Випалені вщент вулиці: ексклюзивний репортаж із Часового Яру та Сіверська, які знищила Росія

Розбиті будинки, величезні вирви від авіабомб і випалені вщент вулиці – так сьогодні виглядають ці міста-привиди. Більше фото, від яких болить серце – дивіться в ексклюзивному репортажі Андріани Кучер і Марка Фейгіна на 24 Каналі.

Часів Яр повністю зруйнований

Ви були у Часовому Яру навесні 2023 року, якраз у розпал російського наступу на Бахмут. Зараз ми чуємо, як звучить Часів Яр. Фронт тут не стихає взагалі. Як змінилося місце за майже рік?

По-перше, справді зруйновано. Цей будинок обходив з одного та іншого боків, це була будівля, там стояли машини. Наскільки я розумію, був якийсь Пункт незламності. У шпиталь відвозили людей. Було дуже багато машин. Відносно дуже багато людей.

Але зараз немає нікого взагалі. Це очевидно, що фронт наблизився. І найголовніше, що, мабуть, місто все руйнується. Часів Яр і так маленький, а зараз вже міста взагалі немає. Навіть на в'їзді бачу, що дуже змінилося. Так виглядає, що вони (росіяни – 24 Канал) готують для Часового Яру долю Бахмута.

Як насправді буде, Бог знає. Але вони діють так, що повністю руйнують місто. І вже заходять фактично у порожнє місце. Очищене. Але загалом я б сказав, що все однаково. І тоді було погано, і зараз погано.

Де розташований Часів Яр: дивіться на карті

Чого очікувати після "перемоги" Путіна на виборах

Ми не раз говорили, наскільки важливим для Владіміра Путіна було здобути територіальну "перемогу" до псевдовиборів. Авдіївку вони взяли. Більшість експертів кажуть, що Часів Яр – їхня наступна мета. Якщо оцінювати те, що вдалося путінському режиму, на вашу думку, чого вони досягнули напередодні "виборів"?

Я вважаю, що найголовніше навіть не ті невеликі населені пункти, які вдалося окупувати, зокрема Авдіївку. А те, що це результат, на мій погляд, того, що є проблеми з військовою допомогою з боку союзників.

Якби допомога йшла безперебійно, якби не було дефіциту боєприпасів та коштів, то цього б не сталося у такій динаміці. Однак це нічого поки не означає, бо Авдіївку довго атакували. У Часовому Яру давно йдуть бої. Військовий успіх переміщено. Це все насамперед через нестачу снарядів.

Зруйнована будівля у Часовому Яру / Скриншот з відео

А чому до 17 березня Путіну важливо (здобути територіальну "перемогу" – 24 Канал)? Зрозуміло, що у цьому є політичний ефект. Ніхто ж не розуміє, що таке Часів Яр чи Бахмут, чи Авдіївка. Це невеликі міста. Це завжди для його режиму було природно.

Але, мені здається, що зараз Путін не наважиться на великий наступ на Куп'янськ, Часів Яр чи інше місце до 17 березня, бо раптом не піде, раптом не буде надто швидко це все. Напевно, він чекає на закінчення так званих "виборів". Звісно, що там жодних виборів немає. І все відбуватиметься, мабуть, після.

Все, що вони могли досягти – Авдіївка, а також зруйнували Мар'їнку. Вони вже продали це населенню. Лише на внутрішньому контурі це має значення. Я не думаю, що вони мають шанси на більше. Нині не бачу для цього передумов. Результат так званих "виборів" і так зрозумілий.

Міста Часів Яр – практично немає / Скриншот з відео

Що Путін має показати людям? Що вони беруть якісь нові населені пункти? Він покаже. Тут підходить фраза "не миттям, то катанням". Це тактика, нехай повільно, нехай високою ціною, тому що вони не рахуються з втратами, але по суті – яка різниця, що Авдіївка коштувала 15 – 16 тисяч (росіян – 24 Канал), про які говорив західний спостерігач?

На Бахмуті так само. Навіть якщо інтенсифікація відбудеться після "виборів", це однаково був би дуже довгий період доки остаточно забрали б Часів Яр та прилеглі населені пункти. Вони дуже малі.

Хочу наголосити, що це все відбувається через дефіцит боєприпасів. Це, безумовно, якісь засоби, які необхідні для поразки на дальніх дистанціях – більш дальніх, ніж артилерійські. Їм простіше стало підвозити боєприпаси через дефіцит снарядів у Збройних Силах. Українці можуть заощаджувати ресурси для того, щоб влучати точно, спрямовано тощо. Через це, звичайно, простіше логістиці та решті збройних сил Росії здійснювати наступальні дії.

Чи стурбовані росіяни подіями на Бєлгородщині

Ми записуємо інтерв'ю 14 березня. Завтра у Росії розпочнуться так звані "вибори". Ви сказали, що територіальні здобутки Путін уже продав на внутрішньому контурі. А наскільки це справді важливо для росіян? Наскільки росіян ще турбує війна в Україні? Особливо зараз, коли бачимо, що відбувається у Бєлгороді.

