25 років смерті В’ячеслава Чорновола: чому у версію випадкової аварії не вірять навіть слідчі

За 25 років, що минули від дня смерті лідера Народного руху України, дисидента та журналіста В’ячеслава Чорновола, слідство так і не встановило всіх обставин аварії, дотримуючись версії про її випадковість. Натомість рідні та соратники політика впевнені, що це було вбивство, яке позбавило країну можливості змінити свій курс та отримати на чолі лідера з сильною проукраїнською позицією.

В роковини загибелі Чорновола "Телеграф" згадує про те, яким було його життя і що відбувалось після смерті.

Природне бажання вирватися з болота

Замолоду В’ячеслав Чорновіл — син сільських вчителів, який обрав для себе професію журналіста, почав боротися проти радянського режиму і відстоювати українську національну ідею. І вже тоді був у вирі подій і гуртував навколо себе однодумців, зокрема, долучився до Клубу творчої молоді та був серед організаторів руху "шістдесятників".

"То було молоде покоління, яке пішло в університети, яке могло вже подумати про щось інше, а не тільки про елементарні умови існування, — згадує про найбільш яскравих представників руху історик Валентин Мороз, який пройшов через радянські табори, — Чорновіл, наприклад, був редактором комсомольської загальноукраїнської газети. [Іван] Дзюба був одним із найважливіших критиків у Спілці письменників України. [Василь] Стус був аспірантом в Інституті літератури в Києві.

Одним словом, люди на найвищих щаблях… які в комуністичному істеблішменті могли далеко піти. Але це були найкращі люди у моральному розумінні… Вони відчували, що проповідувати те, у що не віриш, просто робити кар'єру, дивитись, як твій народ російщать, це багно. Значить, у тих людей виникло природне бажання вирватися з багна".

Задля цього молоді люди не тільки сприяли популяризації української мови, історії та культури, а й відкрито виступали проти режиму як такого. Однією з перших таких акцій для В’ячеслава Чорновола стала участь у відкритті пам'ятника Тарасові Шевченку в селі Шешори Косівського району у серпні 1965 року. Місцеве компартійне керівництво було проти його встановлення, і, звісно, не бажало бачити багато людей на урочистостях, тож намагалось їм завадити, залучивши міліцію. Попри це мітинг таки відбувся і серед тих, хто підіймався на сцену з антикомуністичними промовами був молодий Чорновіл.

Для придушення протестних настроїв української інтелігенції влада вдалась до арештів і кримінального переслідування. Заявити про це "шістдесятники" вирішили на прем'єрі фільму "Тіні забутих предків" Сергія Параджанова, що проходила в Києві восени 1965-го. Серед тих, хто став голосом колег, постраждалих від режиму, були письменники Іван Дзюба, Василь Стус та знову ж таки Чорновіл.

Звісно, що всі вони вже були під наглядом "органів". А останньою краплею для того, щоб В’ячеслав Максимович пішов під суд, стала його відмова свідчити проти Михайла Гориня, Михайла Осадчого та інших активістів, звинувачених в антирадянській агітації й пропаганді. Це на той час вважалось кримінальним злочином. Покаранням стало три місяці виправних робіт за місцем роботи з відрахування 20 відсотків заробітку на користь держави.

На цьому система не зупинилась і ще тричі засуджувала Чорновола до різних строків. Три роки позбавлення волі він отримав 1967-го за "поширювання завідомо неправдивих вигадок, що ганьблять радянський державний і суспільний лад" (ст. 187-1 Кримінального кодексу УРСР). Приводом стала переадресація листа політв'язня Валентина Мороза, котрий відбував покарання в одному з мордовських таборів, до Верховної Ради. А вже під час обшуку у Чорновола вилучили, окрім іншої літератури, друкований текст його збірки "Лихо з розуму (Портрети двадцяти "злочинців")" з історіями представників української інтелігенції, з якими звела рахунки держава.

В січні 1972 року відбулись масові затримання українських дисидентів у Львові та Києві, так звана "Арештована коляда", бо формальним приводом для репресій став різдвяний вертеп. Серед тих, хто опинився на лаві підсудних, був і Чорновіл, якому інкримінували "антирадянську агітацію і пропаганду" (ч. 1. ст. 62 КК УРСР). Поки тривало слідство, він витримав більше сотні допитів, а вже під час судового розгляду самотужки будував лінію захисту. Але зусилля були марними — Чорноволу дали шість років у виправно-трудовій колонії суворого режиму із засланням на три роки.

І вже там, у Якутії у квітні 1980 року — напередодні Олімпіади — Чорновола безпідставно звинуватили у спробі зґвалтування, судили й дали ще п'ять років. За три роки він звільнився, але без права виїзду в Україну, куди повернувся 1985-го.

