Розпад монобільшості, парламентська криза чи шанс для опозиції: чому лихоманить Раду

Рада за зачиненими дверима

У той час як Європейський союз та Сполучені Штати Америки готуються до зміни влади, Україна усвідомлює, що проведення будь-яких виборів тут і зараз неможливе — під час війни існує чітка заборона навіть якщо терміни повноважень спливають. Чинне скликання парламенту має бути повноважним стільки, скільки необхідно для перемоги. Попри кризи та втому.

А вони останнім часом даються в знаки. Все частіше експерти та й нардепи говорять про те, що Верховна Рада втрачає сили для роботи. І можна говорити не стільки про легітимність влади, скільки про її здатність взагалі працювати в таких умовах.

Від початку повномасштабного вторгнення парламент функціонує в закритому режимі — не тільки без доступу преси, а й онлайн-трансляцій. Він припинив оприлюднювати порядки денні, стенограми засідань, дані про реєстрації парламентарів. Народним обранцям заборонили напередодні розповсюджувати будь-яку інформацію про засідання. Інформація про ухвалені рішення повідомляється постфактум.

З одного боку, такі безпекові заходи логічні — ворогу краще не знати про час та місце скупчення народних депутатів.

З іншого — така закритість парламенту була виправдана тоді, коли російська армія намагалась захопити Київ, і був встановлений найвищий рівень небезпеки. Але за два роки після початку широкомасштабного наступу, очевидно, так бути не може. Але всі вже звикли до максимальної непублічності процесів, які майже неможливо контролювати.

Тож за зачиненими дверима відбуваються не тільки обговорення важливих для країни рішень, зокрема, ініціатив президента, за ними заховані наміри та настрої.

І головна проблема у тому, що після початку повномасштабного вторгнення суб'єктність парламенту знизилась. Президент не спілкується з депутатами, а уряд жодного разу не звітував.

За інформацією джерел УП, одразу кілька десятків народних депутатів зі "Слуги народу" висловлювали керівництву фракції бажання скласти мандати. Основна причина усе та ж — відсутність мотивації. Як наслідок — парламент не здатен ухвалювати такі важливі законодавчі ініціативи як законопроєкт про мобілізацію.

Президент вирішує все

"Відносини між Банковою та монобільшістю тепер можна охарактеризувати так: цивільний шлюб на межі розлучення, — говорить Фокусу політолог Олег Пастернак. — Наразі йдеться про те, що більшість депутатів не відповідає запитам президента, і вони навряд знайдуть собі місце у майбутніх списках. Це було помітно й до війни. Президент був розчарований поведінкою і діяльністю якоїсь частини депутатського корпусу від монобільшості. Особливо тих, хто орієнтувався на міжкорпоративні групи, які існували задовго до створення коаліції. Хтось з них поглядає на олігарха Ігоря Коломойського, хтось на Ріната Ахметова, хтось — пішов до Дмитра Разумкова. Є й ті, хто взагалі не комунікує між собою всередині монобільшості. Ситуація хаотично кризова. І на Банковій це розуміють, тому великого бажання в майбутньому працювати з цим контингентом немає. Зараз головне, продовжувати формальне існування "монобільшість" та ухвалювати необхідні рішення".

Саме на це була спрямована перша та єдина з дня початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну зустріч президента Володимира Зеленського з фракцією "Слуга народу". Вона відбулась наприкінці лютого 2024 року. Як пояснив голова фракції Давид Арахамія, зустріч була запланована давно, але графік президента дозволив провести її тільки зараз. З його слів, головна мета — синхронізація зусиль і посилення окремих напрямків роботи. За інформацією джерел, йшлося про стан речей на фронті, ситуацію з допомогою міжнародних партнерів, посилення парламентської дипломатії, євроінтеграції. Тобто загальні речі.

"Єдина зустріч з депутатами показала суттєву зміну Банкової до монобільшості, фракції. Особливо, на думку журналістів УП тригернуло питання, щодо "моя команда" офіс президента і "ваша команда" — команда Давида Арахамії, тобто депутатів монобільшості. Це багатьом не сподобалось чи стало певним дзвоником. Взагалі ця зустріч на багатьох депутатів справила негативне враження. Вона дала зрозуміти, що дуже багато депутатів "Слуги народу" після війни залишаться за бортом", — продовжує Пастернак.

Можна стверджувати, що політична і парламентська криза пов'язана з тим, що Офіс президента сприймає парламент як безправний, несуб’єктний додаток до машини ухвалення рішень. Напевно іншої реальності в умовах воєнного стану важко уявити. Нині не йдеться про те, що парламент — це дискусійний майданчик для складних політичних інтересів.

