Почему Польша не сбивает российские ракеты

Меня поражает, как многие взрослые украинцы начинают употреблять детскую лексику, реагируя на нежелание Польши быть втянутым в войну. Абсолютное природное нежелание. Которые понимают поляки. Но украинцы начинают проектировать свои желания на поступки других и появляется все это – "сцикуны", "опозорились" и т.д.

Причем поляки не думают, что они опозорились. Но ведь главное, что думают украинцы.

Далее текст на языке оригинала

Так, ми всі б хотіли, щоб ця війна була не тільки нашою проблемою. Щоб у війну втягнулась Польща, а з нею і все НАТО. Це наше природнє бажання. Але не більше. І так само природнім є небажання Польщі бути втягнутим у війну. Абсолютно раціональна поведінка.

Польща не збила ракету, яка на 39 секунд залетіла в польський повітряний простір. Польща бачила, що ця ракета не становить загрозу для Польщі і поляків. Вони чудово розуміли, що ракета має ціль в Україні і скоро туди повернеться. І Польща виходила з національних інтересів Польщі, приймаючи рішення не збивати ракету. Не з національних інтересів України, як не дивно. А з власних.

Що стримує Польшу від збиття ракети? Перше, це ризик потенційної ескалації. І так, він може бути не великим. Він може бути всього 5%, наприклад. Але це не важливо. Коли в тебе немає війни, то навіть 5% ризику, що вона буде, це забагато. І уникати війни – це логічно. Це раціонально. І Україна б так само себе поводила, якби Росія воювала з Білоруссю і випадково ракета залетіла б у рівненьку область на 40 секунд. Без війни ми б ніколи не пішли на ризик спровокувати війну. І жодна демократична країна б не пішла. Тому називати це "боягуцтвом" - не розумно. Це вираження раціональної доктрини демократичної країни.

Додатково, для поляків збиття ракети над своєю територією – це і фінансові витрати, бо ракети вартують грошей. І ризик того, що постраждає хтось на території Польщі, бо збиті уламки ракети могли б упасти на голову якомусь фермерові. І вбити його. І коли в тебе немає війни, це занадто великий ризик. Не кажучи вже про те, що такий пуск, бойовий пуск, призвів би до купи бюрократичної роботи у всіх учасників процесу і ніхто цього не хоче.

І дивно, що українці дуже часто апелюють до досвіду Ердогана, який не побоявся збити російський літак. Хоча цей приклад взагалі не релевантний. Ердоган хотів збити цей літак. Дуже сильно хотів. І він просто скористався можливістю. Ердоган вже перебував у конфлікті з Росією на території Сирії. І тому хотів показати силу. Ердоган є авторитарним лідером, для якого це характерно. Мірятись тютюндрами з іншими лідерами. І для нього невеликий ризик війни не був проблемою, а дах НАТО дозволяв йому розуміти, що ризик ескалації обмежений. Він готовий був його взяти бо хотів показати Путіну силу, бо хотів обмежити діяльність російських військ в Сирії, бо хотів збити цей літак. Польща -країна демократична, і для демократичної країни такі виверти не природні.

І ми можемо скільки завгодно розповідати, що такі дії провокують Путіна йти далі і можливо це призведе до нападу на Польшу. Це лише екстраполяція наших бажань. Це не аргумент для Польщі самостійно ескалювати і підвищувати ризик. Польща готується до потенційної агресії. Розвиває армію. Збільшує витрати на оборону. Але не хоче робити нічого, щоб підвищувало ризик виникнення цієї війни.

І так, 39 секунд не причина щось міняти. І ні, абсолютно недоречним є маніпулятивні порівняння такої ситуації із варіантом прольота літаків через Польшу чи атаки вглиб території Польщі. Для поляків абсолютно зрозуміло, що ціль цієї ракети була не в Польщі і що захід ракети на територію Польщі є скоріш технічним збоєм, ніж актом агресії. І поки вони не отримають залізобетонних підтверджень, що це не так, вони не будуть ескалювати.

Позиція українців продиктоваю тим, що ми вже у війні. І нам немає що втрачати. Війна вже прийшла до нас. І тільки до нас. Ми не захищаємо Західний світ, атакують нас і ми захищаємо себе. У нас немає мети врятувати світ. У нас є мета врятувати себе.

І так, для західного світу перемога Путіна не бажана. Тому вони нам активно допомагають. Але не бажана вона тому, що створює в майбутньому потенційні ризики війни з Росією. І було б дуже тупо з їх боку ці ризики створювати зараз. Бо тоді сама допомога Україні втрачає сенс для раціональних інтересів цих країн.

І так, це раціонально і цинічно. Але саме таким є світ. І не розуміти цього є дуже дитячою позицією. Як і сподіватись, що хтось вирішить наші проблеми і добровільно візьме цей тягар на себе. Ми це зробили не самі. За нас обрав Путін. І ми б так само більше за все хотіли б, щоб цього не сталось. І уникали будь-якої ескалації до останнього.