаження» для платників єдиного податку становить близько 5%, що мало відрізняється від ФОП на загальній системі, й лише трохи менше, ніж загалом в економіці, включно з непрямими податками.

Що ж до зловживань, то вони, звісно, є, але їх масштаб на порядок менший, ніж у більших компаній на загальній системі. Весь обіг 1–3 груп ССО 2021 року становив 8,3% від обігу сектору підприємств, а з урахуванням прихованих доходів — у межах 9%.

Однак на кожному кроці чутно про використання спрощенки великими підприємствами, водночас про справжні офшори кажуть значно рідше, про на диво живучу великомасштабну контрабанду воліють соромливо мовчати, а словосполучення «конвертаційний центр» і взагалі майже не згадують — ще б пак, адже за такими «дорослими» схемами стоять «серйозні люди»…

Ще один наслідок того, що верховенство права не працює: до повномасштабного вторгнення близько 3 мільйонів людей (майже 20% робочої сили) в Україні працювали в повній «тіні». З них близько мільйона — не за наймом: або самозайняті, або під «дахами». Яка з країн, що їх нам ставлять за приклад, може «похвалитися» таким?

Значну частину серед цих мільйонів становлять ті, хто працював легально до попередньої, азаровської, спроби знищити спрощенку: з 2009 до 2011 року Україна втратила 2,2 мільйона легальних робочих місць у секторі мікробізнесу, з яких лише близько 300 тисяч усе-таки «повернулися на заводи», як мріяв Микола Янович.

Тому так, у нас ставки мають бути радикально нижчими, ніж у благополучніших країнах, хоча б для того, щоб легальна робота могла становити конкуренцію «тіні». При тому, що переваги, які надає підприємцю легальний статус, в Україні теж на порядок менші знов-таки через ненадійне верховенство права.

***

Отже, «реформа» спрощенки для України — не лише не пріоритетний напрям євроінтеграції, а крок у прямо протилежному, «євразійському», напрямку. Автори НСД як великий компроміс підносять те, що таку реформу намічено лише після «реформи» (косметичної) податкової, однак — однією з перших. Проте чому б не розпочати з масштабніших схем ухиляння від податків, ніж ті, де використовується ССО? Не кажучи вже про те, що останні податкова, яка нормально працює (разом із митницею), цілком може ліквідувати без будь-якого обмеження прав чесних підприємців і в межах нинішнього законодавства.