Путін випробовує Захід, у зоні ризику не лише Україна: ексклюзивне інтерв'ю з Подоляком

Радник голови Офісу Президента України Михайло Подоляк в інтерв'ю 24 Каналу зазначив, що Росія не полишила своїх намірів дестабілізувати Молдову та повалити місцевий уряд. Про це, нічний обстріл столиці та які проблеми виникли у Росії з ракетами – читайте далі у матеріалі.

Про цинічний обстріл Києва

Давно не було такої масштабної атаки саме на Київ, а вранці 21 березня у столиці всі прокинулися від звуків вибухів і побачили, що Владімір Путін, вочевидь, знову взявся за старе. Ракет було набагато менше, ніж зазвичай. Що ви думаєте щодо цього? Не все так добре у них з ракетами?

Путін робить те, що може робити, покарання жодного ж немає. Він атакує центри. Атака на Київ – це не атака на військові об'єкти. Це демонстративна, маніфестна атака саме по цивільному населенню.

Путін так говорить: "Я можу безкарно це робити, а ви все одно пропонуєте замороження конфліктів, столи переговорів тощо. Тобто, якщо я ще трошки поатакую Київ, повбиваю цивільне населення, ви все ж таки змусите Україну капітулювати".

У нього таке бачення. Це навіть не про імперські наміри, а про відчуття трьох речей:

• безкарності. Можу – роблю;
• це просто ненависть до України, яка паралізує. Він все одно хоче її стерти з лиця землі;
• він все ж таки вважає, що може "пересидіти", перетерпіти країни Заходу, як це було традиційно. І, врешті-решт, отримати головний для себе приз – це не програш у цій війні.

Адже Росія може існувати тільки в стані постійної мілітаризації, у стані війни. 31 ракета, з них невеличка частина балістики – "Кинджалів" – надзвукових ракет, але велика частина – це крилаті ракети.

Система протиракетної оборони, яка побудована в центрі України, усе це знищила. Тобто працювати по цьому напрямку ми можемо. Дійсно у цьому році все виглядає зовсім інакше. Питання в іншому. Президент України, до речі, про це говорить, що бажано було б все ж таки суттєво наростити систему ПРО, адже треба захистити Сумщину. Ми ж бачимо, що Росія там робить. Вона просто щодня знищує керованими авіаційними бомбами села, прилеглі до її території.

Вона так само це робить на Південному напрямку. Треба збільшити кількість ефективних систем ПРО і збільшити кількість авіації. Чи навпаки – просто додати тактичну авіацію, яка зможе працювати по тактичній авіації Росії, й так зменшити впливи керованих авіаційних бомб.

Наслідки жорстокої атаки на Київ 21 березня / КМВА

Тобто, куди рухатись – зрозуміло. Мені здається, і партнери це також точно розуміють. Над цим треба працювати. Думаю, що кількість систем ПРО над Україною буде збільшена. Адже є три інструменти, якими нині керується Росія:

• перший – це керовані авіаційні бомби по лінії фронту і прикордонних територіях;
• другий – це кількість мобілізованих. Тобто вони їх відправляють, відправляють і відправляють. До речі, Шойгу заявив, що вони збільшуватимуть армію.

Це про те, що ми завжди говоримо: якщо Європа думає, що Росія захопила маленьку частину України й на цьому заспокоїться, згодом армію розпустить – усе буде навпаки. Вона матиме абсолютно треновану армію, яку треба буде далі відправляти воювати. Адже інакше ти їх не втримаєш під контролем. І вони збільшують цю кількість мобілізованих. По них теж можна працювати, але це далекобійна артилерія.

• і третій аргумент, який Росія використовує – це геноцидного плану терор, абсолютно антигуманістичний. Атака центрів міст, зокрема, Києва.

Які проблеми у Путіна з ракетами

Щодо військового виробництва в Росії – не все так чудесно, як пробують періодично публікувати й казати, що "Росія повністю перебудувалась, перейшла на мілітарні рейки". Так, вони це роблять, безумовно.

Вони практично весь федеральний бюджет витрачають на закупівлю озброєння, але є певні проблеми. Вони не можуть це нарощувати нескінченно. Вони мають компенсувати дефіцити ракет і снарядів завдяки своїм партнерам – Північній Кореї та Ірану.