Путін це робить не для того, щоб отримати голоси виборців або виправдати свою мілітаристську програму. Ні, це робиться не для цього. Він собі випише будь-яку цифру. Там виборів немає взагалі жодних. Це має значення для того, щоб ті жертви, ті втрати, яких зазнала якась частина населення, тому що когось мобілізували, хтось загинув або поранений – щоб це буцімто не даремно. Мовляв, дивіться: "Ми ж беремо, ми ж рухаємось. Так само як і Авдіївку, Київ візьмемо".

При чому тут завжди якась перспектива, мовляв, якщо рухаємося, хоч повільно і з великими втратами, але ж досягаємо результату. Це вже немає сенсу "продавати" вдруге, бо такого немає, щоб до 18 березня взяти Часів Яр чи якесь інше місто. Немає в цьому вже ніякого сенсу. Населення жодним чином не відреагувало на ті втрати, збитки, яких зазнає.

Понівечений дах будівлі / Скриншот з відео

Я вже коментував удари України у відповідь по якихось прикордонних містах. Емпатії немає, росіянам байдуже. Той, хто живе в Москві чи Владивостоці – йому абсолютно начхати на те, що відбувається в Тьоткіні. Він взагалі на це навіть не звертає уваги, а продовжує пити пиво. Тому ні, я не думаю, що тут взагалі є якийсь аспект, пов'язаний із війною щодо завданої шкоди чи постраждалих, які є з російського боку.

Кажуть, що нібито у Бєлгороді хтось загинув тощо. Але вони можуть, до речі, вигадувати. Це також дуже важливо. Співвідношення абсолютно не порівнюється. В Україні гине набагато більше. Навіть якщо дронами або іншими засобами, якими завдають удару по прикордонній цілі. Однаково кількість жертв не можна порівняти.

Якби Україна мала далекобійні ракети TAURUS або подібні інші засоби, то, звичайно, збитки були б куди більшими. Тоді, можливо, населення якось реагувало б. А зараз ми нічого не бачимо. А який прояв має бути у цього населення? Вони хіба на мітинги підуть? Ні. Нічого не відбувається. І пояснення тут таке – "коктейль страху та байдужості".

Ми бачили людей, які з усіма своїми речами намагалися евакуюватися з Бєлгородщини. Кажуть, що місцева влада не дає можливості виїхати. Навіть така локальна внутрішня паніка, яке значення має напередодні виборів?

Річ у тім, що свою роботу виконують цензура та пропаганда. На центральних каналах та основних ЗМІ в Росії нічого немає у такому панічному вигляді. Там є обурення, мовляв, "наші люди страждають від дій України, її спецслужб та диверсантів". Це не подається у стилі, що "люди загинули, треба щось робити". Там навпаки, що "загинули й загинули; постраждали й постраждали; біженці й біженці".

В Україні є цей елемент "жаху", що треба щось робити. У Росії це інакше. Немає такого, що цим стимулюється обурення чи турбота. Цього там точно немає. Там спрямовано на те, що є ворог, вони "винні". Якщо навіть про це говорять на центральних каналах, то це у стилістиці "ми помстимося". Я не бачу такого, щоб хтось там щось вирішував.

Часів Яр вірить у ЗСУ / Скриншот з відео

Якщо в Бєлгороді вб'ють тисячу людей, щось станеться? Я вважаю, що нічого не станеться. По-перше, вони про це не скажуть нікому. А, по-друге, то й що? Ну, поховають. Тобто немає каналів інформації, які б дозволяли це все у якийсь спосіб подавати населенню, щоб це викликало реакцію у відповідь.

Усе, що робить пропаганда, – щоб не було реакції у відповідь. Вона її гасить. Тому ні, взагалі ні на кого не справить враження. Зрозуміло, інформація розповсюджується телеграм-каналами тощо. Але поки що ми не бачимо нічого, що могло б хоч якось зрушити населення в цій частині.

До того ж ми помилялися, адже здавалося, що вони хоча б реактивно реагуватимуть: "Ой, та що таке діється? Треба нас захистити". Поки ми цього не бачимо. Ні масово, ні одинично.

Чого вже досягли російські добровольці

Якщо говорити про результат, якого вже досягли російські добровольці – легіон "Свобода Росії", РДК та Сибірський батальйон – у чому він більше виявляється?

Це все-таки зараз більше психологічний ефект. Після перших рейдів, які були ще в Бєлгородській та інших областях, це було несподівано й мало успіх у Новій Таволжанці. А зараз ефект тривалості в тому, що начебто влада відреагувала та зміцнила кордон. Це справді так і на Бєлгородщині, і на низці інших ділянок. Я це знаю від самих добровольців. Вони вдалися до дій оперативного характеру.

