З юристів – у броварі: як юрисконсульт став директором броварні

Він круто змінив життя якраз перед епідемією ковіду: замість столиці обрав місто на півдні, замість офісної роботи – цехи броварні, а виробництву надав перевагу над фахом юриста. Про те, як радикальні зміни в кар’єрі вплинули на розвиток бізнесу компанії та з якими викликами стикнувся останніми роками, розповідає Олександр Балахнов, директор Миколаївської броварні компанії AB InBev Efes Ukraine.

Олександре, ви – юрист зі стажем, але вирішили обрати кар’єру пивовара – досить незвичний перехід.
Незвичний (посміхається). На броварні я працюю всього 5-й рік, а до того обіймав посаду старшого юрисконсульта компанії AB InBev Efes Ukraine. В компанію я прийшов ще у 2007 році у відділ Legal & Corporate Affairs, а зараз я – директор Миколаївської броварні.

Але це ж зовсім різні професійні сфери?
У компанії досить схвально ставляться до міжфункціональних переходів. І головним критерієм при прийнятті рішення про кар’єрний розвиток співробітника є рівень його лідерських компетенцій. Лідер здатний повести за собою команду, створивши в колективі відчуття довіри, підтримки та стабільності, що компенсує відсутність достатніх знань про специфіку роботи окремих підрозділів. Тим паче, що ця відсутність знань – явище тимчасове. При належному залученні до процесів пробіли в знаннях заповнюються досить швидко. За час роботи у відділі Legal & Corporate Affairs мені вдалося розвинути свої лідерські компетенції до рівня, необхідного для переходу на більш високу посаду. Згодом я пройшов цілу низку співбесід з українськими та європейськими керівниками, які відповідали за напрямок виробництва, і мене затвердили на посаду директора броварні. Для цього довелося зробити релокацію з Києва до Миколаєва.

Тобто ви проміняли столицю на місто на Південному Бузі? А як поставилася родина до цього, ви переїхали разом? Як далося це рішення?
Це було дуже важке рішення, і не стільки для мене, скільки для родини. Ми з дружиною – кияни, звикли до бурхливого столичного життя, все рідне і близьке пов’язане з Києвом, і звісно, на чисто емоційному рівні це було досить непросто прийняти. Проте до всього звикаєш, тим більше, коли більшість доби проводиш на виробництві. Хоча у всі відпустки і за будь-якої нагоди ми всією родиною обов’язково їдемо в Київ.

А як працівники зустріли директора без досвіду виробництва?
О, це дуже цікава історія. Я мусив зануритися і максимально швидко розібратися зі всіма виробничими процесами броварні. І для цього мені була потрібна підтримка співробітників. У нашій компанії існує культура звернення на «ти». І коли я приїхав у Миколаїв, я одразу сказав, що до мене можна і варто звертатися на «ти». Але я побачив, що для людей важлива субординація. Я для всіх тут – Олександр Володимирович. Спочатку я боровся з цим, але потім зрозумів, що так їм простіше, так вони відчувають авторитет свого керівника. І в такий спосіб проявляють повагу до мене. Для мене це цінно і приємно.
Хочу зазначити, що за час мого керування броварнею у нас суттєво виріс Engagement Rate (показник залученості персоналу у роботу компанії), до моєї появи він був десь на рівні 70%, а зараз – понад 90%. І я пишаюся своїми співробітниками, їх залученістю й мотивацією.

Виходить, кар’єру пивовара ви починали з нуля, від самих початків?
Саме так, коли я переїхав до Миколаєва, про виробництво я знав дуже-дуже узагальнено. На нарадах із менеджерської командою броварні спочатку практично нічого не розумів (сміється). Тому уважно слухав і записував складні терміни, щоби потім розібратися, що вони означають. Процес виробництва пива – це складний технологічний процес, який потребує великої кількості специфічних знань у різних сферах від безпосередньо пивоваріння, пакування та зберігання пива на складах до передачі у продаж. Величезна увага при цьому приділяється питанням якості продукції та стабільній роботі виробничого та утилітного обладнання. Щоб зварити гарне пиво, треба бути експертом у всьому цьому, тому я й досі вчуся. До речі, моє занурення в процеси постійно супроводжується екстремальними умовами: за кілька місяців після мого приходу на броварню (у січні 2020 року) почалася епідемія ковіду, а в 2022 році – повномасштабне вторгнення, при цьому Миколаїв одразу опинився в зоні бойових дій. Отже, довелося одразу приймати і професійні, і глобальні челенджі.