Це знову ж таки феномен, про який наші партнери так обережно говорять: Україна ж воює не з Росією, а воює відразу з трьома глобальними проблемами, які десятиріччями накопичувались.

Перша – це Росія, яка хоче домінувати й змінити глобальні правила. Друга – це Північна Корея, яка абсолютно мілітарна країна з неадекватною поведінкою на глобальній арені. Це очевидно не лише на Корейському півострові. І Іран.

Ці три проблеми не розв'язувались. Були санкції, були заяви, але нині вони об'єднались і використовують об'єднаний ресурс для атаки на одну країну. І було б бажано нашим партнерам усвідомити, що через Україну можна нарешті розв'язати ці три ключові застарілі проблеми. Тобто обнулити воєнні потенціали Росії, Ірану та Північної Кореї, і в такий спосіб суттєво стабілізувати глобальні відносини.

Про "перемогу" Путіна на виборах

Більшість цивілізованих, нормальних країн світу засудили псевдовибори у Росії, але понад 30 країн навіть привітали Путіна з "перемогою". Чи може це свідчити про те, що у Путіна можуть з'явитися нові партнери, з огляду на те, що лідери цих країн його вітали й навіть підтримували?

Ні-ні. Суверенні країни мають право вітати. Вони можуть навіть людожерів вітати. Це формальна процедура, у цьому немає жодних особливостей. Так, є низка країн, які чітко зафіксовані як проросійські, вони – проксі. Вони допомагають Росії.

Виборчої процедури, електорального сенсу в цих процедурах не було жодного. Безумовно, це не конкурентні, не альтернативні вибори. Це не має жодного відношення до юридичної процедури тощо.

Але є нейтральні країни, які просто формально це роблять. У них і статус "нейтральна країна". Відповідно, вони вважають, що є процедурні, протокольні питання, у межах яких вони щось роблять. Я б до цього спокійно ставився.

Є країни, які є союзниками Росії. Їх не так багато: Білорусь саме "лукашенківського ґатунку", Північна Корея та Іран. Ці країни уже повністю є союзницькими для ведення Росією конкретно агресивної війни. Усе інше – це локальні протокольні заходи. Країни мають свої інтереси.

Низка країн привітала Путіна з "перемогою" на виборах / Getty Images

Ми з вами так звикли, що є проукраїнські країни, є проросійські країни, є нейтральні країни. Проросійських там дуже обмежена кількість. Однак навіть проукраїнські країни, які не вітають, не визнають легітимність Путіна, а компанії з їхньою юрисдикцією спокійно працюють на російському ринку.

Тобто вони дають можливість Росії фінансувати війну. Тобто вітання – не вітання – не впливає на ресурс, на забезпечення безпосередньо війни. А компанії, які мають "білу" юрисдикцію, наприклад, у тій чи іншій європейській країні й працюють на споживчому ринку Росії – це фінансування федерального бюджету через податки.

Бюджету, який Росія демонстративно використовує на рекрутинг, мобілізацію і військове виробництво ракет. Тут проблема. Тобто можна привітати чи не привітати. Наприклад, країна, яка може привітати суб'єкта Путіна з чимось не співпрацює бізнесово з Росією.

Водночас країна, яка не вітає, робить таку потужну заяву про те, що "це нелегітимно", а її компанії спокійно фінансують через податки федеральний бюджет. Тут треба працювати й про це треба рельєфніше говорити.

Що треба робити, щоб країни відкинули політичну двозначність

Як зробити так, щоб, можливо, ті країни відмовлялися від так званої традиційної політичної двозначності? Як достукатися до тих лідерів, зокрема, європейських країн?

Є уряди, національні програми військової підтримки України. Національні уряди ухвалюють відповідно для себе фінансові зобов'язання про підтримку Україні. Тобто дають кошти своїх платників податків на те, щоби закупити ту чи іншу зброю для України, передати їй.

Це оборонна складова в межах міжнародного права. Це виглядає дуже супер і дуже історично виправдано. Це ліва рука, наприклад, робить. З іншого боку, права рука абсолютно спокійно дозволяє компаніям фінансувати наступальні спроможності Росії.