Але війна є війна. Якщо дуже захочете, кордон можна переїхати та зайняти якісь населені пункти. Які б сили не використовувалися для оборони цього кордону, однаково за певних обставин, і це дуже важливо, оборона може бути зламана. Тоді російські добровольці, а може колись навіть українські сили можуть зайти на територію Росії. Це і для цього робиться.

Пошкоджений будинок / Скриншот з відео

Приміром, підходять війська до Києва, то, можливо, потрібно рухатися у бік Москви, а не обороняти Київ? Це ж нескінченна історія. 10 – 100 років, скільки це може тривати? Мені здається, що для військових спецслужб України та ЗСУ – це важливий досвід, такий експеримент, аби глянути, наскільки таке можливо.

Я переконаний, що якби це були численні підрозділи російських добровольців: Сибірського батальйону, РДК та легіону "Свобода Росії", то безумовно був би ефект і Бєлгород можна було б узяти. І це зовсім інша політична ситуація.

Звичайно, для цього потрібні дуже великі сили, можливості, озброєння тощо. Тому що наявними силами такого успіху не досягти. Навіть якщо зараз операція більше не доб'ється, крім Тьоткіна чи чогось іншого, це все одно вплине. Тому що у Москві вони реактивно реагують.

У четвер, 14 березня, з'явилася інформація про те, що Кремль нібито у Санкт-Петербурзі взяв якихось прихильників РДК. Правда чи не правда, це ж ФСБ заявила. Але це означає, що їм треба показати, що "дивіться, ми протидіємо їхнім диверсантам, які є на території Росії, не тільки на кордоні, але й не даємо розгорнути якусь активну діяльність у різних інших місцях".

Це говорить про те, що владу це сильно турбує. Тому що ніхто збройним шляхом до початку війни в Україні ніколи не протистояв. Вони боролися з сирійським та ісламським підпіллям. Але така загроза, що хтось візьме зброю, організується за допомогою супротивників Москви в особі України – це незвичайна ситуація.

Руїни в місті / Скриншот з відео

Саме тому у них така істерика щодо неможливості передачі певних видів озброєнь західними союзниками України, щоб вони не були використані для атаки на територію Росії. Зокрема, із ракетами TAURUS. Канцлер Німеччини Олаф Шольц же відмовляє, бо боїться, що якщо будуть передані TAURUS з дальністю 500 кілометрів, то це викличе дії Москви у відповідь. Але це помилкова небезпека.

Насправді жоден міжнародний правовий документ не забороняє використовувати будь-яке озброєння для захисту суверенної території України. Немає таких документів, немає таких обмежень. Тому озброєння, які передаються або передаватимуться Україні, звичайно ж, можуть використовуватися для атаки на територію Росії. І, звичайно, використовуватимуться.

Тож, загалом це їх турбує. Кремль бачить психологічний ефект цих рейдів на територію Росії – Брянщину, Бєлгородщину, Курщину. Водночас розуміє, що це матиме продовження. Якщо ви сильніше тиснете на Київ, намагаєтеся взяти Харків чи Одесу, як вони заявляють, то звідки ви знаєте, які будуть дії у відповідь? Діями у відповідь може стати взяття Бєлгорода. Ось це, безумовно, може їх турбувати.

Путін вже не може мовчати про Бєлгород

Путін прокоментував діяльність РДК, легіону "Свобода Росії" та Сибірського батальйону. Для чого він почав це публічно коментувати?

Тут ефект "не можу мовчати". Адже всі обговорюватимуть раз за разом. Йому все одно треба поставити крапку чи проміжний знак, аби позначити позицію. Він не може увесь час мовчати. Це теж дуже важливо. Не можна, щоби реальність надто сильно розходилася з картинкою, мовляв, у Росії "все добре, ніхто не гине, так звана "сво" триває успішно". А тут у тебе у Бєлгороді та Бєлгородській області гинуть люди.

Звісно, йому треба коментувати. Він постійно намагається заспокоїти, пояснити в контексті, що "цього не станеться". Але це відбувається щоразу. Так мовилося про судна Чорноморського флоту, які топлять. Вони ж не припиняють тонути.

Будівля палає / Скриншот з відео

Росіяни начебто вже створили можливість захистити ці судна. Але ж цього не відбувається. Так і з рейдами – вони продовжаться. Тому Путін не може у цьому випадку мовчати. Вони переконані, що підігріваючи, не підігріваючи, ситуацію повністю "контролюють". Вони мають це відчуття.

Навіть, якщо Путін це коментує, він упевнений, що система впорається з можливими непередбаченими реакціями. Але вони це й демонструють щоразу, адже фактично Росія взагалі тоталітарна країна, у якій населення повністю підконтрольне, поневолене владою.

