/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F434%2Fa4afa26fabd8eac4eba81e0a0a938d9a.jpg)
Технологічне диво світу: як прокладали перший трансатлантичний кабель
Безкраї простори океанів колись були значною перешкодою для комунікації між континентами, зокрема Європою та Північною Америкою. Кораблі, домінувальний вид транспорту протягом століть, могли тижнями доставляти повідомлення. Усе змінилося з появою трансатлантичних кабелів — технологічного дива, яке здійснило революцію у глобальній комунікації.
П’ятого березня 2024 року під час диверсійних дій єменських повстанців-хуситів були пошкоджені чотири кабелі у Червоному морі, які забезпечують глобальний інтернет і зв’язок.
Sky News повідомили, що наслідком стало порушення 25% трафіку даних, що проходить через лінії Червоного моря, які з’єднують Африку, Азію та Близький Схід. Ця подія зачепила майже увесь світ, і хоча її наслідки були не так помітні для пересічного юзера, це вкотре нагадало про важливість цифрових артерій, від яких залежить увесь світ.
Сьогодні SPEKA нагадає історію прокладання першого трансатлантичного кабелю, який з’єднав Лондон та Нью-Йорк у 1958 році, через який передали перше телеграфне повідомлення між континентами і який дався надлюдськими можливостями та наполегливістю.
Усе почалося з ідеї
Ідея про трансатлантичний телеграфний кабель виникла у 1840-х роках. Будь-яке відкриття або просто хороша історія починається з імені. У цій історії їх двоє.
Фредерік Гісборн
Першу з ключових ролей у з’єднанні континентів і революції в комунікації слід віддати Фредеріку Ньютону Гісборну.
Він народився 8 березня 1824 року в Англії, емігрував до Канади, а свій шлях у світі телеграфії розпочав у 1847-му, коли приєднався до Монреальської телеграфної компанії у Канаді за керівництва Орріна Вуда, соратника знаменитого Семюела Морзе.
Просуваючись службовими сходами до посади головного оператора, Гісборн швидко зрозумів потенціал телеграфії у подоланні величезних відстаней. У 1849 році на посаді суперінтенданта телеграфів у Новій Шотландії він розпочав місію зі з’єднання Галіфаксу з Америкою, заклавши основу для того, що згодом стало його новаторським баченням.
Амбіції Гісборна не знали меж. Його початкова ідея використовувати поштових голубів або пароплави для передавання новин згодом трансформувалася у грандіозний задум — трансатлантичний кабель. Він подав петицію до Законодавчих зборів Ньюфаундленду та отримав дозвіл і фінансування на проведення досліджень і будівництво телеграфних ліній через Ньюфаундленд.
Під час доленосної зустрічі у Нью-Йорку, завдяки знайомству з американським бізнесменом Сайрусом Вест Філдом, бачення Гісборна отримало шанс по-справжньому втілитися у життя. І це друга ключова фігура у нашій історії.
Сайрус Вест Філд
Філд перейнявся сміливим проєктом і взявся за його реалізацію, заручившись досвідом Семюела Морзе та лейтенанта Метью Морі.
Завдяки підтримці Морзе та знанням Морі про атлантичні вітри і течії, бачення Гісборна та план Філда набули авторитету. Перспектива скорочення величезного простору між Америкою та Англією з кількох днів до годин запалювала уяву інвесторів і технологів.
Але до цього сталася ще одна важлива подія, яка довела спроможність концепції і могла слугувати переконливим аргументом для скептиків ідеї.
Перші спроби (1840-1852)
Перший успіх прокладання коротшого підводного кабелю Дувр — Кале, що був прокладений між Англією і Францією, припав на 1851 рік.
Кабель проклали у вересні 1851 року із затоки Святої Маргарити в Англії до Сангатте у Франції. Він став першим в історії комерційно успішним підводним кабелем (його попередник, прокладений 1850-го, зазнав миттєвої аварії). Це було значне інженерне досягнення, яке започаткувало революцію у комунікаціях, довело життєздатність концепції і заклало важливі принципи проєктування і будівництва на понад сто років.
Кабель завдовжки 38 км виготовила компанія Newall у Міллуоллі, Англія, лише за три тижні. Оцинкований залізний броньований дріт для кабелю 1851 року постачала компанія Richard Johnson Brothers з Манчестера, пізніше Richard Johnson & Nephew.
Кабель був намотаний на борту HMS Blazer у вересні 1851 року і прокладений за керівництва інженерів компанії Submarine Telegraph Company Крамптона і Волластона.
