До Путіна прилетів «чорний лебідь». Чому ІДІЛ атакує Росію?

Теракт, учинений у «Крокус Сіті Холі» 22 березня, без сумніву, став «чорним лебедем» для Кремля й найкривавішим за всю історію правління кремлівського диктатора. З моменту останнього гучного теракту в російській столиці минуло вже понад десять років. Здавалося, все позаду: друга чеченська війна завершилася, ісламістське підпілля практично ліквідоване. Путін переконав суспільство, що загроза масштабних терористичних актів залишилася в минулому, а режим надійно тримає в руках безпекову ситуацію. Втім, з’явився новий гравець.

Для терористичної організації «Ісламська держава» (ІД, або ІДІЛ) у принципі немає великої різниці, де й проти кого здійснювати теракт. Головним критерієм тут є джихад проти тих, хто, на думку ідеологів ІД, уособлює ворогів. Власне, абсолютну більшість жертв цієї організації становлять самі мусульмани, в яких із тих чи тих причин терористи вбачали відступників від «істинної» віри. Й хоча кінцевою метою має бути світовий халіфат, реалістичні цілі скромніші — об’єднання всіх територій, де більшість населення становлять мусульмани, в єдину державу під їхнім керівництвом. Відповідно, всі, хто заважає їм це робити, належать до Дар-уль-куфр (світу невірних). Інакше кажучи, всі, крім прихильників самої «Ісламської держави». Ця крайня ригористська ідеологія не є винаходом ІД. Її сповідують й інші ісламістські джихадистські угруповання з подібними цілями. ІД вирізняється з-поміж них надзвичайною формою жорстокості.

Реалізувати свої цілі ця організація може лише в умовах занепаду держави або істотного ослаблення центральної влади, коли органи безпеки не в змозі підтримувати ефективний контррозвідувальний режим. Виникнувши в охопленому війною Іраку, на тлі протистояння між шиїтською більшістю та сунітською меншістю, ІД побачила свій шанс на успіх на тлі переговорів адміністрації Обами та уряду Іраку про вивід американських військ. Незабаром вона поширила свою владу й на значну територію охопленої громадянською війною Сирії. 

Період 2014–2019 років можна назвати часами розквіту та занепаду ІД. Але й після розгрому її підрозділів безпосередньо на землі організація не зникла, а перейшла до традиційних методів таких угруповань — масового терору. Оскільки весь мусульманський світ, і не тільки, був поділений джихадистами на вілаяти, або провінції, то після втрати позицій в Іраку та Сирії вони й далі діяли самостійно, зберігаючи лише інституційний зв’язок із черговим «халіфом» Ісламської держави (присягаючи йому на вірність). Одним із таких підрозділів є власне Вілаят Хорасан, де Великий Хорасан — середньовічна назва територій Афганістану, частини Ірану та країн Центральної Азії. 

Блискавична перемога талібів у Афганістані перетворила це угруповання на важливий осередок. Таліби ж, на думку представників ІД, виявилися «несправжніми» мусульманами, оскільки обмежили свою діяльність лише кордонами Афганістану й намагалися встановити комунікацію із зовнішнім світом, зокрема з Росією. Причому з Москвою, як бачимо, контакти в талібів розвиваються доволі інтенсивно попри те, що сама організація досі залишається там забороненою. Росія, зі свого боку, зацікавлена у безпеці сателітних центральноазійських країн, стабільності яких загрожують ісламісти. Отже, утворився ситуативний альянс між Москвою й Талібаном, спрямований проти «Ісламської держави Вілаят Хорасан». Звісно, ця комунікація тут не є єдиною претензією до Кремля — участь Росії у війні в Сирії, допомога авторитарним режимам Центральної Азії, війна на Кавказі, утиски та репресії проти мусульман у самій Московії — далеко не вичерпний перелік обвинувачень.