Однак хочу наголосити, що є люди, які беруть до рук зброю і воюють не просто за Україну – ці російські добровольці воюють ще й за те, щоб позбавити росіян від влади Путіна. Зрозуміло, що це поки відгуку не отримує. Адже страх і неготовність прийняти справжній патріотизм певних окремих російських добровольців, який виражається не в участі в захисті українського народу, а в тому, щоб скинути режим Путіна.

Ось це поки що слабко в російській голові вкладається. Це прийняти складно. Хоча історія така, що переможці судять переможених. Ніколи інакше. Якщо уявити, що РДК, легіон чи хтось ще візьмуть владу, то росіяни скажуть, що "це і були справжні патріоти, а Путін – зрадник, китайський шпигун".

Про рух дружин мобілізованих в Росії

Наскільки це може дратувати Путіна, що такі справи відбуваються напередодні виборів?

Воно впливає не на результат, не на вибори, а на розум та настрій людей. Вони за це борються, не "плюють" на це, займаються людьми. Для них важливо, щоби не було ані заворушень, ані страхів перед можливими наслідками війни. Аби населення тихо сприймало як належне, наприклад, гибель близьких на цій війні або відсутність ротації. Ще з вересня 2022 року, коли була проведена так звана часткова мобілізація, ротації так і не було.

Я коментував, що нічого не буде через обурення дружин мобілізованих. Кажуть, мовляв, я нічого не розумію і такий рух обов'язково досягне певного ефекту, збудить населення. Цього немає, тому що:

• у ньому не має масовості;
• немає політичного початку;
• немає організації.

Тож саме собою стихійне обурення дружин мобілізованих у Росії не може призвести до певного масового організованому руху. Це неможливо. Це все локалізовано. І Путін, і влада в Росії чудово це знають.

Моторошна порожнеча в місті / Скриншот з відео

На що може вплинути? Якщо ми діалектично до цього підходимо, то кількість переходить у якість. Лише так. Тобто це одне, інше, потім ще раз – і стикнулися з непереборною проблемою. А як її розв'язувати? Ми поки що не можемо це визначити, адже для цього немає каналізації.

А як це вийде? Який це має бути ефект? Чи вийдуть на вулиці? Вони виходили з пікетами – не мало ефекту. Це має щось скластися разом. І з цього боку, звичайно, ефект накопичення може мати місце.

А як самі росіяни сприймають цих російських добровольців?

Росіяни про них нічого не знають. Вони навіть не розуміють, хто це. Їм кажуть, що це нібито "українці, переодягнені у певну форму зі знаками, які говорять про те, що вони росіяни й "насправді" жодних росіян немає і це все українці чи одинаки-зрадники – русофоби, іноагенти, фашисти тощо".

Росіяни мають дефіцит інформації, але вони легко могли б його подолати. Залізти в інтернет, почитати, подивитись. Цілі сайти, є тонни будь-якої інформації. Вони бояться цього дізнатися, бо треба далі думати.

А як це так, щоб у XXI столітті з'явилися люди, які зі зброєю в руках на боці противника Москви беруть участь у бойових діях. Росіяни просто бояться, тому вони бояться навіть залізти та подивитися. Вони залякані. Це такий генетичний страх.

Люди полишили свої домівки / Скриншот з відео

Чи може це залишатися так, як зараз? І так, і ні. Умовно, якщо добровольці захоплять Бєлгород, то це точно зміниться, 100%. 250 – 300-тисячне місто – його піди, захопи. Але якщо таке трапиться, то хочеш – не хочеш, це все одно розійдеться. Наприклад, 23 – 24 липня 2023 року Євгєній Пригожин рушив "маршем справедливості" на Москву. Вони пройшли до Ступіно в Московській області.

Ефект був. Зрадник, не зрадник, але ніби учасник, "герой" так званої "сво", Росії, так званих "днр", "лнр". А хто скаже, що Пригожин не міг "шмальнути" будь-яку кількість людей? Йому що вбити, що висякатися. Якщо вони побачать силу, вони у кніксен (реверанс – 24 Канал) опустяться. Так влаштована російська людина сьогодні. Нічого з цим не вдієш. Їй потрібна демонстрація сили. Якщо хтось покаже "Ми Бєлгород можемо взяти", тоді, звісно, буде ефект.

Чому російська "опозиція" мовчить

Чого бояться російські так звані ліберали-опозиціонери, які навіть не коментують дії ні РДК, ні легіону, ні Сибірського батальйону?

Вони бояться, що їх уб'ють як Навального, як молотками побили Леоніда Волкова. Їх все одно можуть убити, я не розумію, чого боятися. Кого вб'ють, кого не вб'ють – це не врятує.

Вони вважають, що народ цього не хоче, а якщо народ цього не хоче, то від того, що вони говоритимуть про те збройне, силове протистояння владі Путіна, владі Кремля – воно не матиме підтримки. І якщо вони це підтримають, то нібито заженуть себе до певної аутсайдерської меншини.