Тобто одночасно з однієї країни йдуть два взаємозаперечних рухи. Це може бути постійно, довго. Що з цим треба робити? Треба про це багато говорити інформаційно. Це важливо. Тиснути через публічність, публічну прозорість, через розслідування тощо.

Також треба дипломатично працювати на різних рівнях. Адже у нас все ж таки є багато потужного лобі серед різних європейських політиків, мейнстримних політиків, які працюють в тих чи інших партіях і обіймають відповідні посади. Вони дійсно лобіюють суттєве обмеження цих дивних історій про співпрацю з Росією, про закупівлю у Росії сировини, зерна, чи добрив.

Треба з цими політиками ще більше працювати, зокрема, дипломатично. І треба тиснути на міжнародні інституції, щоб вони відповідно ухвалювали ті чи інші рішення. Наприклад, є МАГАТЕ. Треба працювати з цією організацією, пояснюючи, що дивно виглядає, коли з одного боку "Росатом", а з другого – "ми все ж таки хочемо фіналізувати цю війну".

Але фіналізувати цю війну завдяки тому, що Росія потім не сплачуватиме репарації, чи не відповідатиме юридично навіть за сьогоднішній обстріл Києва – це буде дивно, це ж не буде фінал війни. Це означатиме, що ти просто повбивав і потім ні за що не відповідаєш.

Це означатиме, що ти толеруєш вбивців і толеруєш наступні війни. Тобто ти говориш: "Давайте далі продовжувати, адже за це немає жодних покарань". І це взагалі розбещує політичні еліти різних країн, які не є, може, "дорослими".

Є низка інфантильних країн. Вони вважають, що можна прийти у когось щось забрати, вкрасти й цим користуватись. І за це не треба буде відповідати, у цьому є "сенс зовнішньої політики".

Це, до речі, концепція російської зовнішньої політики. "Ми самі не вміємо вкладатися в себе, не вміємо працювати, підвищувати рівень, комфортність свого життя, тому краще підемо знизимо рівень життя наших сусідів. Повбиваємо, трошки щось вкрадемо у них тощо".

З цим треба так працювати. Треба про це говорити, не боятися, не ображати нікого, але треба чітко проводити розслідування. Є ще й глобальні розслідувальні організації, які також можуть це робити, говорити, виступати з ініціативами щодо обмежених санкцій, чи контрсанкцій проти тих чи інших компаній.

Але головне – створити масштабне моральне засудження. Таке, як і було на початку, десь до середини війни. Коли багатьом навіть слово "Росія" було достатньо некомфортно вимовляти. Нині всі вже звикли до того, що у Східній Європі два роки йде війна.

"Ну, добре, йде. Україна – молодець, б'ється з країною, про яку ми вчора боялись навіть подумати". Однак треба, щоб все ж таки ми повернулися до цієї концепції, що слово "Росія" – це вкрай негативне конотаційне слово.

Путін не полишив ідею окупувати Молдову повністю

Зараз хотілося б бачити більше дій від наших партнерів, а не тільки гучних заяв. Наприклад, Молдова не пустить російську делегацію для особистої участі у конференції по лінії ООН, яка відбуватиметься з 14 по 17 травня. Це гідний приклад, на який могли б рівнятися й інші країни. Росіянам дозволять виступити онлайн, але принаймні їм чітко вказали, що їх не хочуть бачити.

Молдова – це величезна зона ризику. Росія зацікавлена в тому, щоб у Кишиневі був повалений уряд Маї Санду й повернулися проросійські політики, які мали б безумовний вплив на політику країни.

Кремль хоче дестабілізувати Молдову. Росія постійно провокує дивні вуличні протести, актуалізує агресивні виступи представників невизнаного Придністров'я тощо. Усе це абсолютно точно вкладається в концепцію "збурити Молдову, отримати ще одну нестабільну республіку та взяти її під контроль".

Росіяни хотіли б зайти військовим шляхом, влаштувавши південний коридор через Одесу. Тобто, спершу захопити Одесу, далі зайти на Придністров'я і вже звідти окупувати Молдову. Це не вийшло, але вони не залишили свої наміри й працюють там.

