Законопроєкт чи спам? Чому депутати засмічують Раду безглуздими документами

Про мобілізацію забуто, при призов засуджених, про зброю... Громадськість палко обговорює законопроєкт авторства депутаток Галини Третьякової та Мар’яни Безуглої про “привласнення державних функцій.” Документ має на меті збагатити Кримінальний кодекс статею 111-3, яка за “представлення України на міжнародних заходах, перед уповноваженими особами чи агентами іноземних держав, а також представниками міжнародних організацій” у воєнний час обіцяє від 15 років позбавленя волі до довічного ув’язнення.

Пані щиро шукають ворогів всередині країни і на санкції не поскупилися. Але публіка їх патріотизм не оцінила. Посипалися звинувачення, що під час війни депутати засмічують Раду всілякими дурницями замість того, щоб вирішувати важливі для держави питання. Звідки береться отой політичний спам і чи можна з ним боротися, Коротко про розповіли експерти.

Опція більше не діє

За конспірологічною версією, вельми дивний законопроєкт писався під конкретну політичну персону і пов’язаних не нею осіб. Але за текстом під “довічне” підпадають усі, хто має хоч якийсь вихід на міжнародну арену – науковці, спортсмени, волонтери, громадські організації, які шукають гуманітарну допомогу. Зараз автори намагаються дати задню. Мар’яна Безугла навіть написала, що це була така собі “компактна законопроєктна провокація”. Мовляв, ми тут трошки погралися з американським Актом Логана (див. довідку Коротко про), а всі повелися. Однак знову вцілила в молоко.

Кожен законопроєкт, який реєструється у Верховній Раді, має пройти профільний комітет, отримати експертний висновок, тобто відтягти на себе купу часу, сил і з цим грошей платників податків. Про законотворчі спами, тобто непотрібні і беззмістовні законопроекти, які гальмують роботу нашого парламенту, говорять не перший рік. Але якщо за відносно спокійних часів над ними можна було покепкувати, то зараз жарти не на часі.

- Період, коли можна було перекласти відповідальність на виборців, уже минув, - зазначає народний депутат України 7-го та 8-го скликань, Заслужений юрист України Леонід Ємець. – Каденція нинішнього скликання завершилась минулого року, і депутати залишаються на Грушевського тільки тому, що війна. Коли раніше депутати чудили із законопроектами, то можна було натякнути, що яких вибрали, таких і терпіть. Зараз ця опція не діє. Рада має працювати виключно професійно і тільки на перемогу.

“Краще дозволити дурнуваті, ніж заборонити всі ініціативи”

Загострену реакцію суспільства на законопроект Третьякової-Безуглої Леонід Ємець вважає природньою.

- Документ поданий депутатами від правлячої фракції та ще й такими, які вже не раз виступали рупорами ідей. Тому спантеличені не тільки українці. Наші міжнародні партнери замість того, щоб готувати Україні допомогу, починають питати, а чи не тоталітарний у нас, часом, став режим. Законотворчі спами зараз можуть шкодити, як ніколи. Однак якщо цей процес зараз спробувати врегулювати, це також може потягти негативні наслідки.

Більшість законопроєктів, які спершу привертають суспільну увагу, а потім роками припадають пилом, подаються депутатами одноосібно або парою. В ряді країн Європи на такі ініціативи існують обмеження. Є пропозиції встановити подібні запобіжники і в нас. Наприклад, реєструвати законопроєкт, відповідальність за який візьме на себе солідна група народних обранців.

- Будь-яка процедура врегулювання законотворчої діяльності призводить до узурпації влади. Краще дозволяти дурнуваті законопроєкти, ніж заборонити всі ініціативи, - вважає Леонід Ємець. – За моєї роботи в парламенті у нас була визначена середа як день, коли розглядалися законопроєкти від опозиції. Не набрали голосів, то не набрали, але брати до уваги думку політичних опонентів вимагає демократія. Зараз опозиції фактично немає і закону про опозицію також. А партія влади за будь-яких правил зможе себе відрегулювати. Всі обмеження будуть використані проти опозиції.

Запобіжники, відмічає експерт, і без того існують. Пріоритетність законопроєктів у порядку денному визначає Погоджувальна рада, на якій присутні всі керівники фракцій. Вони ж мають знати про те, над чим працюють депутати.