Я так кажу, бо немає іншого способу. Може, якби ви (так звані російські ліберали-опозиціонери – 24 Канал) могли мітингами чогось досягти. Але чого ви досягли, якщо вони просто взяли й у в'язниці вбили вашого Навального? Розкажіть, як ви хочете?

Тут починається ступор. Вони йдуть у себе і не коментують. Якщо йти далі в цьому логічному ланцюжку, то ви всі самі загинете, бо Путін не зупиниться. Ви як із Путіним збираєтеся діяти – умовляннями? Це старий ліберальний рефлекс, адже ліберали не схильні до насильства.

Нічого з цим не зробити, це дійсно так. А фронтменами російської опозиції у вигнанні, нині в еміграції – є саме ліволіберальні, ліберальні та правоцентричні сили. Вони не готові під цим підписатися. І це є великою проблемою.

Будівля зазнала пошкоджень / Скриншот з відео

Внутрішня дискусія про це триває неуспішно. Просто неможливо її тягнути довше, ніж два роки. Триває війна, а люди міркують, що "ми правильно проголосуємо". Це іманентне лихо російської опозиції. Вона давно вже склалася, тому що у нинішньому вигляді це не політика, це – дисидентство. Тобто вона бореться то за права людини, то за певні можливості, які дає чинне законодавство.

Мені дуже "сподобалася" інформація, що чотирьох студентів, які працювали в кампанії Баріса Надєждіна (конкурент Путіна на виборах – 24 Канал), що розпочалася і закінчилася, уже "взяли". При чому це кремлівський кандидат, якого не допустили до виборів, висунутий Кремлем, Сєргєєм Кирієнко тощо.

Тоді я не надто розумію. Ви усвідомлюєте, що не те що легальні способи "піду встану в чергу за Надєждіна", ніяких способів взагалі не існує. Вони всі вважаються злочинними. З тими, хто стояв на Борисівському цвинтарі на панахиду за Навальним, – з усіма працюють оперативники. Поки у більшості. Тоді чого ви хочете досягти? Це проблема і вона поки що не розв'язується.

Що Путін може зробити з Україною, якщо не буде допомоги

Наші партнери ніяк не наважуються дати нам ту зброю, яка справді могла б переламати ситуацію на фронті. Чи стане 2024 роком ухвалення таких доленосних рішень?

Це риторичне питання. Просто не дуже зрозумілі аргументи, якими керуються, крім політичних цинічних міркувань. Наприклад, якщо ми говоримо про Конгрес США та Палату представників, яка затримує виділення 60 мільярдів доларів допомоги, – це аргументи морально-етичного порядку.

Якщо почекати ще рік, то пів України буде в таких дірках (ред. показує на вирву від авіабомби – 24 Канал). Напевно, це їм докором має бути. Не хочете – не давайте. Але це красномовне свідчення, чого домагаються Путін і Кремль в Україні. Щоби це була одна велика яма, а туди звалити всіх мешканців України та закопати. Жодних ілюзій живити не варто.

Вирва від авіабомби у Чосовому Яру / Скриншот із відео

Війна інакше не йде, окрім зброї. Якщо цю зброю не надати Україні, то результат відомий. Сам Путін говорив Такеру Карлсону (американському журналісту – 24 Канал), мовляв, "не давайте українцям зброю й за тиждень усе закінчиться". Але ми знаємо, як це закінчиться.

Як сьогодні виглядає Сіверськ

Сьогодні ми в Сіверську. Містом його вже складно назвати. Він виглядає так само як і Авдіївка, Часів Яр та Бахмут. Але особливість Сіверська в тому, що росіяни були дуже близько до цього населеного пункту – великі території тут були звільнені у межах контрнаступу ЗСУ. Схоже, зараз росіяни намагаються повернути їх. Принаймні на Лиманському напрямку вони сконцентрували велике угруповання та збільшують його. Що ви думаєте про зусилля росіян повернути втрачені території?

З травня по листопад торік я був у трьох поїздках (на Сході – 24 Канал). Тепер всі міста якось схожі після бойових дій. Всюди "відрізані" шматки будинків, відсутність місцевих. З цього можна зробити висновок, що плани московського керівництва полягають у тому, щоб це була безлюдна знищена територія.

Де розташований Сіверськ: дивіться на карті

Донбас був густонаселеним регіоном – тепер він не придатний для життя. Незрозуміла кінцева мета, бо якщо вони хочуть цю територію експлуатувати як окупанти, то це абсолютно неможливо. Російських ресурсів не вистачить для того, щоб все це відновити. Це ж не одне, не два і не десять міст.

Безглуздість цієї ідеї в тому, що частиною регіону вони вже володіли, а у межах Харківської операції ЗСУ з вересня 2022 року росіяни втратили понад 10 тисяч квадратних кілометрів. Зараз у них у планах повернути частину Донбасу, Харківську область.

