Що вас тримає у Московській церкві?

Мене як суспільствознавця за фахом цікавить мотивація людей.

Дуже цікавий випадок –  священство УПЦ МП.

Уже ж їхня материнська контора і священну війну Україні проголосила, і молиться за убивства українців (зокрема і священників УПЦ МП, які під руку потрапляють), і відчикрижила доходні приходи на тимчасово окупованих територіях.

І все одно більшість із священників МП не поспішає залишати цю організацію. Лише близько чверті громад, які переходять з МП до ПЦУ, переходять разом із священником.

Звісно, не бракує пояснень і щодо матеріальних вигод, і тиску, і задавнених образ чи просто звички. Але всі ці аргументи – питання мотивації священноначалля і авторитетних отців, які здатні переконувати і вести за собою інших.

Що тримає в московській церкві їх? Адже більшість їх свідомі правди. Грамота московського патріарха Алєксія, яку вони залишили у зміненому статуті, не залишає простору для маневру.

Церковна організація, зʼєднана із світовим Православʼям через РПЦ, є частиною РПЦ. «Структурним подраздєлєнієм», говорячи мовою статуту РПЦ.

Ієрархи і авторитетні священники РПЦ не можуть цього не знати. Але продовжують лукавити.

Хтось напряму повʼязав долю з Москвою. І чекає, поки кремлівський біс прийде їм на допомогу. Наприклад, витисне з України повернення привілеїв московській церкві як умову до «перемирʼя». Як уже ледь не трапилось у Стамбулі у березні 2022. Тоді від цього врятували ЗСУ, які поставили північне угрупування росіян у безвихідь і змусили до втечі. А відкриті злочини Бучі і інших замучених міст зробили «перемирʼя» неможливим.

Хтось чекає, що влада, втрачаючи рейтинг, шукатиме підтримки серед «ждунів» у суспільстві. Певну надію їм дає тяганина з ухваленням закону про заборону РПЦ – схоже, для влади цей аргумент таки існує.

Хтось сподівається на гроші новінських і дорого оплачену брехню, яку лобісти ллють у вуха західних політиків.

А хтось марить просто про нездійсненне – що Вселенський Патріарх зглянеться на їхню печаль і традицію особистої неприязні до ПЦУ, і дарує їм екзархат в купі з ставропігією. Про це ж достеменно казав знайомий сусіда старшого помічника молодшого паламаря близ Фанару.

Все це – нездійсненно. Але все це, і кожне окремо, і чимало іншого – стримує від єдиної можливої чесної позиції. Зректись Москви і вести діалог про обʼєднання з ПЦУ. Історичних прикладів не бракує. Була б воля.

А волю треба стимулювати. Зокрема, і законодавчо. Інакше «структурноє подраздєлєніє» московської церкви і далі проклинатиме захисників України і ждатиме торжества її ворогів.