Жахливі спогади про окупацію: у Бучі вбили 87 сусідів відомого українця

Цей матеріал уперше було опубліковано в квітні 2022 року після жахливих звірств російських окупантів у Бучі. Сьогодні, 31 березня - 2-га річниця трагедії...

Президент WBC (Всесвітня боксерська рада) Ukraine Микола Ковальчук зустрів війну в Бучі, де проживав зі своєю багатодітною родиною. В інтерв’ю Чемпіону він розповів жахливі деталі про долю своїх сусідів, розтяжки з гранат у власному будинку, які лишив ворог при відступі, підтримку України з боку WBC та втрати нашої боксерської спільноти під час війни.

87 убитих мешканців, включно з маленькими дітьми

 - Пане Миколо, передбачали, що РФ здійснить напад на Україну? Якою була реакція на військове вторгнення в перші дії?

Відверто кажучи, до кінця не вірив, що у XXI столітті відбудеться повномасштабне і таке віроломне та безглузде вторгнення Росії в Україну. Гадаю, в це не вірила абсолютна більшість українців. Коли о 4:30 ранку пролунали перші вибухи, було зрозуміло, що я не вірив дарма.

Перш за все поїхав до офісу, де працюю разом із командою юристів і WBC. З партнером вирішили видати достроково усім заробітну плату та закінчити усі нагальні робочі справи.Тим часом у Києві затори заполонили місто, люди покидали свої домівки, беручи лише найнеобхідніші речі.

Я поспіхом повернувся до передмістя Києва – Бучі, де проживає моя родина: четверо дітей, дружина, батьки, сестра дружини та двоє її дітей. Коли прибув, неподалік від нашої домівки російські війська вже бомбили аеродром у Гостомелі. Відчуття катастрофи лише посилювалось… Усвідомлюючи величезну небезпеку для своєї родини, ухвалив рішення негайно виїжджати з міста. Батьки не хотіли залишати дім, але я наполягав, що ми маємо виїхати задля безпеки усіх членів родини. Взявши лише необхідне, ми вирушили в подорож на захід України, яка тривала 42 години. Я розумів, що мушу врятувати своїх рідних від вірної смерті будь-якою ціною. На жаль, нам бракувало місця в авто, щоб забрати двох моїх домашніх улюбленців, собак-багаторазових чемпіонів світових виставок та найкращих друзів моїх дітей. За ними допомагав доглядати мій сусід, який попри небезпеку залишився в місті. Паралельно, ми допомагали евакуювати з Києва деяких наших співробітників, у яких не було змоги вибратись із міста самотужки.

Подолавши довгий шлях, ми зупинились у моєму рідному місті Івано-Франківську, де я народився та виріс. Оселились усі гуртом – восьмеро дітей та шестеро дорослих. Сусіди радо допомагали усім можливим та навіть надали своє житло для ночівлі та проживання. З моменту початку війни до нас приїжджали багато сімей з різних регіонів України: Харків, Буча, Ірпінь, Київ, Бровари та інших.

Коли Бучу звільнили від російських окупантів, моєму куму Роману, який воював на передовій, вдалось дістатись мого будинку. Його не оминули російські окупанти. На вході стояли розтяжки з гранат. Будинок повністю обстріляний та розграбований. Окупанти вбили мого вірного друга, собаку, мою чемпіонку Ракату. Вони підірвали її гранатою задля розваги та спостерігали за тим, як вона помирала. Ще одного пса, Атоса, вдалося врятувати. Він дивом вижив та перебував у дуже важкому стані під пильним наглядом лікарів. Його контузило від вибуху гранати, а через уламки ранами вкрите усе тіло. У такому стані він знаходився цілий тиждень, поки військові не врятували його. Проїжджаючи вулицями Бучі, можна було побачити увесь той жах та звірства, які вчиняли орки. Лише на вулиці, де знаходиться мій будинок, було жорстоко вбито 87 мирних мешканців разом із маленькими дітками. Навколо було багато трупів. Людей зв’язували та розстрілювали, після чого складали на купу, обливали бензином та спалювали тіла. Деяких спалили живцем у власних будинках…

Why Ukraine Is Strong

 - Ваша родина залишились в Україні?