Однак ніхто з окупантів по-справжньому не задумується, що ці території належать Україні, це земля українців і вони завжди намагатимуться її повернути, навіть якщо ворог локально щось захопить. Це ж нескінченна історія. При цьому руйнується Донбас, гинуть люди. Не лише солдати та офіцери, а й цивільні. Навіть у Сіверську залишилися люди. Їх, звісно, дуже мало, але й вони можуть загинути.

Так сьогодні виглядає центр Сіверська / Скриншот з відео

Парадокс в тому, що жодна з цілей, яку декларує Кремль не має сенсу, раціонального початку. Якщо ти зруйнуєш всю цю територію, то що робитимеш з нею? Для них головне "поставити прапор", показати, що прийшов "русскій мір" і всіх "врятують". Як це ви будете "рятувати"? На відновлення підуть десятиліття. Я працював віцемером великого міста і знаю, що твориться, коли навіть каналізацію прориває. То як ви (окупанти – 24 Канал) тут все це відновите?

Навіть якби під окупацією залишились якісь території, у Росії, в її сьогоднішньому становищі, а тим паче після війни – під санкціями та репараціями, відновити їх не було б на що. Тому безглуздість війни ще й у тому, що вона не має ціллю колонізацію територій. Тому що колоніальні території як-не-як, але облагороджували.

Зараз окупація територій лише для того, щоб отримати з неї певний політичний статус. Мовляв, ми відновлюємо СРСР і неважливо, чи житиме тут хтось, чи ні. Ми просто усе заберемо.

Наслідки скидання росіянами КАБу / Скриншот з відео

Іноді у полум'ї війни зникає ця дискусія, обговорення – навіщо вони це роблять. А моє завдання повертатися до цих дебатів. І притомної відповіді немає. Чи можна припустити, що рано чи пізно виникне відчуття, що справді ті, хто сидить в окопах з того боку задумаються, навіщо вони це роблять? Якщо вони не задумаються – то це біда. Але якщо задумаються, то прийдуть до тих же відповідей як і я.

Путін може готувати великий наступ весною

Думаю, після виборів не можна виключати, що концентрація сил, особливо на Куп'янсько-Лиманському напрямку, зросте. Кажуть, що зараз їх є і танкова армія. Можливо, більше, я не знаю. Частина з них це вже напівтрупи. Далі буде знищена техніка, вбиті солдати на офіцери. Який сенс? Щоб намагатися повернути територію, яку вже втратили?

Я схильний думати, що після 17 березня, коли вже теплітиме, вони намагатимуться це зробити (піти у наступ – 24 Канал). Вже буде тепліше, весна, твердий ґрунт. Знову ж тут немає ніякого військового сенсу, лише політичний. Де гарантія, що ви взагалі зможете окупувати якусь частину Донбасу, а потім не втратите її знову? Війна може продовжуватися туди-сюди. Це немає сенсу.

У цьому випадку війна навіть не є продовженням політики – вона має якесь руйнівне значення для Кремля. Мені здається, вони отримують якусь насолоду тільки від процесу, навіть не бачачи якогось результату. Це вже не кажучи про те, що Путін вважає себе ледь не "слов'янським царем" – бере і вбиває у Східній Європі слов'ян, зменшує їхню кількість фізично. Безумство.

Так виглядає Сіверськ з висоти / Скриншот з відео

Не треба чекати якогось морального осмислення з його боку. Путін – людожер, це зрозуміло. А ось населенню (Росії – 24 Канал) варто задуматися, скільки ж вони готові воювати. Українцям немає куди дітися, вони захищають свої землі на яких живуть, їм просто нема куди тікати. А росіянам? Тому, я думаю, щоб люди менше задумувалися про це, Путін кидає у це полум'я дедалі більше й більше.

Допускаю, що готується великий наступ. Їх цікавить Харків, ймовірно, Одеса, хоч складно уявити, як можна атакувати Одесу. Морські десанти – це якесь самогубство. Тож Харківська область, частина Донбасу, Авдіївський напрямок актуальний. Можуть поставити завдання, яке було спочатку – вийти на кордони Донецької області. Але знову ж, це затягнеться не на місяці, а на роки.

Тут знову виникає питання обов'язків союзників. Є щось, що підбадьорює. Наприклад, президент Франції Еммануель Макрон. Усі кажуть, що на другому терміні (свого президентства – 24 Канал) він змінився. Але з іншого боку всього лиш треба було ясно визначитися. Якщо ти союзник, то союзницькі обов'язки приводять до таких наслідків.

Так, ми можемо нескінченно давати зброю, але якщо ми (союзники – 24 Канал) самі не втрутимось, то це ніколи не закінчиться. У будь-якому вигляді. Нехай це буде західна частина України, нехай це будуть навчання чи розмінування. Почніть з цього. Не мовиться про те, щоб французькі легіони стояли ось тут в Сіверську. Але це крок у потрібному напрямку. Якби це зробили усі союзники, то хіба Москва воювала б з усіма? Це ж самогубство.