Виявилося, що довжини було недостатньо для того, щоб розтягнути кабель від узбережжя до узбережжя, хоча пряма відстань становила 33 км. Тому компанія виготовила додаткові 1,5 км кабелю, які приєднали до вже прокладеної частини, і 17 жовтня 1851 року електричний зв’язок між Дувром і Кале остаточно встановили.
Вартість кабелю становила 9 тис. фунтів стерлінгів (з розрахунку 360 фунтів за 1,5 км). Загальна вартість кабелю та станцій у Дуврі та Кале — 15 тис. фунтів стерлінгів.
Хоча величезна відстань і суворе підводне середовище Атлантики були величезною проблемою, успіх кабелю Дувр — Кале підживлював оптимізм.
Перший трансатлантичний кабель (1953-1958)
У 1853 році Гісборн та Філд створюють Ньюфаундлендську електричну телеграфну компанію, яка ознаменувала початок нової ери у комунікації. Попри фінансові труднощі та відхід перших спонсорів, вони не здалися, і їхня наполегливість не підвела.
Коли розпочалися роботи з прокладання трансатлантичного кабелю від Ньюфаундленду до Ірландії, світ затамував подих в очікуванні. Виклики були величезними — від навігації підступними водами до подолання технічних перешкод.
Перші експедиції зіткнулися з численними технічними викликами та фінансовими негараздами. Проте їхній дух першовідкривачів заклав основу сучасних глобальних комунікацій, довівши, що завдяки винахідливості та наполегливості найсміливіші мрії можуть стати реальністю.
Після кількох невдалих спроб вони нарешті досягли успіху в 1858 році.
Кабель складався із семи мідних дротів, кожен з яких був вкритий гутаперчею, а потім скручений разом. Проміжки між ними були заповнені просмоленою коноплею, вкриті ще одним шаром гутаперчі, загорнуті у просмолені коноплі та броньовані залізними дротами.
Британський корабель HMS Agamemnon та американський корабель USS Niagara отримали завдання прокласти кабель. Їх супроводжували інші кораблі для підтримки та зондування.
Під час прокладання експедиція зіткнулася з кількома проблемами, серед яких технічні труднощі з кабелем, несприятливі погодні умови (кораблі потрапили у потужний шторм) і необхідність точної навігації, щоб уникнути пошкодження кабелю.
Для забезпечення цілісності кабелю провели тестування, а під час прокладання за потреби одразу на місці проводили ремонт.
16 серпня 1958 року королева Вікторія надіслала президенту Б’юкенену знамените послання, в якому привітала Сполучені Штати з успішним з’єднанням, і він їй відповів.
Перший трансатлантичний телеграфний кабель нарешті з’єднав два континенти і скоротив час зв’язку з кількох днів до кількох годин. До речі, передавання легендарного повідомлення тривало 16,5 годин.
Тріумф і невдачі (1858-1900)
На жаль, успіх кабелю 1858 року був недовгим. Недоліки конструкції та недостатнє розуміння глибоководного середовища призвели до його швидкого виходу з ладу. Однак проєкт довів життєздатність концепції. Протягом наступних кількох десятиліть проклали безліч кабелів з покращеною ізоляцією та міцнішими матеріалами.
Вплив цих кабелів на розвиток людства був колосальним. Час зв’язку між континентами скоротився з тижнів до хвилин. Бізнес процвітав завдяки швидшому обміну інформацією, поширення новин стало більш ефективним, а дипломатичні відносини вийшли на новий рівень.
Вдосконалення конструкції кабелю проклало шлях до успіху першого трансатлантичного телефонного кабелю у 1956 році — ТАТ-1. Це дозволило здійснити перший прямий голосовий зв’язок між континентами.
Поява інтернету і щораз більший попит на передавання даних потребували нового покоління кабелів. Відповіддю стали волоконно-оптичні кабелі з їхньою високою пропускною здатністю. Перший трансатлантичний волоконно-оптичний кабель проклали у 1988 році, відкривши нову еру високошвидкісного передавання даних.
Сьогодні складна мережа волоконно-оптичних кабелів перетинає Атлантику, формуючи основу нашої глобальної інтернет-інфраструктури.
Вплив трансатлантичних кабелів виходить далеко за межі комунікації. Вони сприяли тіснішим економічним зв’язкам, полегшили міжнародну співпрацю і відіграли життєво важливу роль у формуванні взаємопов’язаного світу.
Технології продовжують розвиватися. Люди прокладають зв’язок не лише глибоко під водою, але й далеко у космосі, і хто знає, які ще технологічні дива чекають на нас попереду.