"Путін розуміє тільки силу, а щодо Орбана потрібне хірургічне рішення": Тука про саміт миру, позицію Заходу та ситуацію на фронті

В останній тиждень березня Україна увійшла з ненайкращими позиціями у рамках війни з Росією. Допомогу з боку США знову відстрочено. І цей сумно-ганебний процес триває майже пів року. При цьому Штати намагаються диктувати Україні, як треба воювати з РФ, а куди бити небажано.

Це відбувається на тлі посилення російських атак на фронті та ударів ракетами — по українському тилу. А також на тлі спроб офіційного Києва залучити якнайбільше держав до Глобального саміту миру, який планується провести цієї весни у Швейцарії.

Про ситуацію на військових та дипломатичних фронтах "Телеграф" поговорив з колишнім заступником міністра з питань тимчасово окупованих територій, головою Луганської ВДА (2015—2016 роки), керівником та засновником волонтерської групи "Народний тил" Георгієм Тукою.

— Якими є перспективи отримання Україною багатомільярдної підтримки з боку США?

— Допомога від США поки що залишається під питанням. І поява якогось нового законопроєкту, якогось альтернативного варіанту, про який періодично йдеться (але якого поки що ніхто в очі не бачив), зовсім не гарантує його ухвалення. Тож питання з виділенням нам допомоги залишається у підвішеному стані. Що б там не розповідав радник президента США з нацбезпеки Джейк Салліван, який здійснив нещодавно раптовий візит до Києва.

Як на мене, справжню мету цього візиту відкрила Financial Times, написавши про те, що США закликали Україну припинити удари по російських нафтопереробних заводах. На жаль, у нас немає особливого вибору — і до подібних побажань, попри браваду деяких представників ОП, доведеться прислухатися. Ми не настільки сильні, щоб ігнорувати подібні "прохання".

— Як оцінюєте ситуацію на фронті?

— Як вкрай важку. Противник продовжує атаки, маючи обмежений успіх на тих чи інших ділянках. Стримувати ворога Силам оборони України з кожним днем все складніше. З двох причин. Перша – дефіцит снарядів. Друга – дефіцит особового складу ЗСУ. Розв'язати першу проблему слід, активізуючи переговори з нашими закордонними партнерами та нарощуванням потужностей свого ВПК.

Розв'язати другу — якнайшвидшим ухваленням закону про мобілізацію. Хоча судячи з того, як його вихолощують у Верховній Раді, на виході ми отримаємо зовсім не той документ, який нам потрібен для ефективного поповнення Збройних сил.

У мене склалося враження, що часті скасування засідань українського парламенту пов’язані насамперед із браком у "слуг" голосів для ухвалення мобілізаційного законопроєкту хоч у якійсь редакції. При цьому розпустити цю неефективну Раду зараз не вдасться. Проводити вибори в умовах воєнного часу неможливо.

— Чи можна вважати, що на третьому році повномасштабної російсько-української війни Захід втомився від України?

— Я не бачу з боку Заходу так званої втоми від України. У Європі, навпаки, відбувається певна консолідація щодо нашої підтримки. На жаль, не такими темпами, як нам хотілося б, але процес іде. Щобільше, на мою думку, політика ЄС має ознаки фундаментальних змін. Про це, наприклад, ухвалення Європейської оборонної стратегії. Часові межі там — з 2025-го по 2030-й. Тобто це фундаментальна зміна Євросоюзу щодо його оборонної промисловості та оборонної політики. У кількох пунктах там прописано і тісне співробітництво у цьому напрямі з Україною.

— Разом з тим обговорення в ЄС питання щодо спрямування доходів від заморожених російських активів на військову підтримку нашої країни поки застопорилося…

— Це так. Причому не тільки стараннями Угорщини, яка давно скинула всі маски. До неї приєдналася і нейтральна Австрія, наголошуючи на "проблемах", які можна легко обійти. Наприклад, спрямовувати кошти не на озброєння та боєприпаси, а на інфраструктурні проєкти, а ті гроші, що вивільняються, — вже на наші військові потреби.

З Орбаном складніше. На мою думку, тут давно назріло хірургічне рішення. А саме — виключення Угорщини, що підриває своїми діями безпеку в ЄС і НАТО, з цих об’єднань. М’якший варіант — зміна системи ухвалення рішень. Не повною консолідацією, коли треба, щоб усі були "за", а двома третинами, наприклад. Дискусія щодо зміни правил голосування триває вже понад рік. Сподіваюся, відповідне рішення нарешті буде ухвалено.

— Які очікування від Глобального саміту миру, який Україна сподівається провести цієї весни, найімовірніше, у Швейцарії?

— Важко зараз давати якісь прогнози. Якщо там буде Китай, він автоматично тягне за собою Росію. Це одна з умов КНР для участі у подібному заході. А якщо туди допустять країну-агресорку, можна сміливо говорити, що починається процес заморожування конфлікту. Позиція Путіна всім відома. І не має нічого спільного з міжнародним правом. Сам факт початку діалогу з РФ дасть зрозуміти, що на якісь її вимоги хтось із наших союзників готовий йти.

При цьому всі розсудливі люди давно зрозуміли, що Путін розуміє лише мову сили. Різного виду шоу розмовного жанру не для нього.

На жаль, але на Заході продовжуються деякі коливання. Глава Соціал-демократичної партії Німеччини Ларс Клінгбайль виступив нещодавно з черговим прожектом про заморожування війни і подальше (коли-небудь) розв'язання конфлікту.

З іншого боку, є президент Франції Еммануель Макрон, який різко посміливішав та останнім часом демонструє кардинальну зміну позиції. Таке враження, що він десь набрався незрозумілої мужності, принаймні словесної. Проте пояснення тут є — він не претендує на новий термін. І може заявляти що завгодно. Добре, якби ці заяви перейшли у справи.