"Ґодзілла та Конг: Нова імперія": напівмаячний мікс "Планети мавп", "Дюни" й "Аватара"

У франшизі про пригоди Конга та Ґодзілли — явно криза ідей. Тому на виході ми маємо дику суміш усього з усім — усіх жанрів і всіх блокбастерів: тут змішалися "Планета мавп", "Дюна", "Аватар" і навіть останні "Мисливці на привидів". Нові "Ґодзілла та Конг" — грубо скроєний атракціон, де різні епізоди стикуються між собою без особливих переходів, як вийде. Масштабності й розмаху — хоч відбавляй, але сюжетних ідей — нуль, якщо не негативна область.

Фільм — тринадцятий із серії про Кінг Конга, тридцять восьмий про Ґодзіллу (тільки в Японії вийшло понад тридцять стрічок про радіоактивного ящера) та п'ятий у медіафраншизі MonsterVerse компанії Legendary Pictures. Якщо попереднє творіння, що вийшло в березні 2021 року, було вдалим поєднанням детектива, фантастики та фільмів про монстрів, то тут — повна монстро-криза.

Події нового блокбастера відбуваються через кілька років після фільму 2021 року. Монстри, які ворогують, тоді об'єдналися проти робота Мегаґодзілли. Тепер їх розтягнули по різних кутах планети, щоб вони один одного не дратували. Конг обживає Пустотілу Землю, відкриту в минулій частині (вхід через портал біля острова Черепа).

А Ґодзілла мирно дрімає... у римському Колізеї — просто в центрі італійської столиці, що досить дивно. Але в цьому фільмі стільки дивацтв, що однією більше чи менше — неважливо.

Усі хвилюються через самотність Конга, але одного разу в погожий день він натикається на скупчення гігантських приматів. У трейлері є милий величезний малюк (явно зліпок із орангутанга, а не з горили, як у випадку Конга). Однак крихітка та його родичі не проявили дружелюбності до нашого головного героя. Навпаки, у цій масі великих мавп звичаї виявилися, як у зоні, де головний пахан — такий собі Кінг Скар. Тут панує порядок батога (без пряника), який обмотаний навколо рудого тулуба Скара, і це хребет динозавра. Узагалі вся ця частина стрічки дуже нагадує філію "Планети мавп".

Паралельно з-під землі йдуть сигнали, які розбудили Ґодзіллу, і та, зруйнувавши половину Риму, дісталася моря, зникнувши в синіх хвилях. У цій стрічці про подібні "прохідні" масові руйнування людських помешкань і, ймовірно, великі жертви серед населення навіть не згадується. Звичайна справа.

Докторка Ілен Ендрюс (Ребекка Голл), яка вдочерила в попередній частині дівчинку Джію (Кейлі Гаттл) із племені іві з острова Черепа, стурбована дивацтвами пасербиці — та скрізь малює трикутники.

Але незабаром стає зрозуміло, що трикутники повторюють форму тих самих сигналів, які розбудили радіоактивного ящера. І йдуть вони звідкись із-під землі в районі острова Черепа. Туди спрямовуються Годзілла, Конг і експедиція під керівництвом докторки Ендрюс із секретної організації "Монарх", що займається монстрами. Із собою докторка бере дивакуватого вченого Берні Гейса (Браян Тайрі Генрі) та свого брата — монстро-ветеринара Треппера (Ден Стівенс).

Не зливатимемо й без того бідний сюжет, але зазначимо, що, крім усіляких монстрів, у Порожнистій Землі експедиція зустріне плем'я, схоже на іві. У них мільйони релігійних ритуалів, що відразу робить стрічку схожою і на "Дюну", і на "Аватар".

Не видаючи деталей, скажемо, що й один із монстрів усіх заморожував, точнісінько як чудовисько зі свіжих "Мисливців на привидів". Щодо "морозильника" з "Ґодзілли та Конга" прозвучала навіть фраза: "Льодовиковий період — його рук справа", — хоча в монстра й рук ніяких немає.

Із акторських удач можна відзначити хіба монстро-ветеринара Стівенса: його герой шибайголоа, веселий і своєю гавайкою нагадує людей із "Парку Юрського періоду". Всі інші герої нової стрічки — радше персонажі-маски. За винятком Конга: його задумливий комп'ютерний вираз морди-обличчя — найосмисленіший у цій стрічці. І ще вдався милий гігантський малюк-орангутанг.

Тексти теж на межі фолу. На кшталт такого діалогу:

— Як Ґодзіла?

— Спить, як немовля. Велике, зле немовля.

У стрічці рваний монтаж, радше властивий кліпам, а не двогодинним блокбастерам. Не фільм, а набір слайдів. Збірка епізодів, що нашаровуються один на інший без жодного зв'язку.

Візуальне марення під пафосну симфонічну музику. Але іноді вельми драйвово звучать рок-хіти 1970-х. Космоводоліт героїв набирає висоту під I Was Made for Lovin' You (1979) гурту Kiss, а один райдужно-пасторальний момент супроводжувала балада Day After Day (1971) гурту Badfinger. Ці ностальгічні пасажі нагадують саундтрек "Вартових галактики", але це — єдине, що пов'язує цього "Конга" з якісною фантастикою.

До того ж режисер той самий — Адам Вінгард. Та й колектив сценаристів майже той самий. Що ж сталося? А те, що всі, навіть запозичені ідеї автори не перетворили на щось цілісне. Той самий "Мег 2: Западина" (2023) — це лише яскравий набір атракціонів, але тут автори ще претендують на якусь, блін, філософію, тож на виході — просто монстро-маячня.

Тож якщо зберетеся в кіно, знайте: на вас чекає мегадурість під сильно розведеним соусом месіанської фантастики. Одного гарненького орангутанчика замало. Пригадується фантастичний бойовик "Джон Картер" (2012), де була наймиліша реактивна собачка-мутант. Але й вона, на жаль, не витягнула з фінансової прірви той блокбастер. Не можна нехтувати сценарієм, інакше вами знехтує глядач.