"Вісь зла" – на кордоні Антарктиди. Як Китай, Іран та Росія захоплюють Південний океан

Договори — штука мінлива: політичні умови, які призводять до їх створення, рідко довговічні. Один із найуспішніших договорів сучасності, Договір про Антарктику, починає давати тріщину. Підписаний 1 грудня 1959 року і набувший чинності 23 червня 1961 року, він мав підписи 12 країн. Метою проєкту є забезпечення того, щоб Антарктида залишалася природним заповідником, присвяченим миру і науці. Але світ змінюється, і нині Китай, зокрема, схоже, має інший порядок денний.

Є три причини, через які цей договір так добре зберігся і розширився до 54 членів (з яких 29 мають право голосу). По-перше, тому що він написаний зрозуміло, але водночас розумно. По-друге, очевидно, що збереження цілісності та чистоти найхолоднішого, найвисокогірнішого, найпосушливішого та найменш населеного континенту у світі є бажаним. Але дипломатія та альтруїзм тут мали сильнішого партнера. Третя причина, через яку договір залишився чинним, полягає в тому, що дістатися Антарктиди і що-небудь там зробити дуже складно.

Єдиний криголам Королівського флоту Protector базується на Фолклендських островах, які самі собою навряд чи є жвавим міжнародним центром. Звідти вам треба проплисти ще 1000 миль найбурхливішими водами на землі: самими "Шаленими п'ятдесятими". Величезні океанічні хвилі безупинно циркулюють навколо планети за годинниковою стрілкою, а потім доводять їх до божевілля через звуження й обміління протоки Дрейка — розриву між мисом Горн і Антарктичним півостровом. Коли ви відправляєте туди свій корабель, їжа, сон і пересування по кораблю стають проблематичними, часто на кілька днів.

Ви можете скоротити перехід приблизно до 600 миль від Ушуайї або Пунта-Аренас або подовжити його від Крайстчерча, Хобарта або Кейптауна, але фундаментальна проблема не зникне: ви перебуваєте в екстремальних умовах з обмеженою можливістю допомоги, якщо щось піде не так. Звичайно, кораблі всіх розмірів працювали, плавали і ловили рибу там протягом століть, тож це можливо, але це не для людей зі слабкими нервами, і мають бути вагомі економічні причини, щоб виправдати ризик. Старі кліпери, які використовували люті західні вітри крайнього півдня для швидкого перевезення вантажів, здебільшого залишалися в трохи цивілізованіших "ревучих сорокових": вони занурювалися в п'ятдесяті роки тільки для того, щоб пройти протоку Дрейка.

Щойно ви подолаєте жахливі високі південні широти — або навіть коли ви почнете їх долати — лід почне ставати проблемою, спочатку дрейфуючий лід, а потім антарктичні шельфи. Криголами — не єдиний варіант, коли справа доходить до стійких операцій там, але вони становлять значну їхню частину. Берегова охорона США та Королівський флот мають лише три застарілі корпуси, а якщо врахувати й дослідницький корабель "Сер Девід Аттенборо", то чотири.

Політ в Антарктиду можливий уже кілька десятиліть, але він вимагає особливих навичок, спеціального обладнання та спеціальних допоміжних послуг.

Так, Договір про Антарктику вижив і розширився почасти завдяки його мудрості, а почасти тому, що кинути йому виклик на практиці важко. Однак, працюючи там, завжди було відчуття, що щойно величезні ресурси Антарктиди стануть економічно виправданими, ситуація зміниться. Можливо, зараз ми спостерігаємо початок цього.

Призів за вгадування того, хто очолить атаку, не передбачено. Китай лише нещодавно побудував свою п'яту базу в Антарктиді "для наукових цілей", не надавши екологічної експертизи, необхідної договором. База була побудована за три місяці. США, як і раніше, мають найбільшу присутність на континенті, але Китай зростає швидше за всіх. Американські, британські або південнокорейські бази не використовуються у військових цілях, для шпигунства або прослуховування. Я знаю це, тому що був у них.

Наразі єдиним ресурсом, який можна використовувати в Антарктиці, є морське життя. Коли-небудь на суші почнуть видобувати корисні копалини і паливо, але зараз довкілля занадто вороже, щоб іти туди за ними. Але морське життя вже давно придатне для експлуатації: більша частина великомасштабного промислового китобійного промислу 20-го століття відбувалася в Антарктиці.

Сьогодні, відповідно до своїх глобальних принципів відправлення риболовецьких флотів усюди, Китай має флот "супертраулерів" у водах Антарктики, які видобувають величезні кількості криля та іншої риби, знаючи, що регулювання практично неможливе, і заявляючи про "дослідження". У 2019 році Китай спробував захопити контроль над Куполом Аргуса, найвищою точкою Антарктиди і, можливо, найхолоднішим місцем на Землі — між горами і льодовиковим покривом на їхній вершині поверхня розташована на висоті понад 13 000 футів. Це було заблоковано, але на який термін?

Росія також розширює свою присутність на континенті і займається рибальством, оскільки задіяні судна затемнюються або підробляють своє місцезнаходження в різних системах стеження. Люди, які ловлять рибу легально, цього не роблять.

Іран, що не входить до 54 країн, які підписали договір, і не входить до 29 країн із правом голосу, але ніколи не пасе задніх, коли з'являється можливість заподіяти шкоду, оголосив минулої осені про свій намір побудувати базу в Антарктиці — і заявляючи про "права власності".

Перше запитання: "Чи має це значення?"

Я б сказав, що так, і не тільки через необхідність збереження довкілля, а й через те, що дозвіл цієї діяльності ще більше стимулює. Незалежно від Договору, присутність і діяльність цілком можуть одного разу перетворитися на "права власності".

Більш відомими прикладами цього є недотримання міжнародного права та швидке нарощування цивільних/військових об'єктів подвійного призначення в Південно-Китайському морі та Арктиці. Ще одним є загальне втручання в енергетичну та комунікаційну інфраструктуру, а також активне блокування вузьких місць у Чорному та Червоному морях.

Все це відбувалося протягом багатьох років, але останнім часом темпи прискорилися, тому що ми не змогли ні стримати це, ні діяти. Інакше кажучи, це важливо, тому що є частиною загальної моделі поведінки, яка призначена для того, щоб виснажити наші ресурси в короткостроковій перспективі та забезпечити їм стратегічну економічну вигоду в довгостроковій перспективі, і тільки раннє та рішуче ухвалення рішень зупинить це.

Питання друге. Чи має все це достатнє значення для того, щоб країни інвестували в регулювання?

Це потребуватиме послідовної стратегії, підкріпленої збільшенням кількості людей, інспекторів, кораблів і механізмів для забезпечення дотримання договору. Якщо політичні та фінансові обмеження ускладнюють досягнення консенсусу в Україні, Газі, Арктиці та Китайському морі, які шанси подолати ці перешкоди у віддаленій, недоступній Антарктиці?

У нас залишилися невеликі групи рішучих політиків, дипломатів, впливових осіб, науковців і моряків, які роблять усе можливе, щоб допомогти та інформувати. Здається, що тепер більші групи людей неминуче прагнуть зруйнувати, розтягнути і використати слабкі сторони договору, і це тільки прискорюватиметься за відсутності значущих стримувальних факторів.

М'яка сила діє тільки до певного моменту: врешті-решт вам доведеться щось зробити, інакше позицію буде втрачено.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо Війна в Україні та Ізраїлі — не остання. Які ще конфлікти розв'яже нова "вісь зла"