 - Ще до війни наші великі друзі зі США, Чіко (амбасадор WBC) та Таїс Лопеси, багаторазово запрошували всю нашу родину до себе, щоб ми були якомога далі від військових дій. Коли війна дійсно розпочалась, вони наполягали на тому, щоб ми виїхали до них, і діти, дружина та батьки були у безпеці. Ми отримали дуже багато запрошень із Лос-Анджелеса від Олександра Гвоздика, сім’ї Анни та Івана Редкачів, друзів із Маямі, Чехії, Іспанії, Польщі, Угорщини. Моя позиція та позиція усіх членів моєї родини, без винятку, була однозначною – ми залишаємось в Україні, на своїй землі та будемо всіма силами допомагати нашій країні боротись за свою землю, допомагати армії усіма доступними нам способами: фінансово, інформаційно, волонтерством, роботою з іноземними партнерами та благодійними організаціями.

 - Як зараз працює представництво WBC Ukraine, яку ви очолили влітку 2021 року?

- За день до початку повномасштабного вторгнення ми проводили майстер-клас із підвищення кваліфікації для суддів боксу. Усі функціонери WBC були дуже стурбовані та висловлювали свою підтримку на адресу України. В перші дні війни, зі мною зв’язався президент WBC Маурісіо Сулейман. Його родина була дуже схвильована, дізнавшись про війну в Україні. Вони відразу висловили тверду готовність допомагати українському народу всіма можливими способами. Всесвітня Боксерська Рада зробила важливий крок у підтримці України та припинила санкціонування поєдинків за участі російських боксерів. Згодом санкції були продовжені на 60-й Конвенції WBC в Акапулько у Мексиці та на останній 61-й Конвенції WBC у Ташкенті, столиці Узбекистану. Це дуже важливе рішення для організації, і ми безмежно вдячні за таку тривалу підтримку попри шалений тиск з боку функціонерів із рф.

Чи не щодня  ми спілкувались із керівником всесвітнього благодійного проекту WBC Cares - Джил Даймонд, яка підняла "на вуха" підрозділи WBC по всьому світу із закликом допомогти Україні. Усі члени великої родини WBC  висловлювали свою підтримку. Особливу допомогу та підтримку надавали функціонери підрозділу WBC Cares у Великій Британії, це були і автівки, генератори, гуманітарна допомога, амуніція та навіть професіональні військові приїхали та воювали разом із нашими хлопцями на фронті, навчали військовій справі. Не передати словами, як сильно вони допомагають та підтримують нас.

Разом із радником WBC Ukraine Сергієм Ватаманюком (екстренер Олександра Усика, Дениса Берінчика) та командою WBC Ukraine ми активізували роботу благодійного фонду WBC Cares Ukraine. 

Завдяки цьому ми маємо змогу здійснювати подорожі в усі куточки Європи для збору гуманітарної допомоги. Раніше ми організовували благодійні акції під час яких допомагали людям та дітям із обмеженими можливостями, але зараз вони потребують нашої допомоги як ніколи раніше. До нашої команди волонтерів долучилося чимало добровольців із різних куточків України, отож, робота стала в рази продуктивнішою і спільними зусиллями ми адресно доставляємо гуманітарну допомогу до людей, які її потребують. Зокрема, дуже важливою була поставка інсуліну в центральні регіони України, де є багато дітей та дорослих, яким вкрай необхідний цей препарат. Багато інших важливих медикаментів, елементів військового та хімічного захисту, продуктів харчування та засобів гігієни було доставлено нашим захисникам на передову. І це був лише початок. На нас чекає велика відбудова України, тож ми наполегливо працюємо, аби швидше допомогти нашій Батьківщині прийти до тями та повернути мир у кожну домівку.

Відома лікарка Валентина Мажбіц познайомила мене зі знаним психіатром Доктором Харрісом Єнсеном зі США, штат Колорадо, який практикує у сфері приватної психіатрії вже протягом 25 років. Разом ми пишемо книгу "Why Ukraine Is Strong. Secrets Of Their Fighting Spirit" – "Чому Україна сильна. Секрети їхнього бойового духу", яка допоможе постраждалим від воєнних подій людям віднайти нове життя та позбутись посттравматичного синдрому, щоб продовжити жити щасливо. Ця книга вийде у продаж на Amazon, а 100% виручених коштів будуть спрямовані на допомогу Україні. Для всіх українців ця книга буде в безплатному доступі, відтак багато українців самостійно зможуть пропрацювати свої психічні травми, а також запобігти їм.