На мою думку, сьогодні Молдова розуміє набагато гостріше проблематики, які виникають внаслідок толерування присутності проросійських партій в молдовському політичному середовищі. Важливо, фізично обмежувати присутність росіян, наприклад, депортувати одного з представників російської амбасади, який організовував ці "вибори" президента Росії в невизнаному анклаві Придністров'я.

Президентка Молдови Мая Санду / Getty Images

На мою думку, треба чітко прийняти концепцію, яка складається з трьох важливих пунктів:

• зброя для України в повному обсязі, незалежно від її виду. Якщо ми говоримо про далекобійні ракети, то вони мають бути на полі бою. Підкреслю, що Україна має право знищувати всю інфраструктуру, яка забезпечує ведення агресивної війни Росією. Водночас країна-агресорка не має жодного юридичного права атакувати крилатими ракетами мирні міста;
• дієвий аудит санкцій та більш жорсткий підхід до них. Росію треба вигнати зі всіх ринків та не давати можливість отримувати ресурси;
• ізоляція Росії. Не може, наприклад, суб'єкт Сєргєй Лавров приїздити у столицю Північної Македонії на конференцію щодо безпекових контурів Європи, яку проводили ОБСЄ.

Це ж якась клоунада. Як це агресор, який обнуляє міжнародне право та безпековий контур в Європі, приїздить на саміт, де говориться про те, як ця безпека має виглядати. Ви знущаєтесь? Ви говорите, мовляв, дивіться, приїхав агресор, який знищив цю безпеку, ми зараз з ним обговоримо, як вона має виглядати.

Росія хоче домінувати в Європі. На мою думку, якщо ми хочемо ефективно йти до фіналу війни, то треба ізолювати Росію. Тобто, призупинити членства, а сьогодні для цього навіть є юридичні підстави. Адже ОБСЄ і ПАСЕ визнали, що зміни в конституції, які Владімір Путін вносив ще у 2021 році, – незаконні.

Юридична процедура порушена й на території Росії навіть немає законно проведених виборів. Я вже навіть не беру до уваги те, що це безальтернативні, безконкурентні, непроцедурні "вибори". Навіть немає можливості юридично їх визнати й не тільки на окупованих територіях, а взагалі по всій Росії.

На підставі юридичного пакту, нелегітимності Владіміра Путіна та органів влади, які очільник Кремля далі продовжує формувати, тоді призупиняється членство Росії. Й точно не можна робити те, що робить, наприклад, Міжнародний олімпійський комітет, коли запрошує російських спортсменів під нейтральним прапором.

Скажіть, будь ласка, що таке нейтральний прапор? Тобто, всі навколо "не будуть розуміти", що це громадянин Росії з таким-то прізвищем, що він займається промоцією війни. Це буде незрозуміло якось? Щойно буде сказано, що виступають спортсмени з нейтральним статусом, то це ще додатково інформаційно буде підтверджувати, що виступають саме спортсмени з Росії чи Білорусі.

Про участь Росії в Олімпійських іграх-2024

У російських пропагандистів від олімпійських ігор трохи рве дах. Пропагандистка Юлія Лозанова в агонії сказала, що російські спортсмени повинні взагалі відмовитися від участі у змаганнях. Мовляв, спортсмени країни-агресорки не повинні під нейтральним білим прапором представляти свою країну, тому мають виходити на арену з гордо піднятою головою й тільки під гімн Росії та з прапором.

Я хочу, щоб ми з вами були об'єктивними. Росіяни дуже зацікавлені у тому, щоб у будь-якому статусі Росія була присутня на змаганнях. Це для них дуже важливо.

Росіяни у своїх примітивних пропагандистських програмах, розрахованих на внутрішній ринок, буянитимуть й казатимуть, що м'ясник має вийти під гімн країни-агресорки. Однак, з погляду державної політики окупанти вкрай зацікавлені в присутності будь-де й в будь-якому статусі.

По-перше, громадяни Росії вбивають репутацію МОК. По-друге, вносять нерозуміння якраз таки в країни нейтрального статусу, наприклад, країни Глобального Півдня, які не аналізують, що відбувається на сході Європи.

Ці країни думатимуть, що Росію обмежують у правах та ображають, забравши прапор на змаганнях. Тому захочуть підтримати країну-агресорку. Мовляв, "золотий мільярд" хоче принизити Росію, яка не хоче підкорятись правилам країн демократії.