Свобода і реформа — грунт для створення держави

На Батьківщині Чорновіл застав активні соціальні та політичні процеси — в той період радянська система швидко прямувала до руйнації. Натомість актуальними ставали різні неформальні об'єднання, з яких виростали громадсько-політичні організації. Однією з таких був "Народний рух України за перебудову", створенню якого передувало виникнення ініціативних груп по всій країні та проведення установчих зборів. А фактично він почав свою історію з всеукраїнського зібрання у Києві 8-10 вересня 1989 року.

Цю подію дослідник історії НРУ, доктор історичних наук Григорій Гончарук називав унікальною, бо доти жодна організація "не мала сили кинути виклик, відкрито знехтувати КПУ, а тим паче звинуватити партію в злочинах проти українського народу". При цьому метою Руху було "створення суверенної української держави, в якій Україна буде забезпечена всіма правами і можливостями за зразком західної цивілізації".

З цими ідеями Чорновіл 1991 року пішов на президентські вибори. У своїй програмі він робив акцент на формуванні соціальної ринкової економіки, що передбачало роздержавлення і приватизацію підприємств, відродження українського села, бо вважав, що "українська держава виросте на українському чорноземі". А ще наголошував на необхідності створювати рівні можливості для реалізації творчого і професійного потенціалу кожної людини, відроджувати національну культуру та духовність, дбати про екологію. В’ячеслав Максимович у своїй програмі наголошував: Україні варто рухатися "із імперії — у спільну Європу", а також планував стати "президентом народного довір’я".

"Два ключові слова моєї програми — це свобода і реформа. Побудувати українську державу не можна зверху за допомогою декретів і указів. Ця держава постане як форма виявлення волі народу до свободи та незалежності. Головна ідея української державності — це ідея свободи. Головний принцип — держава повинна починатися з людини. Не людина для держави, а держава для людини…

Це перший постулат — розуміння того, що інтереси людини — пріоритет, права людини стоять над усякими державними правами та інтересами. І другий постулат і наскрізна ідея — ідея реформізму. Шлях України до свободи та незалежності — це шлях радикальної, комплексної соціально-економічної реформи", — наголошував у своєму виступі на телебаченні як кандидат в президенти Чорновіл.

Але вищу посаду в державі тоді обійняв голова Верховної Ради України, а до того — другий секретар ЦК КПУ Леонід Кравчук, якого підтримали 61,5% виборців, Чорновіл набрав втричі менше голосів — 23,27%. Вже наприкінці 1992 року В’ячеслав Максимович став на чолі Руху, що перетворився на політичну партію.

В наступні роки вона відіграє одну з ключових ролей в державі, рухівці отримають сильне представництво у Верховній Раді за результатами виборів 1994 року. Такими ж успішними були парламентські вибори для НРУ і 1998-го, коли він закінчив перегони з другим результатам, що дало 50 депутатських мандатів і другу за кількістю фракцію після комуністів.

Такі результати проукраїнської політичної сили не всіх задовольняли в країні, тому Рух намагалися розколоти зовні. Ключові події, які цьому сприяли, відбулись наприкінці 1998 — на початку 1999 років, коли країна йшла до нових президентських виборів. Тоді на тлі кампанії з дискредитації Чорновола, що була розгорнута в ЗМІ, він запропонував висунути кандидатом на головний пост колишнього міністра закордонних справ Геннадія Удовенка.

Паралельно з цим частина рухівців об'єднались навколо Юрія Костенка, зняли Чорновола з посади голови фракції у ВР і голови партії. На противагу цьому прибічники В’ячеслава Максимовича провели свої збори, переобрали його головою та підтвердили, що від НРУ висуватимуть Удовенка. Щоб переконати підтримати саме їхній вибір, Чорновіл вирушив у поїздку Україною, під час якої під тиском громадськості і змінив своє рішення. 24 березня 1999 року він оголосив, що все-таки сам іде на вибори. А вже наступного дня на 5-му кілометрі автодороги Бориспіль — Золотоноша легковик політика врізався у КамАЗ з причепом, він сам і його водій Євген Павлов загинули на місці.

Сини могли б продовжити справу батька

Передчасна смерть Чорновола, на жаль, не стала об’єднавчим фактором для Народного руху України. Геннадій Удовенко і Юрій Костенко продовжували тягти ковдру кожен на себе і навіть ділили права на партійний бренд у судах. Коли останній зазнав поразку, то змінив назву очолюваної ним організації на Український Народний Рух (пізніше партія отримала назву Українська народна партія).

