Сунули колони ворога, сили були нерівні: як наші військові тримали оборону Ірпеня, Мощуна й Гостомеля

З перших днів повномасштабного вторгнення росіяни сунули величезними колонами до Києва. Проте до столиці так і не дійшли, адже наші воїни – від тероборонівців до Сил спеціальних операцій – зупинили ворога в Ірпені, Бучі, Мощуні, Гостомелі. Саме ці населені пункти стали однією з головних ліній оборони Києва.

Факти ICTV поспілкувалися з тими, хто відстоював столицю на цих рубежах.

Шлях від Чорнобиля до Бучі

Артем, позивний Боцман, боєць 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади. У лавах ЗСУ із 2019 року. Пройшов шлях від Чорнобиля до Бучі. Боєць пригадує, як готувались зустрічати ворога в зоні ЧАЕС за кілька діб до повномасштабного вторгнення.

– Нас відправили в район Чорнобиля під білоруський кордон, щоб якщо що – стримувати ворога. Ми вже були повністю споряджені. Ми через день тренувалися, літали, висадка була саме на ці мости. Щоб у випадку чого ми одразу зайняли місце оборони, – розповідає Артем.

Але тоді десантники ще не знали – на них посуне 6-кілометрова колона росіян, сили були нерівні і довелось підривати мости.

– Відходили потім вже майже під самий Київ, десь за Ірпенем. Я ще встиг подзвонити матері, попрощатись. Сказав, що війна почалась, що може бути все, що хочеш – можуть і вбити. В принципі, я вже був готовий до цього, – розповів військовий.

Артем каже, на той момент хоч і потрапляв у перестрілки, але такі бої були вперше. Отримав поранення біля Бучі. Біля бійця розірвалася міна, поруч десятки поранених, частину евакуйовують до цивільної лікарні в Бучі. Його оперують, а тим часом окупанти вже в місті.

Я вже просинаюся, лікарі кажуть – ну все, через палату лежать росіяни – готуйтеся, що зараз до вас прийдуть, і будуть питати, хто ви такі. І це було жорстко – у мене розрізаний живіт, і я захищатися не можу, нічого не можу в принципі. Кажуть, придумай собі легенду – я як зараз пам’ятаю це. Мені самі вигадали. Підприємець з Бучі, йшов вулицею – поранило.

Щоб врятувати воїнів, цивільні дивом через блокпости переправляють десантників в Ірпінський військовий шпиталь. А звідти пішки – на Київ. Військові вдавали з себе цивільних.

– Нас провели повністю наче ми цивільні. І через якісь блокпости проїжджали, я навіть не знаю.
Потім я дізнався, що в Ірпені в той же день по госпіталю працював танк, а ще через день його вже взяли росіяни. Я знаю, що хлопця, якого потім пізніше поранило, то його росіяни викинули з реанімації з третього поверху, – розповів воїн.

Артем після поранення повернувся на фронт. Уже за п’ять днів їхав на південь, потім була Донеччина, харківська операція, бої за Бахмут. Він воює досі.

Ворог сунув на Київщину великою кількістю техніки

У боях за Ірпінь, а потім і за Мощун та інші населені пункти брала участь і славнозвісна 72 окрема механізована бригада імені Чорних Запорожців.

Роман, танкіст, тоді був командиром взводу. Сьогодні обороняє Донеччину біля Вугледара.

Згадує, що вже 24 лютого 2022 року колона техніки маршем вирушила на основні рубежі оборони – Ірпінь, Бучу, Мощун. Знали, що ворог теж суне великою кількістю техніки.

– Коли колони противника йшли, це було видимо й ясно. Коли ми займали рубежі, вже влаштовувалася та була видна якась лінія оборони, перший рубіж оборони. Задіяно було все – танки, артилерія, всі роди військ, – каже Роман.

24 числа його танкова рота виконувала вже перші бойові завдання, починали з населеного пункту Гостомель і надалі вже по фронту розтягувалися, по рубежах.

У ніч із 24 на 25 вже о 1-й ночі танкові підрозділи вперше вступили в бій з бойовими броньованими машинами та танками противника, згадує Роман.

На лінії фронту були всі – від ТрО до ССО.

– Збройні сили України, Національна гвардія, територіальна оборона, Головне управління розвідки, Сили спеціальних операцій. Чи ти з ТрО, чи ти з ССО – всі робили одну справу, це було приємно. Так само бійці зі Служби безпеки України, з якими ми зустрілися, побрали автомати. Я кажу: А як вас начальство відпустило? Один із них каже: А ми не питали, ми взяли автомати, та й поїхали. У мене он вулицею будинок за 400 метрів – куди мені тікати? Жінку й дитину вивіз, тепер будемо боронити, – розповідає Роман.