Війна застала вас у Миколаєві?
Так. Чітко пам’ятаю той день і те відчуття розпачу. Ми всі напередодні перебували в очікуванні вторгнення, але не хотілося вірити, що до цього дійде. Дуже допомогла компанія, яка була готова до найгіршого сценарію. Броварню було негайно зупинено. Всім, хто хотів виїхати з Миколаєва, було запропоновано евакуюватися у західні регіони України до завчасно орендованих готелів. При цьому компанія оплачувала готель і харчування не тільки евакуйованим співробітникам, а й всім членам їх родин. І це на додаток до заробітної плати, яку всі співробітники продовжували щомісячно одержувати у повному розмірі. Це була дуже крута ініціатива, бо в умовах тотальної невизначеності ми почувалися захищеними.
Вірю, що така лояльність компанії вплинула на рішення співробітників повернутися: як тільки звільнили Херсон і офіційно повідомили, що можна вертатися у Миколаїв, більшість людей повернулася на запуск броварні. Повернулися навіть ті, хто перебував у безпечній Європі, маючи високу і стабільну соцдопомогу. Для мене це величезний привід пишатися нашими людьми.

І ви одразу запустили броварню?
Ні, не одразу. Рік тому, в січні 2023 року, ми тільки розпочали відновлювальні роботи. Обсяг робіт був величезний, оскільки протягом 2022 року було декілька ракетних влучань по броварні. Два з трьох складів були зруйновані майже вщент. Серйозних пошкоджень зазнали наші очисні споруди та адміністративні будівлі. Крім цього, все виробниче обладнання після року простою потребувало обслуговування і ремонту. Ми зробили все можливе і неможливе, запустивши броварню на місяць раніше запланового терміну. Наприкінці квітня ми запустили варницю, а на початку травня вже мали готову для продажу продукцію.

А як зараз працює завод?
Станом на сьогодні броварню відновлено повністю. Працюють всі виробничі підрозділи, хоча і з дещо зниженим обсягом виробництва, що відповідає ринку.
Наша броварня виробляє найвідоміше пиво півдня "Янтар", "Чернігівське Світле", "Чернігівське Light", "Чернігівське Біле", "Рогань традиційне", "Чернігівське Біла Ніч".

Які сьогодні є проблеми у броварні, адже ваше виробництво, наприклад, повністю пов’язане з водою, а води ж у Миколаєві немає?
Робота броварні критично залежить від безперервного постачання виробничих утиліт, таких як електроенергія і вода. І до початку запуску ми зустрічалися з місцевою владою Миколаєва на предмет сприяння цьому. В плані електроенергії, нам дійсно допомогли, включивши нас до переліку підприємств критичної інфраструктури, до яких не застосовуються обмеження.
Втім, по воді все виявилося набагато складніше. В Миколаєві постачання питної води припинилося практично одразу з початком повномасштабного вторгнення, оскільки була зруйнована водозабірна інфраструктура в Антонівці, що під Херсоном, яка забезпечувала питною Дніпровською водою Миколаїв.
Нам вдалося частково вирішити цю проблему за рахунок придбання води для своїх потреб. Проте її обсяги обмежені, і при збільшенні попиту ми можемо стикнутися з обмеженнями виробництва з цієї причини.
Ще одна дуже відчутна проблема – мобілізація. Броварня функціонує як сукупність низки виробничих процесів, які підтримуються висококваліфікованими спеціалістами з досвідом роботи. На підготовку спеціалістів на деяких ділянках (як наприклад, гарячий блок або фільтрація) йде від одного до двох з половиною років. Пивоваріння – це дуже специфічний процес, а працівники різних підрозділів не є взаємозамінними. І якщо заберуть критично важливих спеціалістів, то виробництво просто стане.
При цьому працівники броварні поступово йдуть до лав Збройних Сил. А ми починаємо терміново шукати людей, які зможуть закрити певні ділянки, що надзвичайно складно, враховуючи відсутність на ринку праці людей з необхідними знаннями і досвідом. І це дуже болюче питання для нас. Бо скоро на виробництві може початися колапс через брак людей.
Дуже б хотілося, щоби влада нас почула. Хоча багато в чому керівництво міста пішло нам на зустріч, наприклад, у нас немає віялових відключень світла. Але питання мобілізації критично важливих працівників наразі дуже нагально стоїть.

Ви п’ятий рік працюєте директором броварні, хоча більшу частину життя віддали юриспруденції, – ніколи не шкодували про своє рішення?
Ні. Для мене важливо рости в рамках компанії, а не лише в межах своєї функції. Можливо, перехід в зовсім інший напрямок був дещо ризикований. І я серйозно зважував можливі наслідки свого рішення. Проте я прийняв рішення на користь зростання. І хоча професійна трансформація з юриспруденції у виробництво далася мені непросто, я жодного дня не шкодував про це. І зараз на броварні я відчуваю себе повністю реалізованим. І щасливим.