Убивство під Москвою. Візитки Буданова, Малюка чи Байдена?

Сьогодні мимоволі згадуються попередні подібні історії. 29 березня 2010 року, майже 14 років тому, після двох вибухів на станціях «Луб’янка» та «Парк культури» загинула 41 особа. Я тоді зробив два репортажі для газети «День». Я на власні очі бачив результати перекладання відповідальності. Всі мої співрозмовники були впевнені, що винні чеченці. Апріорі. Без результатів розслідування.

На станції метро «Парк культури» я побачив гору квітів заввишки понад метр, фотографії деяких загиблих і свічки.

25-річна на той час Оксана Чорна сиділа навпочіпки й запалювала свічки, які гасли. Вона пояснила, що за православним каноном заупокійні свічки повинні згоряти дотла. В метро протяги, тому свічки гаснуть, а вона підпалює їх знову. Таким чином вшановує пам’ять загиблих. Адже вона вірянка.

Вірянка Оксана була відносно м’якою. Дівчина хотіла б, щоб чеченці жили окремою державою. «Нехай відроджують свою культуру і традиції, а не розкрадають гроші, які їм посилає Америка і наша держава, — казала вона. — А зараз кожен, хто сидить у дорогому авто — це особа чеченської національності. Я дуже негативно до них ставлюся. Раніше вважалося, що бути лікарем престижно. А тепер в університеті повно кавказців із гір, але при цьому вони елементарно не розмовляють російською. Я у своєму університеті почуваюся як у гостях. Мені страшно від того, що вони лікуватимуть моїх дітей». Оксана сказала, що її батько військовослужбовець, він брав участь в обох чеченських війнах, вона пишається ним.

Чоловік, який не захотів називати своє ім’я, закликав помститися ісламістам. Твердив, що треба вигнати «чорних кавказців» зі столиці Росії й тоді, на його думку, життя стало б спокійнішим.

Викладач російської літератури на той час 38-річний Георгій Петров стверджував, що, коли триває війна цивілізацій, то треба відкласти гуманізм і всьому західному світу підтримати Росію. Він вірив, що грубий російський націоналізм був наслідком відповідних дій національних меншин Росії.

— Війну ж на Кавказі почали не чеченці, — заперечив йому я. — Туди ціла армія увійшла російська.

— Солженіцин казав, що з 1991 по 1994 рік нечеченське населення там піддавалося насильству, тому і ввели армію, — відрізав він.

Потім я відвідав Хованське кладовище, де мені свіжі могили показував очільник приватної охорони Максим.

— Якби мені трапилися чеченці, то я б їх розірвав власноруч, — казав Максим, споглядаючи могилу, — це ж нелюди. Наші хлопці з охорони кажуть те саме. Вони мріють узяти автомат і відро набоїв. І пустити їх проти чеченів.

— Усіх чи терористів?

— Та всіх. Наша влада винна. Треба було бомбами їх закидати — і не було б проблеми. Це ж треба таке — вони мирних людей вбивають!

Наївно було б казати, що чеченці були білими й пухнастими та жодним чином не причетні до вбивств. Під час війни не буває безгрішних. Але ж велику війну, як першу, так і другу, почала не маленька Чечня. Але росіяни масово ненавиділи чеченців. Чому?

Тодішній заступник голови координаційної Ради Асоціації чеченських громадських і культурних об’єднань Саїд-Хамзад Геріханов звернув увагу на те, що дуже часто російські політики свідомо «переводили стрілки» на чеченців навіть тоді, коли не було доказів їхньої причетності до злочинів. Зразу заявляли про «чеченський слід» — і це цитували всі засоби масової інформації. А потім, коли засуджували когось, і цей хтось виявлявся не чеченцем, то це подавали ніби між іншим — і ніхто не перепрошував.

Почалося перекладання відповідальності ще 1999 року. Після трьох висаджених у повітря будинків у містах Буйнакську, Волгодонську й Москві, коли загинуло 307 осіб, політики звинувачували в цьому чеченців. Але потім у Рязані люди затримали двох чоловіків, які заклали у підвал будинку мішки з вибухівкою. Ними виявилися співробітники ФСБ.

Тодішні медіа ще не лежали під владою. Вони повідомили цей жахливий факт. Однак це не завадило Путіну показати м’язи та «навести лад» у Чечні, вбивши при цьому щонайменше 150 тисяч мирних жителів. Уже тоді російській владі вдалося змістити акцент. В уяві народу винні в усьому чеченці. А упіймані виконавці вибухів у цивільних будинках так і не дістали покарання.

Себто Путін і його гебешне оточення, яке перейменувалося на ФСБ, влаштовували криваві політтехнологічні теракти — вбивали громадян власної країни, щоб прийти до влади. І не чеченців, а росіян.

Після терактів у Москві 2010 року, майже 14 років тому, у медіа була поширена заява від імені одного з лідерів чеченського руху опору Доку Умаров. Він негайно спростував причетність. Але на російській Вікіпедії він досі значиться відповідальним.

Це стосується не лише чеченців. Пригадується, 2008 року я подивився передачу на російському телебаченні про «кавказьку злочинність». На перший погляд, нічого особливого, адже таке явище існує. Але я тоді здивувався, бо всі без винятку герої цієї передачі були грузинами. Через пару місяців стало зрозуміло чому — Росія напала на Грузію, але, за її версією, винною виявилася саме Грузія.

Такі підходи Росія застосовує не лише для пострадянського простору. Днями Голова Африканського командування США генерал Майкл Ленглі сказав під час виступу у Комітеті збройних сил Палати представників Конгресу, що російські зусилля з дезінформації у регіоні зіграли свою роль у тому, що Нігер після державного перевороту вигнав американські війська зі своєї території. Як приклад дезінформації він навів найманців з групи Вагнера, які поховали кілька тіл біля бази французьких військ, щоб потім запустити кампанію в соціальних мережах зі звинуваченням французів.

Можна не сумніватися, що російська пропаганда докладе всіх зусиль, аби використати нинішню трагедію, щоб перемкнути увагу з бомбардувань України. Вона представить себе жертвою. Ну, і на місці трагедії знайдуть візитки Буданова або Малюка. А якщо дуже захочуть, то звідкись з-під пороху викопають візитки Байдена чи «знахабнілого» останнім часом Макрона. Путіну і його братам це не вперше.

Фото надані автором