Чи може Кремль протидіяти "бавовні" у Росії

Якщо говорити про економічну складову, то дуже великих збитків російській економіці завдають удари наших дронів по НПЗ. На ваш погляд, як росіяни на це реагуватимуть і як боротимуться з цим викликом?

Вони не можуть боротися з цим викликом через одну просту причину. Тому що це форма впливу для XXI століття. Раніше не було дронів, це було щось екзотичне. Зараз дрон – це доволі ефективний та малозатратний засіб. Нічого він (Путін – 24 Канал) з цим не зможе зробити. Точилися розмови про вдосконалення систем ППО, але це теж має межу. Війна, що триватиме, неминуче збільшуватиме збитки.

Руїни будинку / Скриншот з відео

Так, зараз для Путіна та його режиму це не так відчутно. Вони торгують "сирою" нафтою, для них важливіший експорт. Внутрішні удари по нафтосховищах та базах можуть відновлювати. Для цього можуть використовувати навіть ресурси приватних компаній, якщо це сховища транснаціональних корпорацій, монополій. Тобто коли знищать якусь інфраструктуру, вони можуть спокійно забрати у приватних компаній їхні ресурси. Але все це латання дірок.

У центральній частині Росії, якщо кратно збільшиться збиток такого впливу, то в якийсь момент це призведе до перебоїв на внутрішньому ринку. Зокрема, підвищення цін. Зараз це терпимо, тому що глобально в України можливість кратно бити по нафтогазовій інфраструктурі з'явилась з 2023 року, коли з'явилися дрони українського виробництва. Якщо ударів побільшає, то справді, наслідки відчують серйозніше.

Мабуть, будуть якісь реактивні дії, не виключаю. Поки це така "пристрілка". Але якщо війна продовжується, то це не зупиниться. Тобто війна стає обопільною.

Путін вчепився за одну слабкість Заходу

Деяким союзникам, наприклад, Німеччині, не подобається така перспектива. Мовляв, війни так не ведуться. Але коли війна затягується, правила перестають мати значення. Це не означає, що від них відмовляються.

Вибачте, але якщо ставити Україну перед вибором – її суверенітет чи ні, то чому ви дивуєтесь, якщо в перспективі з'явиться якась атомна бомба? Це я, звісно, дуже перебільшую. Але я кажу про ступінь готовності України захищати свій суверенітет. Він розповсюджується до точки, яка передбачає порушення правил. Чи ви хочете, щоб всі тут померли й віддали країну? Який дурень на таке піде?

У Кремлі є відчуття, що шляхом ось такого залякування, вони зможуть досягнути того, що Україні директивно скажуть домовлятися. А якщо ні – віддати суверенітет. Я не розумію, як це працює. Знову починаються ці розмови про перемовини. Той же Папа Римський заявив, що, мовляв, якщо ви не можете перемогти Росію, то здайтеся їй. Це не логіка. Війни не йдуть за такими правилами.

Так просто не буває. Поки зберігається воля до спротиву, такі наративи не проштовхнути. Логіки в цьому немає. Але так міркує не лише Папа, а й низка інших політиків. Зрозуміло, що публічно не всі можуть таке сказати, але думають так само.

Від приміщення майже нічого не лишилося / Скриншот з відео

Чи не простіше було б безперебійно поставляти зброю, як це було у 2022 році? Тому що все мало піти по наростаючій, і тоді б у якійсь точці все зійшлося. Москві було б простіше самій домовитися здати щось, від чогось відмовитися і зупинити це все. Я дуже добре пам'ятаю осінь 2022 року, настрої були саме такими. Але зараз все змінилося. Тепер Москва, побачивши слабкість Заходу, почала у цю щілину втискатися.

Поки так, як президент Макрон, не буде міркувати більше політиків, мовляв, ми все це маємо припинити й показати, що теж так можемо, все продовжуватиметься. У цій логіці продовження війни втрачає не лише Україна, але й сама Європа.

Рішучі дії партнерів потрібні вже зараз

У підсумку можемо повторити, що нерішучість союзників та партнерів перетворюють путінський режим і російського диктатора на ще більшу загрозу. І все це закінчується лише смертю, зруйнованими будинками, цілими місцями та людськими життями.

Так, тому що його плани йдуть далі за Україну. Україна – це тренування, це така велика генеральна репетиція. Він не приховує своїх амбіцій щодо всієї Східної Європи, колишніх країн Східного блоку. Мені весь час цікаво, а ось так хочуть жити потенційні жителі Польщі? Вони, мені здається, за два роки війни настрій почали змінювати, мовляв, це десь там далеко. Це дуже близько насправді.

