Ольга Мартиновська - про власний проєкт, «МастерШеф», приватні вечері та стосунки з коханим

З Ольгою Мартиновською у нас склалася хороша традиція: з першого її сезону на «МастерШеф» ми після кожної прем’єри проєкту обговорюємо новини з нашого життя.

«МастерШеф»-13 вже в ефірі СТБ, то ж ми запросили шефиню та суддю кулінарного реаліті на розмову.

В гостях у Коротко про – завжди відверта та щира Ольга Мартиновська.

Ходжу на роботу не розважатися, а виконувати свою роботу

- Олю, ми, напевно, з місяць не могли зідзвонитися. Я так розумію, життя у вас дуже насичене. «МастерШеф» уже відзнято, чим зараз зайняті?

- Зараз запускаю власний проєкт разом із партнерами. Це буде абсолютно новий продукт на нашому ринку – кулінарний додаток для смартфонів. Там буде найбільша база робочих найрізноманітніших рецептів. Важливо – робочих, бо це не щось, зроблене навмання, а це добре пропрацьовані рецепти. Все у відеоформаті високої якості, щось між інстаграмним reels і ютубним довгим роликом. Тобто динамічно, якісно, але трішки коротше, ніж в ютубі, і довше, ніж в інстаграмі.

В цей додаток ми хочемо запакувати для запуску тисячу рецептів. Тому між сезоном, який ми закінчили, і сезоном, який ще не почався, мені потрібно відзняти у власному виконанні цю тисячу рецептів. А це дуже багато. В мене реально не вистачає фізичного ресурсу, сили на щось ще. У п’ятницю, коли закінчуємо зйомки, буквально валюся з ніг, ніби я город весь тиждень копала, а не готувала їжу на камеру. Давно так не виснажувалася. Тому все те, що є додатковою затратою енергії, я відсторонюю або відкладаю на трішечки пізніше, бо зараз зосереджена безпосередньо на цьому проєкті.

- Раз купив, завантажив і можеш постійно користуватися?

- Так. І це зручніше, ніж сайт, ютуб, де тисяча варіантів приготування картопляного пюре, а ти не розумієш, кого дивитися, кому вірити. Адже і трешняка дуже багато. А тут на кредиті довіри до шеф-кухарки з освітою, чесної шефині, людина знатиме, як приготувати омлет, картопляне пюре, зварити гречку, приготувати сібаса в солі чи запекти, філеювати рибу, спекти хліб тощо.

- П’ятий рік ви суддя «МастерШеф». Починали ви з «МастерШеф. Професіонали». Де вам цікавіше працювати, проявлятися – з аматорами чи професіоналами? Володимир Ярославський, наприклад, говорив, що з професіоналами вже можна говорити однією мовою, а з аматорами - інакше.

- Я ходжу на роботу не розважатися, а виконувати свою роботу. Тому мені цікаві й важливі і професіонали, і аматори. Я була в ролі аматора і розумію, наскільки участь у проєкті чи перемога в ньому, підтримка і віра суддів або інших людей в тебе, глядача чи твоїх конкурентів, кардинально можуть змінити життя, підсилити твій талант, додати впевненості та бути рушійною силою для здійснення мрії чи подальшого розвитку. Особливо зараз.

А з професіоналами вже цікавіше на професійному рівні, тому що дійсно - одна термінологія, тобі не потрібно розмусолювати, що таке яйце-пашот, ти вже характеризуєш страву, критикуючи чи вихваляючи.

Зараз ми взагалі майже не подорожуємо, бо не до цього, а подорожі – це натхнення, звідкіля ми черпаємо ідеї. І професіонали, я вважаю, це невеличка подорож, де ти також можеш почерпнути натхнення. Іноді вони видають дуже класні комбінації, подачі, ухвалюють креативні та сміливі рішення. Це класно.

В мені живе внутрішній самозванець, бо у мене досі немає ресторану

- Ви кажете, що пам’ятаєте, що таке - бути аматором. Не згладжуються ці спогади з роками? Бо ви зірка, а зірки часто забувають, яке в них було колишнє життя. Хоча у вас я ніколи не помічала зіркової хвороби.

- Найважливішим своїм скілом і професією я вважаю все ж таки кулінарію. Я цьому вчилася, чимало працювала на великих професійних кухнях, тому перш за все я кулінар, кухар, а вже потім телеведуча, суддя, зірка, як кажуть, хоча я так не вважаю. Ми звичайні люди, які роблять свою роботу. Хто високо злітає, той сильно боляче падає (сміється). Краще тримати свій комфортний рівень, не віддалятися від людей, не відриватися від землі й від себе самого, не жити в якихось ілюзіях. Всі ми люди, всі ми смертні, всі ми ходимо під одним Богом, під одним шансом на удачу і під ризиком на невдачу. Всі рівні.