Це навпаки легітимізуватиме Росію, яка має право себе поводити, як поводить. Тому росіяни дуже зацікавлені в присутності на будь-яких заходах. Будь-де, будь-як, білий прапор – все що завгодно, аби Росія могла сказати: "дивіться, ми все одно воюємо за своє право вбивати громадян іншої країни".

Все, що вони роблять на пропагандистських каналах відірване від реальності. Тому що російська влада хоче тримати в пригніченому стані свій внутрішній ринок, щоб взагалі не було ніяких питань.

Олімпійські ігри-2024 відбудуться улітку в Парижі / Getty Images

Міжнародні організації мають юридичні підстави щонайменше не пускати Сєргєя Лаврова та Васілія Небензю на виступи. Так само Міжнародний олімпійський комітет, якби хотів, то міг би взагалі заборонити представникам з Росії та Білорусі з'являтися на спортивній міжнародній арені. Чому так відбувається?

Тут все разом. Я просто поставлю вам питання. Чому людину, яка сидить за тисячі кілометрів від України, якій взагалі не болить, що тут відбувається, але яка комфортно себе почуває, отримуючи гроші від "Газпрому" у міжнародну федерацію того чи іншого виду спорту, мають обходити наші проблеми?

Вона навпаки хоче собі отримувати далі ці донати, їздити по ресторанах, випивати з російським олігархом, який буде додатково донатити на програми підтримки молодіжного спорту тощо.

Треба розуміти, що світ дуже цинічний. Є консервативність мислення, інтелектуальний інфантилізм, який притаманний глобальному політичному процесу, абсолютна відсутність симпатії у багатьох людей, величезний пласт корупції різного типу, зацікавленості в тому, що багато людей, які належать до міжнародних інституцій, інтегровані в проєкти, які фінансуються Росією. Це таке величезне мафіозне павутиння.

Що таке було "русскій мір"? Росіяни ж абсолютно свідомо заходили в багато країн з різними програмами гуманітарними, культурними, інформаційними, дипломатичними, галузевими, спортивними тощо. Російською корупцією просякнута величезна кількість чиновників номенклатури різних глобальних інституцій.

Наприклад, ви – абсолютно середня сіра людина, яка не має ніяких здібностей, але зробили кар'єру завдяки тому, що Росія вас десь підтягує та дає можливість. Завдяки цій кар'єрі ви отримали зовсім інший публічний статус та вагу з погляду впливу на певні процеси. Крім того, ви отримали зовсім інший матеріальний статус. Ви могли заробляти на місяць 3 – 5 тисяч євро, а завдяки Росії заробляєте додатково 150 тисяч євро.

Скажіть, будь ласка, то чому ви маєте підтримувати Україну? Можемо ми цих людей в чомусь звинуватити? Ні, тому що все буде легально та правильно юридично оформлено. Однак вони максимально гальмуватимуть все необхідне у межах процедури підтримки України.

З іншого боку, не забуваймо, що демократії – це довгі дискусії, адже бюрократії дуже багато. Рішення ухвалюються колективно. Це не авторитарні країни, де рішення про напад на Україну ухвалював суб'єкт Владімір Путін.

Сьогодні росіяни знову ж таки не ставляють питання, тому що Владімір Путін каже, що їх вже не придушують, вони мають певні гарантії недоторканності тощо. Мовляв, ми пересидимо цей захід, вони рано чи пізно зламаються. Вони вже почали менше давати зброї Україні, постійно публікують ці депресивні тексти, що Україна не встоїть. Тобто, ми два роки воюємо, а вони сьогодні – після двох років війни проти Росії, публікують, що Україна не має ресурсів встояти в цій війні.

Російські спортсмени приїдуть й скажуть, що за Росію, а їх пригнічують. Водночас вони все одно з високопіднятою головою та білим прапором. Коли ми говоримо про Олімпіаду, то має бути білий прапор, на якому буде трафаретно прописано "Росія – країна-агресорка, яка має право безкарно вбивати людей будь-якої іншої країни". Усі будуть відвертатись й вдавати, що не бачать цього, там просто білий прапор.