Поодинці на президентських виборах 1999-го року соратники Чорновола досягли дуже низьких результатів, Костенко набрав лише 2,17% голосів, а Удовенко — 1,22%. З часом активність і НРУ, і УНР пішла на спад, і хоча обидві уламки Руху і брали участь і у парламентських, і у президентських виборах, але вже не відігравали у політичному житті країни якось значної ролі.

Поетеса Атена Пашко, яка була на момент загибелі В’ячеслава Чорновола його дружиною (побрались вони ще за часів заслання дисидента до Якутії, а до того він мав два шлюби — з лікаркою Іриною Брунець та правозахиснецею Оленою Антонів. — Авт.), за словами близького кола родини, "продовжила втілювати політичні ідеї, спільні для їхнього подружжя". Але робила вона це не на політичній арені, а у громадському секторі, перш за все як голова Союзу українок, який було відроджено 1991 року. Крім того, вона присвячувала багато часу упорядкуванню спадщини свого чоловіка та очолювала благодійний фонд його імені.

Продовжувати справу батька могли б сини. Окрім більш відомого Тараса — сина В’ячеслава Максимовича від шлюбу з Антонів, ще є Андрій від першої дружини Ірини Брунець. Той, до речі, коли батька переслідував радянський режим, перейшов на прізвище матері. А знову став Чорноволом, за згадкою його соратника Ярослава Кендзьора, коли "коли В’ячеслав не був вже зеком, а народним депутатом, тут спрацювала кон’юктура і він повернув це прізвище".

Загалом Андрій Чорновіл — лікар за фахом — тривалий час не мав жодних політичних амбіцій, але 2002-го успішно балотувався до Львівської облради. А за два роки несподівано вирішив поборотися за посаду президента.

"…Андрій був абсолютно далекий від справи батька, від ідей батька, від шанування батька, він був настільки далеко і його все це настільки не цікавило… Цікавило тільки, щоб батько передав якісь там конвертики — і все. Найогидніше в цьому, що коли я слухаю Андрія, він відповідає, що йде на вибори продовжувати справу свого батька. Більшого лукавства і фарисейства бути не може. Продовжувати справу батька від СДПУ(о) ― це взаємо виключні речі", — так коментував крок старшого сина Чорновола згаданий Кендзьор. Очікувано участь у виборах для Андрія стала провалом — він набрав мізерні 0,12 %. Але як вважали політологи, зіграв відвідену йому роль, відтягнув частину голосів, які мав отримати Віктор Ющенко.

Тарас Чорновіл, хоча після смерті батька й увійшов до лав Народного руху і навіть був обраний 2000-го до ВР, але вірність ідеалам батька не зберіг і неодноразово змінював політичний вектор. Наприклад, на наступні парламентські вибори пішов від "Блоку Віктора Ющенка "Наша Україна", а у 2004-го "потоваришував" з регіоналами, працював на виборах на одіозного Віктора Януковича і двічі проходив до Ради від Партії регіонів. Згодом покинув і цю партію, входив до депутатської групи "Реформи заради майбутнього", а 2014-го був членом партії "Блок Петра Порошенка".

Зараз Тарас Чорновіл критикує чинного главу держави та його команду. Для цього використовує різні соцмережі, зокрема, має власний канал на YouTube. До речі, саме через це рік тому він опинився вепіцентрі скандалу, коли, коментуючи гостей Єдиного телемарафону, образив керівника медичної служби батальйону "Вовки да Вінчі" Аліну Михайлову. Принаймні так це подали медіа і сприняла сама військова, за що назвала Тараса "ганьбою свого батька", який "не гідний його прізвища, спадку та пам'яті".

"Його вбивали українські манкурти"

Від ночі 25 березня 1999 року і до сьогодні навколо трагічної ДТП, що обірвала життя Чорновола напередодні чергових президентських виборів, залишається багато запитань. І що більше минає часу, то менша ймовірніть, що колись суспільство отримає на них відповіді. Як відомо, від початку правоохоронці дотримувались версії, що аварія — "чиста випадковість". Але поспіх, з яким її оголосили, а трапилось це буквально за кілька годин, коли ще на місці працювали експерти, і низка інших чинників — неспрацювання подушок безпеки в автомобілі Чорновола, розбіжності у свідченнях учасників та свідків, передчасні смерті деяких з них тощо — наводили на думку, що акція могла бути спланованою.

Цієї ж думки дотримувались як рухівці, котрі називали передчасну загибель свого лідера політичним вбивством, так і рідні політика і представники громадськості та медіа. Зокрема, вони не виключали, що цьому міг посприяти чинний президент Леонід Кучма, що тоді йшов на другий строк.

