Кролики — це не тільки цінне хутро. Як на Полтавщині відроджують поголів’я диких тварин і птахів

Ось уже десяток років цей міжрайонний мисливствознавець з Лубен на Полтавщині розводить і випускає в дику природу зайців-русаків, диких європейських кролів, диких качок і мисливських фазанів, тим самим зберігаючи поголів’я птахів і тварин, що зникають. Про те, що найбільше впливає на їхнє зникнення, чому в області розводять диких кролів, з якими ведуть боротьбу в Австралії, завдяки чому виживають фазани у вольєрах і скільки їх щороку поповнюють мисливські угіддя, "Телеграф" розпитував у Володимира Племи.

Коли дичині спокійно?

— Років через три-чотири, якщо війна закінчиться й дозволять полювання, простим мисливцям буде радість, — сподівається пан Володимир. — Популяція оленів, ланей, косуль, диких кабанів на Полтавщині не потребує відновлення. До початку широкомасштабного вторгнення на їхній відстріл видавали ліцензії. Звісно, вони коштували великих грошей, їх могли купити тільки заможні люди. А от пересічні мисливці вдовольнялися переважно полюванням на пернату дичину та хутрового звіра, які дуже швидко зникають. Якщо порівнювати з 1970—1990-ми, то це просто катастрофічні втрати.

Раніше Володимир Плема працював в Українському товаристві мисливців і рибалок, тому добре знає ситуацію з дичиною в угіддях. Тоді й народилася в нього думка про те, щоб її штучно поповнити. У лісгоспі його ідею підтримали.

На жаль, до знищення дикої живності причетні браконьєри, любителі спалювати суху траву, меліоратори… А от відновлюють одиниці ентузіастів.

— Ніхто не хоче в лайні гребтися, — пояснює чоловік. – Робота без вихідних, свят, повноцінної відпустки. Сам кошу траву, сам годую і пою своїх підопічних, вичищаю після них… Але ж мене ніхто не змушує цим займатися. Вважаю це своєю місією в житті. Якби не любив тварин, то, певно, не брався б за справу.

Як "чорнобилець" Володимир має право на подовжену відпустку, хоча більш як 10 днів ніколи ще не відпочивав. У цей час його підміняють майстри лісового господарства. Але це, каже, неправильно, бо ніхто, окрім нього, не знає тонкощів роботи й не має належної відповідальності. Для спокою ж диких тварин і птахів, їхнього харчування та розмноження краще, коли за ними доглядає одна людина.

Працює Володимир Плема в Приміському лісництві філії "Миргородське лісове господарство" держпідприємства "Ліси України" й займається експериментальним розведенням двох видів тварин і двох видів птахів. Йому для експериментів дали близько двох гектарів землі. Тут у вольєрах з напіввільним утриманням народжуються і живуть представники дикої фауни.

Зібрати яйця до купи

— Чи не повертаються вони до вас після того, як ви їх випускаєте в природу? — цікавлюсь.

— Ось наша качка, наприклад (її легко було впізнати за кільцем), повернулася із диким селезнем, якого зустріла у природному середовищі. Тепер ця пара — маточне поголів’я, — усміхається він.

Загалом у вольєрному господарстві, яким завідує Володимир Плема, п’ятдесят пар диких качок, які за рік виводять кілька сотень голів молодняку. Качки, на яких так люблять полювати мисливці, найбільше постраждали від зневоднення річок і висушених боліт. На водно-болотних угіддях вони гніздяться, бо це їхня харчова база. А нема їжі — переміщаються в інші місця.

— Хоч це й затратно, але ми не випускаємо малих пташенят у дику фауну, — розповідає Володимир Плема. — Бо вони одразу ж можуть стати здобиччю яструбів чи інших хижих птахів. Відгодовуємо до того часу, коли вже можуть паруватися. Це продуктивніше, адже в такому віці збережені птахи дадуть більше виводків. Окрім того, навесні випускаємо й маточне поголів’я, а його замінюємо молодняком.

Найважче, каже Володимир Плема, виростити фазана. Він найуразливіший до хвороб і вимагає до себе найбільшої уваги. У дикій фауні його практично не залишилось — до цього значною мірою доклали рук браконьєри, полюючи за цінним м’ясом. Та й виводки у природних умовах дрібні: самка висиджує навесні 7–14 яєць. У вольєрі ж яйця збирають і закладають в інкубатор, виходячи з його потужності. Щороку з Приміського лісництва в дику природу випускають по 200 цих красивих пташок. Так триває вже п’ятий рік поспіль — за розведення фазанів Плема взявся найпізніше.

