«Кухня терору, або як збудувати імперію ножем, ополоником і виделкою»: кулінарний нонфікшн про насилля, їжу та голод

На ITC.ua вже були матеріали про кулінарні книги The Elder Scrolls чи по всесвіту «Гаррі Поттера». А скоро вийдуть по Fallout та серіалу «Друзі». Книга «Кухня терору, або як збудувати імперію ножем, ополоником і виделкою» схожа за темою, але все ж зовсім інакша. Вона теж розповідає про їжу, тут навіть є світлини різноманітних страв та рецепти їх приготування. Проте це серйозний нонфікшн, який намагається зрозуміти щось набагато важливіше — рецепт імперсько-совєтського терору.

Як бачите, це не типова для нас книга, вона більше історична, хоч і має інакшу «обгортку». Але ми все ж розповімо про неї, бо речі, про які тут йдеться дуже важливо знати. Тим паче на одинадцятий рік війни.

«Кухня терору, або як збудувати імперію ножем, ополоником і виделкою» / What’s Cooking in the Kremlin

Автор Вітольд Шабловський
Перекладач Андрій Бондар
Видавництво Видавництво Старого Лева
Мова Українська
Кількість сторінок 482
Обкладинка Тверда
Рік видання 2023
Розмір 145×200 мм
Сайт starylev.com.ua

Якщо раптом вас відлякує слово «нонфікшн» і ви думаєте, що це серйозні книги, які складно читати, то назвемо її інакше. І хоч насправді нонфікшн це, навпаки, один з найцікавіших жанрів книжок, вважаймо «Кухню терору» літературним репортажем. Може так вам буде простіше її сприймати.

Книгу написав польський журналіст Вітольд Шабловський. Він багато їздив по Україні, білорусі та країні 404 (ще до повномасштабного вторгнення), зустрічався з кухарями, шефами та кухарками, щоб дізнатися їхні історії. Люди ці були не прості, а причетні то знакових подій в історії Російської Імперії, Совєтського союзу та навіть сучасної Московії.

Кожна глава «Кухні терору» розкриває конкретну тему. Це життя та смерть Ніколая I, Лєніна чи Сталіна. Це Голодомор в Україні, облога Лєнінграда під час Другої Світової, масове переселення кримських татар, війна в Афганістані, аварія на ЧАЕС тощо. Усюди автор заглядає за лаштунки кухні, знайомиться з різними людьми, які свого часу готували їжу важливим історичним постатям.

З одного боку, найбільше болить за героїнь, які пережили Голодомор, за кримських татар, що буквально проривалися з Узбекистану назад до Криму та за звичайних кухарок з провінційних українських містечок, що опинилися в Чорнобилі та потім майже усі повмирали.

З іншого боку, не менше бурхливих емоцій викликають герої та героїні з болот. Прислужуючи радянським та росіянським диктаторам, поклавши своє життя та здоров’я на вівтар служінню через готування їжі, вони не тільки не обурюються, що нічого не мають, але й хваляться особистим знайомством зі Сталіном, Брєжнєвим чи Путіним, розповідають, як просто ті харчувалися, а ще й бідкаються, що розвалилися Совєти.

Читаючи усі історії «страждання», оспівування диктаторів та славетного совєтського минулого, можливо, ви будете обурені не тільки на цих самих «героїв» історій, а й на автора. Мовляв, якого дідька цей поляк взагалі розповідає про них, а ще й не вступає в суперечки та не дискутує після тих чи інших чисто імпєрсько-росіянських висловлювань.

Але, по-перше, згадайте жанр цієї книжки («літературний репортаж»), а по-друге, спробуйте звертати увагу на тонни сарказму та зневаги, якими автор обережно, але постійно бомбить своїх російських героїв. Жанр репортажу — специфічна штука, через яку автор показує певних людей чи події через опис їхніх вчинків, опис рухів, детальну передачу мови, монологів та розмов.

Тобто Вітольд Шабловський показує нам усіх цих героїв і пропонує самим зробити висновки з приводу тих чи інших людей. І ми бачимо, ми прозріваємо та ще раз переконуємося, що росіяни завжди були імперськими рабами, століттями страждаючи від власної влади вони продовжують її возвеличувати. І це найяскравіші моменти, на мою думку, які розкриває автор.

В книзі дуже багато тонкого гумору в бік героїв росіянців. Як я вже казав вище, обраний автором жанр накладає суворі обмеження на цю історію. Але він як міг, а це було дуже важко, все ж понаставляв багацько тонких глузувань, які ще треба помітити. А коли ви це зробите, то будете втішені та вже, напевно, зміните свою думку про автора.

Навіть зрозумівши задум Вітольда Шабловського читати цю книжку все одно буде непросто. Вона легко та приємно написана, вона цікава, саркастична та захоплива. Але кожна нова історія про ту чи іншу страву або кухаря якщо не завдає історичного болю, то обурює та викликає злість в українця.

Проте такі книжки читати все одно треба. Вони дуже важливі для розуміння не тільки нашого минулого, а й для усвідомлення сьогодення. А ще вони точно допомагають створювати плани на майбутнє, в яких немає нічого руського. І тим паче їхньої їжі. Країна, що зобов’язувала кримських татар міняти надпис «Чебуреки» на «Южниє пірожкі» повинна піти в забуття. І це частково допомагає усвідомити книга «Кухня терору, або як збудувати імперію ножем, ополоником і виделкою».