Василь Попадюк – про концерти в Україні, музикантів на фронті, Канаду і маму в Києві

З 2 квітня всесвітньо відомий скрипаль Василь Попадюк дасть концерти в Україні. Спершу його з Papa Duke Band чекають в Одесі, потім у Білій Церкві, Києві та ще 15 містах. Кошти, виручені з квитків, підуть на дрони для наших військових. Ну а слухачі зможуть на пару годин відволіктися і насолодитися чарівною грою музиканта-віртуоза.

В інтерв’ю Коротко про Василь Попадюк розповів про візити на батьківщину, допомогу, учасників його бенду на фронті, дружбу з музикантами та родину.

Військові дякують, значить, допомога до них доходить

- Василю, це, виходить, ваш другий тур Україною після початку повномасштабної війни?

- Так, це вже другий тур. Ми трішки оновили програму, додали нових речей, будуть нові музиканти. Буде цікаво. Я на це сподіваюся.

- Майже всі заходи, які ви проводите чи в яких берете участь, є на підтримку України. Зараз збиратимете на FPV-дрони для ЗСУ?

- Так. Але я цю справу доручаю організаторам, сам не збираю. Цим займаються креативні й завзяті хлопці з компанії Master Show, Андрій та Денис. Для військових квитки безкоштовні.

Я роблю свою справу. І хочу робити якнайліпше, тому концентруюся на програмі. Дуже довіряю цим людям, які все організовують. Я знаю, що це йде на добру справу. І мене це тішить.

- Добре, коли маєш таких людей, яким повністю довіряєш, бо, на жаль, у нас чимало прикрих випадків, коли нечисті на руку люди в такий час розкрадають допомогу.

- Я навіть не хочу помилятися. І дуже не хочу розчаровуватися. Навіть не хочу в цю сторону думати. Я дійсно довіряю. Знаю, що військові дякують, значить, допомога до них доходить.

- Завжди або все, або левову частку грошей ви віддаєте на допомогу дітям і ЗСУ. Але організувати концерт – це не дешево: це й оренда залу, і зарплатня колективу, дорога, проживання.

- Це правда. Маленька частина йде на зарплатню музикантам, щоб ноги не простягнути (сміється). Тут немає чого брехати. Вони отримають мінімальну платню.

- Вам самому на життя вистачає?

- Я отримую на видатки, як то кажуть. Наприклад, мій квиток в Україну мені ніхто не покриває, і це нормально, я це розумію, лечу за свої кошти. Зараз все недешево. Даю ще концерти в Канаді. Але 90 відсотків з концертів дійсно йде на допомогу.

Гріх було б просто сидіти і чекати на щось

- Ви вже понад 25 років живете у Канаді. Що допомагає не втрачати зв’язок з батьківщиною? От ви допомагаєте, коли сталася велика біда. А могли б і просто жити своїм життям, як інші.

- Канада – це Україна, тільки з капітальним ремонтом. Тут всі підтримують українців. І гріх було б просто сидіти і чекати на щось. Якщо є можливість допомагати, то це треба робити. Коли ти знаходишся далеко від України, тяга допомогти ще більша, щоб все було у неньки ок.

- Раніше у вас було два бенди - Papa Duke Band и Papa Duke Band Ukraine…

- І зараз є – і в Канаді, і в Україні. Музиканти в Україні дуже сильні і талановиті. Мені приємно, що вони зі мною грають. І погодилися грати.

- Зараз будете грати з українським бендом?

- Так. З нами от буде грати Олександр Муренко – найкращий барабанщик в Україні. Він взагалі музикант світового рівня. Сергій Сидоренко, наприклад, пише музику для Голівуду. Світ став дуже тісним. Музиканти співпрацюють з іншими музикантами по всьому світу.

- Раніше у вас грали Роман Недзельський, Олександр Лебеденко, які зараз на фронті. Вони будуть?

- На жаль, Лебеденка і Недзельського зараз не буде, бо вони зайняті важливішою справою, як я вважаю. Мені навіть совість не дозволить когось знімати з фронту, щоб зіграти зі мною концерт.

- Буває, дехто приїжджає зіграти концерт чи знятися в кіно, і це для них своєрідна віддушина, можливість трохи переключитися.

- Розумію. І теж так думаю. Але знаю, що Роман Недзельський дуже-дуже зайнятий. Він служить у 135-му батальйоні 114-ї бригади територіальної оборони ЗСУ, повністю відповідає за забезпечення, авто, обладнання. І в нього це добре виходить.

- Спілкуєтеся по можливості?

- Так, час від часу спілкуємося і з Романом, і з Олександром Лебеденком. Справа в тому, що нинішній тур буде дуже великий і займе майже півтора місяця. Тому на такий великий термін ми брали музикантів, які можуть виділити на це час.

За ці два роки багато суму

- Ви зараз в Америці. А що там?

- Зараз у мене концерт в Америці, у місті Стейт-Коледж. Це місто побудували українці – сім’я Воскобійників. Це вже їхні нащадки повністю спонсорують цей концерт: вони зняли зал, викупили всі квитки і роздають їх людям, щоб вони могли прийти безкоштовно. Стейт-Коледж – побратим міста Ніжин, тому всі виручені кошти підуть місту Ніжин.

Зупинився у своїх друзів, вони теж багато допомагають. Володимир Кашуба, коли треба, то й апаратуру перевозить, бо перевезти апаратуру з Канади в Америку не так просто.

- Напевно, у вас уже по всьому світу є де зупинитися?