"Для тодішнього глави держави було важливо не допустити в президентську кампанію людей, які б могли б завадити йому перемогти в Західній і Центральній Україні, — зазначав у своїй авторській програмі журналіст Сергій Руденко. — У адміністрації президента України вирішили, що їм у другий тур потрібен комуніст, тобто Петро Симоненко. А оскільки той був на одному електоральному полі з лідером соціалістів Олександром Морозом і з лідером Прогресивної соцпартії Наталією Вітренко, Кучмі було важливо, що б до другого туру вийшов саме Симоненко і ніхто йому не заважав — ні Чорновіл, ні [голова НБУ Вадим] Гетьман, ні Ющенко… Сталася трагедія з Гетьманом — його убили в 1998 році, що дуже сильно деморалізувало Ющенка, який зрозумів, що йому в 1999-му році балотуватися точно не треба… Реальним кандидатом на президентство серед націонал-демократів тоді був саме В’ячеслав Чорновіл".

Своєю чергою Тарас Чорновіл у різних інтерв'ю зазначав: Кучма прямих наказів не давав, але озвучив "своїм архарівцям" прохання зробити так, щоб його основний опонент не заважав.

"На мій погляд, це все-таки була не помста за минуле, а запобіжник для того, щоб батько не зламав конфігурацію на президентських виборах 1999 року. Зараз багато розказують: він би й так не переміг. Ага! Було проведено опитування, яке показало до другого туру вийде не Кучма з Симоненком, а має можливість вийти Чорновіл з Морозом. Мороза вдалось дискредитувати і маргіналізувати "канівськими четвірками" (політична коаліція чотирьох опозиційних кандидатів на виборах 1999 року. — Авт.) та всім іншим. І батька пробували.

Його ж ніхто не збирався вбивати, його хотіли маргіналізувати так само розколом Руху, отим потоком бруду. А може у нього інфаркт трапиться, чи ще там щось. І тут він почав раптом долати той розкол. Область за областю поверталась до його Руху, відкидали розкольників, і тоді появився цей КАМаЗ", — зазначав в ефірі "Радіо Марія Україна" Тарас Чорновіл.

Попри впевненість оточення Чорновола у версії вбивства, слідство так поки і не знайшло підтвердження цій версії. Справу то закривали, то поновлювали знову, призначали додаткові експертизи, по колу проводили допити свідків та вивчали документи. А 2021 року ця тема на певний момент повернулась до публічної площини завдяки заяві заступника генпрокурора Миколи Голомші про те, що політика та його водія добили після аварії кастетом.

Тарас Чорновіл в коментарі "Суспільному" наголосив, що це не нова версія, її вже розглядали в ході розслідування, бо на черепі його батька були виявлені сліди, не характерні при ДТП. При цьому точної відповіді про їхнє походження отримано так і не було. Як поки і не поставлено крапку в розслідуванні.

"Єдина версія, яка точно не може розглядатися, це випадкова аварія, — підкреслював в згаданому ефірі "Радіо Марія Україна" Тарас Чорновіл. — У кримінальній справі доказано, що сфальшовані були всі експертизи, що фізично не могла відбутися саме з такими параметрами аварія, якби вона була проста випадкова… І більше того, в певний період слідчі мені так і сказали. Ця версія не розглядається, зрозуміло, що нема про що говорити, — це було умисне вбивство. Нам треба знайти, хто!

На одному каналі в контексті сьогоднішніх подій в мене запитували, а чи нема там російського сліду. Я вам що скажу: російські спецслужби, російські силовики, російські ФСБшники, російські генерали мого батька не вбивали. Його вбивали українські манкурти, які мали погони в Міністерстві внутрішніх справ. Ми знаємо все, просто слідство не може нічого довести…

Це робилось українськими руками, але коли мене спитали, я задумався і сказав: "Знаєте, а російський слід є в одному: батька вбила та система, яка була побудована на копіюванні найгірших рашистських моделей, де обов'язковим другом України має бути тільки росія. Жодного руху на Захід, тому що це Росії не сподобається. Обов'язково нарешті офіційно вступити в СНД (ми ж так і не стали) і мій батько був тим, хто це зупинив… Отже оця російська ідея і бажання нашої влади, багатьох людей в політиці прислужувати Росії, і з нею мати найближчі контакти, чому він заважав, вона і стала основною причиною", — наголосив син політика.

Прощались із В’ячеславом Чорноволом 29 березня 1999-го у Києві. Вшанувати пам’ять дисидента і політика виявило бажання, за різними оцінками, від 150 до 200 тис. людей. Черга до його труни, встановленої в Будинку вчителя на вулиці Володимирській розтяглась аж до Хрещатика, а потім українці несли її на руках до Володимирського собору і супроводжували до Байкового кладовища, де відомий політик знайшов свій останній притулок.