— На фазана мисливського в Україні досі не існувало й не існує ліміту на відстріл, — пояснює Володимир Володимирович. — Оскільки нема необхідної щільності особин на гектар мисливських угідь (у нас вони сягають 18 тисяч гектарів). Для хорошого розселення треба голів 500 на тисячу гектарів. Але те, що фазани добре приживаються на Полтавщині, це очевидно. Живуть на узліссі, де є відкриті водойми, чагарники, висока трава, в якій ховають свої кубла. Ми чуємо їхні крики, бачимо сліди.

Чому зайцям краще у вольєрах

Зменшення популяції зайців сірих, або русаків, почалося після посиленого застосування гербіцидів на полях.

— Молодняк, який потрапляє в зону обробки отрутохімікатів, гине одразу, а маточне поголів’я втрачає після цього репродуктивну можливість або ж народжує кволе потомство, яке не виживає, — констатує Володимир Плема.

На жаль, неконтрольована кількість хижаків також негативно позначається на популяції. Окрім того, ніхто не скасував притаманні зайцям хвороби. Дощове літо — це вирок для довговухих. Вологість сприяє розвитку у них кокцидіозу, при якому гельмінти буквально роз’їдають кишки тварин.

Вольєрне господарство під Лубнами має півтора десятка пар маточного поголів’я зайців. Кожна така пара за рік дає три-чотири приплоди, хоча в природі — два-три.

— Вирощувати зайця набагато складніше, аніж кролика, — каже мій співрозмовник. — При вольєрному утриманні вони дуже вразливі до хвороб. Мало кому вдається створити належні умови, щоб запобігти загибелі зайченят. Запорука успіху не лише в щепленні, правильному раціоні, санітарних умовах. Про зайченят треба дбати так, нібито це твої діти. Наділяти їх постійною увагою та любов’ю. Оберігати від стресу. Миттєво реагувати, якщо виникають перші ознаки хвороби.

Протягом теплого сезону з вольєра у відтворені ділянки, де заборонене полювання, випускають близько 50 голів молодняку у віці 75—80 днів.

— Ще одна проблема, яка заважає зайцям, — жалісливі люди, — продовжує пан Володимир. — Помічаючи десь зайченя, вони думають, що воно загубилося, й намагаються його врятувати: відловлюють, несуть додому, а тоді шукають, де його прилаштувати. Ми, звісно, приймаємо тварин. І з Києва нам привозили, і з Черкас. Але зайченят краще не чіпати. Природа, а не людське помешкання — їхнє середовище.

Що для австралійців лихо — для українців проблема

Та найбільше запитань до Володимира Племи у мене було з приводу розведення диких європейських кроликів. Адже в Австралії ці тварини завдають чимало шкоди сільгоспугіддям і з ними борються всіма можливими засобами. То чим же вони цінні для нас?

— Років вісім тому ми купили дві пари кролів диких на Львівщині, щоб розвести їх для полювання, — пояснює пан Володимир. — Проте в наших умовах він дуже важко приживається. З чотирьох видів дикої фауни, які є у нашому господарстві, з ним найскладніше. Річ у тім, що в Австралії різними способами намагаються регулювати кількість цих тварин. Так, 1950 року проти них застосували біологічну зброю — вірус міксоматозу. Його переносять комарі й блохи, і вражає він лише кролів. У тому числі й свійських. 1995 року в Австралії було застосовано ще одну біологічну зброю — вірус, який переноситься комахами й викликає у кролів геморагічну хворобу. За три роки після цього вірус розповсюдився по Європі і є найбільшою небезпекою кролівництва. Окрім того, кролі, як і зайці, хворіють на кокцидіоз, про що я казав раніше.

Ще у наших широтах багато хижаків. Плюс накладається людський чинник. До того ж у наших кліматичних умовах самки кролика дають потомство три-чотири рази за сезон, а не десять разів, як в Австралії. Тобто нашестя кролів диких європейських не загрожує Україні. Навпаки, щоб збільшити їхню популяцію, нам доводиться відловлювати тих, які вижили в періоди масового мору, забирати у вольєри й в ході репродуктивних експериментів посилювати імунітет, або, як кажуть, кров, їхніх нащадків.

Отож, експерименти з поповненням дикої фауни на Полтавщині тривають. Миргородський держлісгосп став першим і донедавна був єдиним в Україні серед державних лісгоспів, де вирощують зайців сірих, або русаків. З минулого року вольєрне господарство з’явилося також на Житомирщині. Держпідприємство "Ліси України", за словами його генерального директора Юрія Болоховця, який недавно відвідав Приміське лісництво, прагне створити хоча б по одному такому експериментальному вольєру в кожній області, щоб зберегти поголів’я видів тварин і птахів, що зникають.

Фото — сайт ДП "Ліси України" та з особистого архіву Володимира Племи