Ілон Маск обіцяє показати всю правду: про що розповість його новий супутник і що робити далі

Компанія Ілона Маска запускає супутник, який скаже світові всю правду про викиди метану. Але письменник Девід Воллас-Веллс у колонці для The New York Times ставить резонне запитання: а як розпорядиться людство цією інформацією, що зробить для боротьби зі змінами клімату?

Цього місяця компанія SpaceX з великою помпою запустила MthanSAT, супутник вартістю 88 мільйонів доларів і вагою 770 фунтів, задуманий Фондом захисту довкілля і розроблений у Гарварді для точного відстеження джерел метану, який людина безладно викидає в атмосферу.

Метан, дещо менш сумнозвісний парниковий газ, ніж вуглекислий газ, утворюється внаслідок промислових і природних процесів — витоків нафти і газу в інфраструктурі, розкладання талої вічної мерзлоти, відрижки корів і мікробної активності водно-болотних угідь. Ми знали, що метан викликає сильне потепління і що зараз його в атмосфері набагато більше, але у нас не було повної картини. Починаючи з наступного року, MthanSAT почне передавати все, що вловлює його спектрометр, надаючи загальнодоступну швидкодіючу систему моніторингу метану. Це змусило частіше битися в надії серця захисників клімату і любителів даних. Що він побачить?

Є надія, що він побачить карту кліматичних порушень, яка послужить для глобального списку справ. MthanSAT — не перша спроба відстежувати викиди з космосу, але його запуск супроводжувався хвилею кліматичного оптимізму з чотирьох основних причин:

1. По-перше, метан дійсно має значення. За деякими оцінками, його викидами пояснюється приблизно одна третина потепління з часів промислової революції, причому оцінки неухильно зростають останніми роками, поряд із надзвичайним зростанням його концентрації в атмосфері.
2. По-друге, щось зробити з викидами від інфраструктури, що працює на викопному паливі, не повинно бути так вже й складно або дорого. На людську діяльність припадає майже 60 відсотків усіх викидів метану, а за даними Міжнародного енергетичного агентства, 40 відсотків промислових викидів можна уникнути без будь-яких чистих витрат, а частину промислової проблеми, що залишилася, можна вирішити всього за 5 відсотків річного прибутку від викопного палива.
3. По-третє, ці вигоди з’являться швидко. Метан, на відміну від вуглекислого газу, швидко розсіюється, тоді як для отримання повної температурної вигоди від обнулення вуглекислого газу доведеться чекати століття, якщо не тисячоліття.
4. І по-четверте, всі доволі детальні дані MthanSAT будуть загальнодоступні — щоб стало соромно тим, хто винен у метанових викидах, але не хоче виправлятися.

Ймовірно, це виглядає як прогрес, і загалом, це так і є. Але супутник, ймовірно, принесе і погані новини. Один із науковців, які розробили його, описав запуск як “схожий на погляд з краю обриву” — тобто, коли ми краще побачимо викиди метану, проблема виявиться більшою, ніж ми думали. Останнім прикладом є викривальна стаття, опублікована в журналі Nature минулого тижня, в якій досліджувалася нафтогазова інфраструктура США — і з’ясувалося, що індустрія викопного палива країни продукує втричі більше метану, ніж раніше припускало Агентство з охорони навколишнього середовища.

Цифра одночасно шокуюча і передбачуванаекологія. Попередні дослідження Фонду захисту довкілля показали, що щорічні викиди метану від нафтогазової індустрії були на 60 відсотків вищими, ніж E.P.A. оцінював. Минулого року робота, опублікована в “Записках Національної академії наук”, показала, що цей показник був на 70 відсотків вищим. За оцінками Міжнародного енергетичного агентства, в усьому світі відповідальні компанії повідомили Організацію Об’єднаних Націй тільки про 5 відсотків викидів метану. Звітність країн була трохи кращою, але все ж охоплювала менше половини від загального обсягу, оціненого агентством. Витоки всього лише з двох родовищ викопного палива в Туркменістані того року нагріли планету більше, ніж усі викиди вуглецю, вироблені за той самий термін Великою Британією.

Принаймні на перших порах MthanSAT, ймовірно, стане наступним повідомленням: у більшості частин світу справи йдуть гірше, ніж ми сподівалися. Це має стати причиною діяти, особливо тому, що метан, можливо, є плодом, що висить найнижче під час переходу до “зеленої” технології.