- Якщо законопроєкт відверто дурний, людину просять зупинитися, щоб не кидала тінь на колег. Просто так, повірте, нічого не відбувається.

Не на голосування розрахунок

Позбавляти хабарників громадянства, карати за критику влади у соцмережах... Історія і нинішнього, і попередніх скликань має багато прикладів, коли реєструвалися законопроєкти, які апріорі не можуть бути прийняті, бо суперечать Конституції або здоровому глузду. За даними ГО Лабораторія законодавчих ініціатив, від початку роботи 9-го скликання і за станом на 29 січня 2024 року в Раді було зареєстровано 6277 законопроектів. Зрозуміло, що розглянути всі у сесійній залі просто фізично не має змоги. Але і не на те почасти іде розрахунок. Депутати не несуть відповідальності за зміст поданого документу і його якість. І навіть відповідність положень Основному закону може визначити лише Конституційний суд.

- Для частини депутатів подача законопроєкту – це просування самих себе. Вони цілком усвідомлюють, що не можуть розраховувати на голоси, а тому роблять ставку на розголос, - каже політог Олексій Якубін. – Другий момент:  через подібні спами влада може подавати сигнали людям, чию активність хоче приглушити або змусити піти на домовленості. Третя причина – це так зване розширення дискусії. Суспільству пропонується якась ідея в грубому неприйнятному вигляді. Вона відкидається, а вже зависла в повітрі. Відповідно до резонансу формується лайтовий варіант.

Тільки теоретично

В Іспанії “поріг” для реєстрації законопроєкту становить 15 депутатів для нижньої палати та 25 сенаторів — для верхньої. В Польщі для подання законопроекту необхідно не менш 15 депутатів, в Латвії — п’яти, а в Німеччині потрібні підписи мінімум 15% депутатів від складу Бундестагу, наводить приклади Лабораторія законодавчих ініціатив.

- Законодавство України не дозволяє вводити такі обмеження, - нагадує політтехнолог Тарас Загородній. – Перейти на такі правила можна, але тільки теоретично. Бо потрібна воля і голосування самих депутатів. А вони на таке не підуть, бо законопроекти це або їх додатковий заробіток, або реклама.

Політексперт звертає увагу і на те, як у нас народ оцінює роботу депутатів:

- Якщо не пише законів, то нічим не займається. Ще й журналісти підраховують, хто скільки законопроєктів подав. Така наша політична культура: якщо працюєш скромно, про тебе не заговорят, якщо втнув дурницю – стаєш відомий. Все, що не некролог, є піар.

Плюс недосконалість і незрілість нашого законодавства, де правки вносяться, потім відміняютьс і вічно є нагода пропонувати нові. Плюс бажання депутатів “проявити себе в темі” – варто з’явитися президентському чи урядовому законопроекту, як одразу подається кілька альтернативних.

Отже, єдиний спосіб боротьби із законодавчими спамами на сьогоднішній момент – це підвищення політичної культури, фаховості і державної свідомості народних депутатів. Звучить гарно, але виконується важко.

Докідка Коротко Про

Що таке закон Логана, на який посилається Безугла

Це акт, який був прийнятий Сенатом США 30 січня 1799 року. Передісторія така.

Коли між США та Францією у 1789 році ров'язалася неоголошена війна на морі, так звана квазівійна, тодішній американський президент Джон Адамс відрядив до Парижа трьох перемовників про мир. Результату вони не досягли, і тоді за океан на свій страх і ризик відправився лікар Джордж Логан, який був переконаним пациіфстом.

На диво, його місія виявилася успішною, Франція згодилася припинити бойові дії. Однак американську владу вчинок Логана обурив, і за кілька днів був прийнятий закон, який передбачав за таку самодіяльність штраф або до трьох років позбавлення волі. Сам Логан після цього був успішно обраний до Сенату США, де шість років поспіль намагався скасувати закон свого імені, але не набрав голосів.

Від дня набрання законом Логана чинності було кілька моментів, коли ним погрожували. Але жодна справа до суду не дійшла. Не судили звісно і самого Логана, бо закон зворотньої сили не мав.