Основним завданням було втримати оборону та не допустити прориву противника в місто Ірпінь.

– Ми спочатку це активно робили, знищували бойові броньовані БМП, БТРи, живу силу противника. Але надалі з часом були вимушені вийти з оточення з населеного пункту Ірпінь. Але нічого, повернулися, отримали нову броню та й вперед-вперед, – згадує боєць.

Дуже допомагали бійцям місцеві. Корегували вогонь, рахували ворожу техніку.

Люди, які виходили з Бучі, говорили, де який особовий склад, яка техніка. Хто як міг з жінок, літніх людей, так і пояснював – по-простому. А хто з чоловіків, які мали досвід військової служби, пояснювали – БМП, БТР, де танки, що в противника є і де що сховане.

Показували, пояснювали і ми вже мали якусь мінімальну інформацію про противника, про стислу оцінку його, можливість і характер дій, розповідає Роман.

Бої за Мощун

Потім оборонці зайняли позицію біля Мощуна, це правий фланг – між Мощуном і Гутою-Межигірською в лісах.

Завдання було знищувати всю рухому техніку та живу силу, яка буде пересуватися через створену понтонну переправу через річку Ірпінь, і якийсь час це вдавалося.

Але активність велика, противник мав сили і засоби. Противник був дуже маневровий, тому прорвав наші лінії оборони. Але потім ми стали крайній раз стіною і втримали, згадує Роман.

Саме бої за Мощун стали вирішальними. На той час другої лінії оборони не було. Тож якби не втримали Мощун, дорога відкривалася на Київ.

– Кожної години були критичні моменти від захоплення Бучі, Ірпеня, та найбільше, я так гадаю, прорив був би на Мощуні, тому що там зосередилася найбільша кількість особового складу і техніки противника, – наголошує боєць Роман.

Якби Мощун не втримали, тоді було б дуже тяжко, думати про наслідки було б дуже гірко. Але нічого, втримали, завдяки тим хлопцям, які героїчно тримали позиції, зауважив боєць.

Росіяни палили Мощун ФАБами

У боях за Мощун брав участь Микола Костенко із 72-ї. Він добре пам’ятає, як село росіяни просто палили. Тож перше, що запитує: Чи почали село хоч трохи відбудовувати?

– Там були наджорсткі бої. Там і авіація рівняла, і ФАБи. Зараз КАБи летять, а там ФАБи скидали прямо на Мощун. Мощун горів цілодобово. І вночі нас накривали, на той час у кацапів багато було боєприпасів. Вони, мабуть, випускали стільки снарядів, боєприпасів по нас, що стільки в Другу світову війну не випускали. Рівняли той Мощун нещасний… – каже Микола.

Ховатися доводилося в погребах, які позалишалися. Адже будинки зносили і горіли.

Ми стояли на початку Мощуна. Там був магазинчик, його зруйнували, а погріб залишився. Хтось такий погріб гарний зробив, перекриття в ньому таке міцне, ми в ньому постійно були. По три доби жили на Снікерсах. Бо ми не мародерили, але їсти щось треба було, не залишаючи позицій, каже Микола.

Росіяни заходили, атакували, відходили до Гостомеля, поповнювали боєприпаси і назад.

– Там ще така була історія. Вона в інтернеті була добре висвітлена. Це була перша група, яка заходила на Мощун із 155-ї бригади. Вони коли перейшли переправу, їм довелося під натиском артилерії, піхоти нашої вийти. І полковника цієї 155-ї бригади розстріляли свої ж. Вони відтягнулися від переправи, і за те, що вони відтягнулися від переправи, цього ж полковника розстріляли, – розповідає Микола.

На той час мало хто задумувався, що з ким буде. Всі взяли зброю до рук.

Не думали хто загине. Всі розуміли, що треба захищати. Захищати країну. Захищати столицю.

– Нашого командира знайомий один, сам місцевий, з Гостомеля. То він повзав, лазив, бігав, підкрадався до росіян, давав точні координати, – каже Микола.

Люди наших військових пригощали й борщем, і яєшнею, і клали спати. Ділилися всім.

– У нас не було ключів на машині. Ми танк називаємо машиною. Їхала якась машина легкова, механік Міша Барабаш зупиняє, попросив дай шось там підкрутити. Чоловік дав свій набір весь. Потім десь поїхав, повертається, другий набір десь взяв. Така була підтримка, що ніхто не сумнівався, заради чого все це, – розповідає боєць.

15-20 березня – були переломні дні. Тоді противних уже перейшов в оборону. І згодом вороги стали копати і відходити.

Столицю та Київщину оборонці відстояли. Але все вирішується сьогодні на Донбасі.