Але одного лише знання проблеми рідко буває достатньо, щоб спонукати нас вирішити її. З 2021 року понад 155 країн зобов’язалися скоротити викиди метану на 30 відсотків, як порівняти з рівнями 2020 року до 2030 року, що було широко розцінено як великий прорив у кліматичній дипломатії і, можливо, найзначнішу нову угоду про глобальне потепління з часів знаменної Паризької угоди 2015 року.

Для того, щоб світ міг досягти своїх найамбітніших цілей по боротьбі з потеплінням, у цьому десятилітті буде потрібно скорочення викидів на 75 відсотків. Однак, як повідомило Міжнародне енергетичне агентство минулої середи, кількість метану в інфраструктурі викопного палива знову зросла минулого року після зростання у 2021 і 2022 роках. Організація вважає, що зниження може бути не за горами, і зараз існує набагато більший глобальний імпульс для боротьби з метаном, ніж навіть у зовсім недавньому минулому. Але у звіті агентства зазначається, що великі витоки зросли торік більш ніж на 50 відсотків. Один такий витік у Казахстані вивергав газ понад 200 днів.

Хоча більша частина уваги, що приділяється сьогодні викидам метану, зосереджена на негерметичній промисловій інфраструктурі та кліматичних ризиках, пов’язаних із новими підприємствами з виробництва скрапленого природного газу, мене найбільше непокоїть те, яка його частка надходить із природних джерел. Це 40 відсотків від загального річного обсягу — і ця частка може зростати завдяки впливу потепління на викиди з водно-болотних угідь, де вищі температури сприяють збільшенню активності мікробів, що виробляють метан.

У 2020 році пандемія Covid придушила промислову діяльність і скоротила викиди метану, але, як виявили дослідники, додаткові викиди з водно-болотних угідь могли б п’ятикратно компенсувати цей промисловий спад. Минулого року група вчених опублікувала дослідження, що документує винятковий сплеск активності водно-болотних угідь, який перевищив середні прогнози навіть за найпесимістичнішими сценаріями потепління, складеними Міжурядовою групою експертів ООН зі зміни клімату. З 2007 по 2021 рік викиди водно-болотних угідь уже випереджали ці екстремальні сценарії, а починаючи з 2020 року, швидкість викидів приблизно подвоїлася, як порівняти з рівнем із 2000 по 2006 рік.

Мало того, що це недобре. Це також ще одна ознака того, що за останні кілька років ми певною мірою залишили позаду свої зразкові стандарти і почали вступати в набагато заплутанішу кліматичну реальність.

За деякими вимірами, реальність виявилася більш гнітючою, ніж передбачали моделі. На початку минулого року здавалося малоймовірним, що планета встановить рекорд середньої глобальної температури, але до грудня ми не просто побили цей рекорд, а побили із запасом. Концентрація вуглецю в атмосфері зростає із запаморочливою швидкістю. У щорічному огляді Всесвітньої Метеорологічної Організації, опублікованому цього тижня, йдеться: “Стан клімату у 2023 році надав зловісного нового значення фразі “зашкалює”. А позамежна виняткова спека у світовому океані продовжує викликати здивування і турбує дуже багатьох учених-кліматологів”. Енергетичний дисбаланс Землі, який є найкращим показником парникового ефекту з плином часу, приблизно подвоївся з 2005 по 2019 рік.

Зрештою, ось те, що побачить MthanSAT, що облітає планету 15 разів на день і уважно спостерігає за діяльністю людини: тут, на поверхні, ми продовжуємо проводити кліматологічний експеримент із безпрецедентними темпами і масштабами. Світ нагрівається швидше, ніж за десятки мільйонів років, і темпи потепління прискорюються. Ми додаємо вуглець в атмосферу на рекордних рівнях, і все, що ми туди помістили, важить більше, ніж усе, що ми побудували на поверхні Землі. Оскільки вуглекислий газ розсіюється дуже повільно, він, імовірно, прослужить набагато довше — і ця ковдра з CO2, що нагріває планету, стає, можливо, найбільшим пам’ятником людської цивілізації. Теоретично ми могли б позбутися метанового покриву набагато швидше. Але чи будемо ми? А якщо ні, що це говорить нам про складніші частини проблеми?