Центральна Азія давно перетворилася на джерело рекрутчини нових бійців ІД. Відомо про сотні, якщо не тисячі, вихідців із цих країн, які воювали на боці джихадистів у Сирії та Іраку. Чимало з них загинуло, але частина змогла повернутися й осісти, зокрема в Афганістані. Дехто перебрався до Росії напряму, дехто це зробив обхідним шляхом через Туреччину чи Центральну Азію. Тут варто згадати про таке поняття, як «подвійні агенти». Російські спецслужби, як, власне, й усі решта, уважно стежили за трафіком цих людей. З одного боку, виїзд ісламістів до Сирії зменшив ризики вчинення терористичних актів усередині країни, а з іншого — потребував постійної уваги та контролю. Спецслужбами були завербовані й перевербовані як подвійні агенти тисячі ісламістів, які пересувалися між Близьким Сходом і Росією. Вони ставали джерелами цінної інформації, їх використовували в активних заходах, зокрема й проти нашої країни. І це давало результати. Більшість спроб здійснити теракти в Росії було зупинено ще на етапі їх підготовки. Чому ж тоді не вдалося запобігти цьому теракту? 

Є два чинники — війна з Україною й потреба у великій кількості гастарбайтерів з огляду на це. Коли увага та ресурси спецслужб були зосереджені здебільшого на ісламістах, ситуацію вдавалося більш-менш тримати під контролем. Після початку повномасштабного вторгнення путінський режим стикнувся з внутрішнім опором, до того ж логіка подій вела до «закручування гайок» у межах формування нового тоталітарного режиму. Російські силові структури переключилися на виконання нового політичного замовлення, надаючи перевагу масовим репресіям і кампаніям проти інакодумців. До того ж виявилася збитою оперативна оптика: ісламісти за цих обставин виступали союзниками Москви — таліби, КВІР, ХАМАС, хусити, Хезболла, всі вони кинули виклик домінуванню Заходу, а отже, стали друзями.

Потреба в мобілізації «гарматного м’яса» спростила легалізацію сотень тисяч вихідців із Центральної Азії. За деякими даними, лише на так званій відбудові зруйнованого російськими військами Маріуполя задіяно близько 100 тисяч гастарбайтерів із країн Центральної Азії. А скільки їх у Москві, в інших російських містах? Провести будь-яку оперативну перевірку цієї кількості приїжджих неможливо. Більшість із них погано або взагалі не володіє російською мовою, вони живуть скупчено, гуртуються поміж своїми, по суті це паралельний світ, із яким московити перетинаються хіба що в метро. Додайте сюди корупцію, традиційне російське нехлюйство, зневагу та презирство, ксенофобію та расизм — і отримаєте ідеальний ґрунт для створення стількох осередків ІД у Росії, на скільки вистачить грошей, проповідників і кураторів. Багатьох. Зараз, звісно, можна спробувати прикрити провал масовими облавами, але під час таких заходів до рук ФСБ потрапляє хіба що дрібна риба, яка є радше витратним матеріалом. 

Але чому тоді, з огляду на очевидність того, що теракт здійснили ісламісти з притаманною таким актам алогічною жорстокістю, Путін і його оточення вперто чіпляються за «українську версію»? Це цілком зрозуміло. Україна тут не сама собою, а уособлює Захід, котрий, як стверджує кремлівський диктатор, веде війну з Росією. Лише така версія може прикрити, бодай на певний час, до нового теракту, найбільший, найгучніший провал російської системи безпеки. Ба більше, росіяни не лише проігнорували інформацію західних спецслужб про підготовку такого теракту, — Путін на засіданні ФСБ висміяв її. Вже після теракту вони відмовилися від будь-якої співпраці із західними спецслужбами, принаймні публічно. А був шанс, і він міг створити нові можливості для взаємодії з тією ж таки Францією. І слава Богу, що рівень їхньої адекватності виявився нижчим за плінтус. 

Я вище згадував про активні заходи, яких вживали російські спецслужби проти нашої країни, використовуючи свою агентуру серед бойовиків ІД. Свого часу вони проводили операцію з дискредитації зусиль України отримати безвіз і активно просували тезу про те, що нашу країну використовують терористи ІД для проникнення до ЄС. Статті, які готувала, на жаль, одна українська (колишня російська) журналістка, з посиланням на неназвані джерела та сумнівних персонажів, знову витягли на світ божий у Німеччині. Здогадайтеся з одного разу, хто це робить? Отож.