Жителі країн Балтії, які якраз серйозніше до цього ставляться, розуміють, як це буває. Чи в Кишиневі, чи в іншому місці. Тому питання стоїть про те, що Путін ніколи не задовольниться досягнутим. Він так влаштований. Просто багато хто не вірив у це, хоча дехто знав. А він усе це продемонстрував досить ясно, досить точно. Україна – це полігон для його амбіцій, які поширені на багато далі.

Розбитий будинок / Скриншот з відео

Я переконаний, що вина союзників у тому, що вони, взявши на себе зобов'язання, ніяк не можуть їх виконати, шукають собі виправдання. Але слабкість Заходу в тому, що його політичні системи стримують рішучість. У їхньому розумінні демонстрація слабкості – прояв демократії. Але ж це не так. Так ніколи не було.

По-справжньому демократія проявляється, демонструючи силу, часто сліпу, яка нічим не стримується. Ось уявіть, на місці зараз Джо Байдена був би Дуайт Ейзенхауер чи Гаррі Трумен, або ж Джон Кеннеді. Щоб було? Просто направили ракети, генерал би вирішив: "Завдаймо удару і все". Тоді не було б такої ситуації. І Путіна не було б.

Якби Захід зумів продемонструвати хоча б те ж саме, що Еммануель Макрон, ситуація в Україні моментально змінилася б. У Росії теж, зрозуміло, що як наслідок. Путін завжди використовуватиме слабкість Заходу. А через те, що відчуття віртуальне у XX столітті – люди не до кінця розуміють, як виглядає війна.

Пошкоджені автівки / Скриншот з відео

На Заході у людей уявлення про війну як про комп'ютерну гру. Вони бояться, але уявляють не візуальну картинку, а віртуальну. Для них війна – це водити мишкою по столу та на екрані спостерігати об'єкт, який переміщається. А реальна війна вона інша – з кров'ю, смертю, руйнуванням.

Тому Заходу треба не намагатися знайти собі виправдання, як це часто буває, мовляв, вони не можуть, тому що... А насамперед концентруватися на тому, хто винуватець й що з цим робити. "Ми не можемо вам допомагати, тому що це занадто довго. Ми вже від цього втомились. Ми можемо програти на виборах", – ми ж такі аргументи чуємо. Або починається, що "ви не так витрачаєте. У вас корупція. Ви не ті рішення ухвалюєте". Це не так працює.

Україна воює не з ХАМАС, не з якимись нікчемними сепаратистами. Вона воює з гігантською країною, яка володіє ядерною зброєю та претендує на знищення України. І, відповідно, контрзаходи повинні цьому завданню відповідати. Тому безглуздо навіть не місяцями, а роками обговорювати давати далекобійні ракети чи ні, давати літаки чи ні. Це треба було ще у 2022 році дати. Наприкінці 2023 року вже все було б вирішено. Можливо, я не стверджую.

Розбита росіянами будівля / Скриншот з відео

Тому для того, щоб ухвалювати рішення на майбутнє, потрібно озиратися на те, що вирішували у своїх дискусіях в минулому. Наприклад, у липні 2023 року був саміт НАТО у Вільнюсі, Литві. Це були не найкращі рішення, як показав час. Зараз влітку відбудеться ювілейний 75-й саміт у Вашингтоні. Господарями будуть США.

Для Джо Байдена, мабуть, це останній саміт. Можливо, я не знаю. Він може програти вибори і не мати можливості виправити ті помилки, які він прямо зараз робить, цієї секунди. Якщо не можна подолати опір Палати представників, яка відмовляється виносити питання про 60 мільярдів, то розв'яжіть питання щодо вступу до НАТО – запропонуйте Україні. Це однаково займе час. Можливо, буде збіг із діями президента Франції Макрона.

Чому ні? Це буде сигнал для Москви? Звісно, що буде сигнал для Москви. Москва лише заявляє, бо вона воює чи готова воювати із НАТО. Насправді з НАТО Москва не готова воювати. Хто б що не говорив, як не критикували б країни НАТО та їх потенціал, окремо взятих країн із трьох десятків, до яких входить Північноатлантичний альянс, – Москва безпосередньо не готова з ними воювати.

У Сіверську не забувають про Україну / Скриншот з відео

А конфлікт уже інтернаціональний, тому що Україна бореться одна, але отримує допомогу союзників. Тепер її треба конвертувати у безпосереднє залучення. Не обов'язково одразу у бойові дії. Україна може сама вести бойові дії. Але бути присутніми в Україні, розв'язувати питання, пов'язані з членством у НАТО, постачанням озброєнь, з запрошенням військових фахівців та експертів без огляду на Москву, – це треба робити вже зараз.

Пішов третій рік війни, і треба для себе остаточно вирішити – ви бажаєте сто років воювати? Був досвід сто років на війні, лише воювали мало не мушкети. Ви хочете так само, чи що? Суцільне руйнування (в Україні – 24 Канал), а для усіх проблема (безпосередньо залучитися у війну – 24 Канал).