- Це сто відсотків. От ви питали, як прожити… Я за все своє життя, що заробив, так це друзів. Дуже близьких друзів по всьому світу. Як казав Петро Мага, можу жити без грошей.

- З якими відчуттями ви вперше їхали в Україну, де йде страшна війна?

- Я був у січні минулого року. Відчуття, що Україна вже не та, що була, і люди змінилися. Трішки відчувається депресія. Не знаю чому, але більше відчув якісь депресивні настрої у Тернополі. Може, це мені так здалося. Біда є біда. Треба боротися.

Коли ти перетинаєш кордон, є таке відчуття, що ти їдеш в інший світ. До війни такого відчуття не було. Навпаки, в Україну було їхати в радість, бо це класна країна. А зараз таке відчуття, що їдеш в тривогу.

- Як ви дізналися про повномасштабну війну? З новин чи хтось з рідних подзвонив?

- З новин. Дуже добре пам’ятаю ту ніч. В Україні була 4-а ранку, а у нас це був вечір. Я саме мав летіти на фестиваль в Орландо. Після таких новин ще думали, чи проводити його, але вирішили все ж таки робити. Звісно, це вже був інший фестиваль з іншим присмаком. На сцені ми повісили великий плакат про Путіна – все, що ми про нього думаємо. Росіяни ще навіть на сцену рвалися, сутички якісь влаштовували.

- Мама ваша в Києві?

- Мама, на жаль, після смерті мого брата Ярослава повністю здала, не ходить. Вона знаходиться у приватній клініці. Тому, окрім концертів, їду відвідати і маму. Якби не війна, брат був би ще живий…

Ярослав був молодший. Мав проблеми зі здоров’ям. Але в нашому будинку жив Діма, він лікар, працював в Олександрівській лікарні, вони дружили. І він завжди доглядав за братом, раптом якесь погіршення, він його витягував. А тут не було кому. Діма пішов воювати медиком, і його застрелив снайпер.

За ці два роки багато суму. Двоє музикантів з мого канадійського бенду померли, молоді ще були. І тесть мій помер.

- Так, на жаль, і Степана Ільковича Хмари не стало. Дружині вдалося попрощатися з татом?

- Дружина були з донькою на похороні.

Не хотів би, щоб музика стала для доньок професією

- У вас три доньки з красивими українськими іменами – Моряна, Софія і Катерина. Їм подобаються?

- Подобаються. Цікаві красиві українські імена. У них взагалі по два імені. Софія-Галина – бо мама Соломії (дружина Попадюка. – Авт.) Галина була, а мою бабцю звали Софія. І – Катерина-Юстина.

- Дівчата цікавляться Україною?

- У нас дві тінейджерки – Катерина і Софія, то ми їм розказуємо. Катерина ходить в суботню українську школу.

- Хтось із них хоче бути музиканткою?

- Катерина ходить на фортепіано, займається балетом. Софійка вже в університеті навчається на психолога. Займалася фігурним катання, але потім кинула.

Звісно, музику обов’язково треба вчити, бо вона тренує мозок. Але не хотів би їм такої долі, чесно кажучи, щоб музика стала для дівчат професією. Це дуже важка професія насправді.

- Навіть з нашої розмови я розумію, що ви практично живете в літаках.

- Так і є. І через це бувають постійні проблеми зі здоров’ям. Але якщо вже обираєш професію музиканта, то треба бути на самій вершині.

Між музикантами є своя валюта

- Ми вже говорили вище, що у вас друзі по всьому світу. У вас і в Україні багато друзів-музикантів. Це справжні друзі, до яких можна і в гості піти, чи просто хороші колеги? Ви своїм другом часто Олега Скрипку називаєте.

- От тільки що Олегові дзвонив. Це справжні друзі. З Сергієм Фоменком дуже дружу. Коли вони в Канаду приїжджають, так само можуть у мене зупинятися.

- Друзі просять записати скрипку для себе на правах дружби, без гонорару?

- Так, і ми це дуже часто робимо. Я у багатьох граю. Все по бартеру (сміється). Я у них запишуся, а вони десь у мене заспівають. Між музикантами є своя валюта.

- А на приватні заходи вас замовляють? Яка це публіка?

- Замовляють. Це може бути абсолютно різна публіка. Але в Канаді мене вже запрошують ніби як зірку – на 15-20 хвилин виступити. Це не так, що я цілий вечір граю.

- 5 років тому на наше запитання, що ви вважаєте головним досягненням у житті, ви сказали: так а я ще нічого не досягнув. Це скромність? Чи зараз уже думаєте інакше?

- Та все так само. Треба постійно рости і тримати себе у формі. Це така професія, коли постійно треба працювати над собою. Під час цього туру, наприклад, у нас буде Вівальді, чого раніше не було. І мені самому цікаво щось нове робити. Був час, коли я трішки заспокоївся, так би мовити, мав якісь інші проблеми. А зараз мені цікаво інше пробувати. Вже пора багато чогось нового зробити.

- І яка ваша мрія як музиканта?

- Одна з моїх мрій здійснилася ще у 2006 році з Deep Purple (Попадюк зіграв соло в ювілейному альбомі вокаліста Deep Purple Ієна Гіллана. – Авт.). Моїми ідолами з дитинства були Earth, Wind & Fire. Але вони вже не на такому рівні, як колись, коли вони гриміли, стадіони збирали.

От буду записуватися з відомим канадським рок-гуртом Three Days Grace. Мені дуже цікаво, бо це хеві-метал.

- Я пам’ятаю, що ви в душі рокер, як ви самі кажете.

- Є таке (сміється).