Тож у парламентській кризі є, як об'єктивна сторона та причини, так і суб'єктивні. Об'єктивна — війна. Суб'єктивна — укріплення особистої влади Зеленського, як президента, перетворення депутатського корпусу на формальний контингент осіб, які голосують.

Те, що відносини президента з парламентом перетворилися в односторонній процес, експерти говорять давно. Офіс президента звик спускати в Раду ініціативи, очікуючи на їх схвалення. Але нині така практика ускладнюється — для деяких рішень все складніше знайти підтримку.

По-перше, монобільшості у парламенті давно не існує. Якщо на початку роботи парламенту дев'ятого скликання у фракції "Слуга народу" було 254 народні депутати, то нині де-юре 235, а до голосувань долучається не більше 175-180. Решта, або залишили депутатство, здавши мандат, або відійшли. Тож голосування відбуваються часто ситуативно.

"Формально і юридично монобільшість є — це 235 депутатів. Фактично її немає. Постійно потрібно колектувати голоси у чотирьох груп — "Довіра", "За майбутнє", "Платформа за життя і мир" та "Відновлення України". Є ще "Голос", який іноді голосує в унісон з владою. Деякі рішення влади підтримують з боку "Європейської Солідарності" та "Батьківщини", — додає експерт.

По-друге, треба окремо домовлятися з представниками інших фракцій та груп, аби вони давали голоси.

Згадані групи контролюють бізнесмени і політики, які не дуже публічні, але вони в принципі розуміють, що краще підтримувати владу через ймовірну загрозу переслідування з боку правоохоронних органів.

"Лояльність колишніх регіоналів — це запорука того, що проти них не будуть застосовувати репресії, — говорить Фокусу політолог, керівник експертної групи Бюро аналізу політики Віктор Бобиренко. — У цьому випадку працює не пряник, а батіг. Всі ж знають, що Нестор Шуфрич сидить, йому висувають нові підозри. — Тож кому захочеться також потрапити під переслідування, краще вже домовлятися".

Можливо, на Банковій розглядали варіант утворити нову більшість та підписати нову коаліційну угоду. Але складно уявити, що підпис поставлять разом Петро Порошенко, Юрій Бойко, Юлія Тимошенко, Кіра Рудик.

"Опозиція конструктивна у деяких моментах, в деяких — абсолютно нікчемна, — продовжує Пастернак. — Наприклад, у своїх спробах попіаритись. Навіть зараз кожна політична сила думає про свої політичні інтереси і погляди. Наприклад, фракція "Батьківщина" на законі про мобілізації — не досить коректна в умовах воєнного стану. "Європейська солідарність" намагається підсвітити кожен провал влади до грандіозного скандалу".

Нова модель взаємовідносин з ВР

Проте попри всі ці та інші особливості, експерти говорять, що дуже складно уявити обставини, за яких президент не зможе назбирати голосів за підтримку необхідних рішень.

"Таких умов не існує. Поки є міць Служби безпеки, Державного бюро розслідувань, Бюро економічної безпеки — голоси в парламенті будуть. Це зараз дуже крутий та ефективний інструмент впливу на свідомість багатьох народних депутатів, за якими великий шлейф гріхів. При чому йдеться не тільки про монобільшість, а й про інші депутатські групи та фракції, — уточнює Пастернак.

І скільки б депутати не скаржилися, що з ними рішення не обговорюються, а їх самих тотально контролюють, ці скарги все одно залишаються на рівні скарг.

"Той факт, що багато депутатів хочуть вийти зі складу парламенту, пов'язаний насамперед з тим, що вони хочуть реалізації в інших сферах, не хочуть бути об'єктом прискіпливого контролю медіа через механізм електронного декларування. Крім того, багато хто з депутатів відчуває зведення ролі парламенту до мінімуму, де немає можливості ні для власного публічного піару, ні для депутатських відряджень за кордон. Для них депутатська робота не представляє жодної цінності тепер", — говорить Пастернак.

Він припускає, що багато хто з депутатів хотів би вийти, але навряд чи Банкова дозволить.

"Хіба крім тих, хто обирався за партійними списками, де можна буде швидко замінити депутата на більш відданого. Але тут є також проблема, ширяться чутки, що тих депутатів, які б мали бути замінені, їх давно вже скупили українські фінансово-промислові кола. Ймовірність того, що міць монобільшості після ротації і зміни депутатів не стане сильнішою — висока. І Банкова та Офіс президента це розуміють, тому й гальмують ці прояви бажань деяких депутатів відійти від парламентської роботи", — додає він.

Водночас варто сказати, що лише механізм стримування у Раді у складний час не може бути дієвим. Очевидно, Офісу президента у найближчим часом доведеться формувати нову модель взаємовідносин між парламентом і Офісом президента. Інакше до розмов про легітимність української влади, якою спекулюватиме РФ, додасться ще проблема неспроможності бути ефективними.