- Чим вас сьогодні можна здивувати? Адже страва може бути не бездоганною, але може бути симпатія до людини, до її завзяття. Чи таке не проходить?

- Мене можна здивувати глибокою витонченою простотою. Мене не вражає кількість «крейзі» комбінацій, коли беруть і те, і се, змішують і намагаються тебе здивувати. А ось солодко-кислий, ароматний, м’ясистий томат, до якого ти знайшов правильну оливкову олію і правильно підібрав сіль, може мене здивувати. Або коли ти віднайшов класний шматок м’яса і просто гарно його посмажив без всіляких викаблучувань. Така кухня мені імпонує, я орієнтуюся на такий стиль.

- Чи бувало за ці п’ять років, що проєкт набридав і вам хотілося щось змінити у житті?

- Зважаючи на те, що кожного дня нові конкурси, кожного сезону нові люди, то на день бабака це не встигає перетворитися. Але, звісно, такі думки все одно виникали. Адже ми більше ніж пів року знаходимося у режимі зйомок сезону, і у мене не вистачає часу на реалізацію інших проєктів – як, наприклад, відкриття ресторану. Це ж не просто - собі відкрити ресторан і піти далі на «МастерШеф», там треба бути постійно, особливо в перший час. Тому в мені живе внутрішній самозванець, бо я шеф-кухарка, суддя, а у мене досі немає ресторану.

Коли ми починаємо зйомки, ми заходимо в павільйон вранці, а виходимо уже вночі. І сам павільйон далеко знаходиться. І, буває, думаєш: «О боже, я тут сиджу, просиджую штани, учасники розвиваються, глядач розважається, а я? А я ж нічого нового не черпаю, нічого нового не роблю…» Починається самопожирання, і ти кажеш собі: ну все, треба йти, треба відкривати ресторан, ділитися зі світом їжею. А потім проходить місяць після зйомок, і ти вже починаєш за цим скучати насправді. Наші емоційні гойдалки – наше все.

Кажу своєму партнеру: «Вважай, що ти взяв мене вагітну»

- До речі, в нашій розмові рік тому ви казали, що хочете ресторан і дитину. Ці прагнення не змінилися?

- Прагнення не змінилися, але поки що не сильно зрушилися. Побачимо. Думаю, всьому свій час.

- Ну трохи таки зрушилися, бо тепер у вас є коханий чоловік, принаймні, ви розповідали, що закохана і що вас кохають. Тому можна про це поміркувати.

- Так, як мінімум, поміркувати. А якщо ще час знайдеться, то й попрацювати над цим (сміється).

- Коли слухала ваше інтерв’ю Аліні Доротюк, там ви була окрилена, і я так за вас раділа. У Слави Дьоміна ви вже обережно про ці стосунки говорили. Але наприкінці все ж таки додали, що через пару років хотіли б сказати собі «молодець», що пішли в ці стосунки, бо в них дуже щаслива, а не егоїстично і слабодухо продовжили жити своїм життям, бо в ньому було комфортно. Робите якісь кроки, відштовхуючись від цих слів?

- Це складно. Ми щодня про це розмовляємо. І, якщо чесно, консенсусу не дійшли. Бо, наприклад, кулінарний додаток – це не та робота, яку я можу закинути чи на когось делегувати, відстрочити на якісь роки. Це все таймінги, це великий проєкт з великими інвестиціями, він був закладений у мій графік ще до нашого знайомства. Я йому кажу: «Вважай, що ти взяв мене вагітну, образно кажучи, то ж треба дочекатися, поки все відбудеться. І жалітися не потрібно». Але ж ми всі егоїсти. Звісно, мій партнер, відчуваючи себе десь на енному місці у списку моїх справ, теж думає про свого егоїста, хоче мати можливість бачити мене. Я пояснюю, що це тимчасово, правда, заспокоїти у мене не сильно виходить. Тому стосунки у нас увесь час на пороховій бочці.

- Ви не говорите, хто він, але ж можете вийти разом у люди, скажімо, у ресторан?

- Так, ми не ховаємося. Прийде час, розкажу. Я це не навмисно приховую. У нього свої сімейні обставини. Я з повагою ставлюся до нього, його дітей та партнера, з яким він прожив велику частину життя. Тому важливо, аби з усіх сторін все владналося, ніхто не був ображений і душевно поранений. Та й не завжди хочеться великої публічності в особистих питаннях.

- А Вірі розповідаєте, що у мами є друг?

- Так, розповідаю. Я їх знайомлю, намагаюся звести. Але вони поводяться як два конкуренти.

- Віра ж звикла, що вона мамина улюблена донечка і мама належить їй.

- Так. Вона й каже: «Я чула, що Руслан ображається на тебе, що ти багато працюєш і в тебе немає часу на нього. І що? Я все життя таке терплю і то не ображаюся так сильно. А він що? Пару місяців. Хай потерпить» (сміється).

Важливо, щоб люди, які мене запрошують, мені імпонували

- Ви з Володимиром Ярославським знімали проєкт «Тісто» про українські кулінарні традиції. Що такого незвичайного з української кухні відкрили для себе? Почула там у вас про вергуни і згадала, що у нас на Полтавщині колись їх часто готували, а потім все це якось зникло.

- Чогось супернезвичного для себе не зустріла, я ж постійно цікавлюся кулінарією, досліджую і знаю про багато речей. Просто деякі страви ніколи не готувала власноруч, як галушки з начинкою, а в Полтаві мене навчили їх робити.

Вергуни моя мама також готувала все дитинство. Але всі ці штуки – коржики, вергуни, вареники – вже витіснив широченний асортимент продукту як імпортованого, так і власного виробництва. Тому вже немає потреби ставити каструлю з олією для фритюру, замішувати тісто, мити потім кухню, якщо можна піти й за ті ж самі в принципі гроші, що ти витратиш на приготування, купити якогось печива. Плюс ми стали їсти менше, навіть в селах, бо фізичної роботи стало менше, відповідно – і калорійність їжі зменшилася. Я своїм батькам кажу: досить вже вирощувати гусей, качок, треба саджати броколі та шпинат.

- Ви робите багато благодійних акцій і на одній із таких, де ви збирали на біонічну руку для військового, продали себе як кухарку за донат в три тисячі доларів. Ви вже для цих людей готували?

- Ще ні. 13 квітня маю їхати у Чернівці або, можливо, вдасться цю компанію привезти у Київ. 13 квітня якраз день народження у молодого чоловіка тієї дівчини, яка мене «купила». Думаю, наче це вже так давно було, і біонічний протез Вадиму вже встановили, а я ще їду відпрацьовувати. У мене взагалі збори простими не бувають, коли просто відкрила банку і – давайте, кидайте. Я завжди щось і сама для цього роблю.

- Ваші послуги як приватної шеф-кухарки дорого коштують? Євген Клопотенко казав, що ставить ціну у 250 тисяч гривень, Володимир Ярославський відповідав, що це його секрет, але коштує він чимало.

- Моя ціна, у порівнянні з цими хлопцями, набагато менше. Мені важливо, щоб люди, які мене запрошують, мені імпонували. Я завжди цікавлюся, хто це. Якщо це люди з бізнесу, то з якого. Я ніколи не переступлю через себе і не поїду за 10-20 тисяч доларів до якогось нечемного політика чи бандюка. Знаю, що ці гроші мені потім боком вилізуть. Мої принципи, слава богу, працюють.

Тому, якщо людина мені імпонує, у мене є час, їхати не дуже далеко, то їду і роблю вечір за 2-3 тисячі доларів за роботу у чистому вигляді. Цього з головою вистачає. Вважаю, це достойна оплата – і не завищена, як для зіркового шефа, і не занижена для того труда, який я вкладаю. Бо це не лише приготування вечері, ми ще й заготовки робимо. Тому я, у порівнянні з хлопцями, дуже скромна.

- Як це відбувається? Ви просто готуєте чи й подаєте, представляєте страви?

- Це залежить від замовників. Іноді вони хочуть поспілкуватися з шефом, іноді хочуть, щоб ти залишився інкогніто, і вони між собою шушукаються: ой, а для нас там Олька готує чи Ярославський. Зазвичай люблять комунікувати, щоб ти презентував страви, інколи навіть щоб сів за стіл наприкінці вечері, щось порозповідати.

- Чи бувають у шефів факапи? Не завжди можна приготувати одну й ту ж страву однаково.

- Вихід є завжди. Навіть якщо «тебе з’їли», є як мінімум два виходи – туди чи сюди. Факапи трапляються постійно і щодня. Але виїжджаємо на таланті або на професійних навичках.

- Ви питали у підписників, чи прописували вони плани на рік. А ви?

- Так. Але таке, мабуть, розказують, коли ці плани вже здійснилися. Я собі зробила карту на ноутбуці, й там у мене 9 цілей. Робила це вперше, подивимося, чи здійсниться. Діємо за планом.

- А є проєкт на телебаченні, не кулінарний, де ви б хотіли себе спробувати?

- Колись давно дуже мріяла взяти участь у шоу «Форт Буаяр». Перед початком повномасштабної війни Новий канал планував знімати цей проєкт. І я писала менеджерам, продюсерам, що бажаю стати учасницею. Це була моя дитяча мрія, яка, до речі, і по сьогодні нікуди не поділася. Щось таке пригодницьке, спортивне, змагальне – із задоволенням! А вести можу тільки щось кулінарне. Зовсім скоро глядачі побачать мене в гостях у Ектора – в його ранковому шоу «Прокинься з Ектором».