А от із докторкою Валентиною Мажбіц у нас склалася дуже плідна співпраця. Вона продовжила свою роботу психотерапевтом у найбільшому європейському клінічному комплексі "Charite", що в Берліні. Пані Валентина дуже хотіла допомагати своїй країні, тож разом із партнерами започаткувала благодійний проєкт "SOLOMIYA" на базі клініки "CHARITE". Так, уже впродовж 1,5 року ми разом із командою волонтерів WBC Cares Ukraine та Благодійним фондом "Княгині Ольги" на чолі з Олегом Ткачусем доставляємо важливі медичні препарати та обладнання з Німеччини до українських лікарень, де лікуються наші захисники

І боксер, і пожежник-рятівник

 - Як ваші друзі, зірки світового боксу, сприймають цю війну?

Ексчемпіон WBC Олександр Гвоздик знову повернувся на ринг і окрім інформаційної підтримки долучився до Громадської організації "Важливі дії". Разом із засновником організації вони роблять дуже масштабну роботу в напрямку допомоги ЗСУ. Навіть не перерахую скільки автівок, амуніції, продуктів харчування та іншої допомоги вони передали вже для хлопців. Колишній спаринг-партнер Володимира Кличка та перший володар титулів WBC Ukraine та Чемпіона України у крузервейті - Сергій Радченко - організував притулок для вимушено переселених людей із гарячих точок України. Його нещодавно облаштований боксерський зал був прихистком для десятків людей, а щоденні безкоштовні тренування з боксу підбадьорювали дітей та дорослих. Саме Сергій разом із WBC Cares Ukraine здійснив багато перевезень гуманітарної допомоги в Україну.

Нещодавно ми з командою запустили новий проєкт на YouTube під назвою "WBC Talks Ukraine", першими гостями якого стали Денис Берінчик та його тренер Єгор Голуб. Там ми маємо змогу відверто поспілкуватися про розвиток боксу, допомогу та багато інших супровідних тем, повʼязаних із нинішніми реаліями під час війни. Денис у свою чергу розповів, що його мотивує відвідувати своїх побратимів на фронті в перерві між кемпами, а Єгор поділився, як він розпочав організовувати благодійні аукціони у себе в соцмережах та закривати збори на неймовірно великі суми, щоб допомагати нашим захисникам. Одним із таких лотів, який ми розіграли спільно з Денисом та Єгором, стала картина з боксерською рукавичкою, що була особисто підписана легендою світового боксу, абсолютним чемпіоном світу в 2 дивізіонах, крузервейті та хевівейті Евандером Холіфілдом на 61-й Конвенції WBC у Ташкенті спеціально для допомоги ЗСУ.

- Можна стверджувати, що український бокс після паузи починає жити новим життям?

- Так, проводиться дуже багато турнірів, як серед аматорів, так і професіоналів. Усі вони організовуються з метою вшанування загиблих воїнів та благодійних зборів для ЗСУ. Я щоразу вражений, відвідуючи такі турніри, яка ж ми сильна духом нація. Один із таких турнірів проводився серед курсантів у Військовому інституті Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, де юні спортсмени показували чудові результати.

Не можу не згадати і про українських промоутерів Ігора Фаніяна та Владислава Єлісєєва, які встигли за період повномасштабного вторгнення провести вже по декілька благодійних турнірів. Зокрема, завдяки турнірам від промоутерської компанії "SpartaBox Promotion", восени ми вперше розіграли титул WBC Ukraine між Сергієм Радченком та Дмитром Сергутою, переможцем якого став Сергій. У січні на нас всіх чекала вже нова боксерська подія – благодійний турнір у Палаці спорту в Києві. Другим за рахунком володарем титулу WBC Ukraine на цьому турнірі став Владислав Гела, який, як виявилось, за професією пожежник-рятівник із Кременчука, та один із тих, хто перший прибув на порятунок, коли ворожа ракета влучила у ТЦ "Амстор". Особливу увагу варто звернути на благодійний аукціон під час цього турніру, для відбудови зруйнованої ворожими обстрілами спортивної школи єдиноборств ДЮСША у Миколаєві та допомоги військовому підроздійлу "Бойові хрущі", метою аукціону було зібрати 5 мільйонів гривень. Я навіть уявити не міг, що цей аукціон закінчиться за лічені хвилини, адже один із моїх друзів-підприємців Віктор Мілевський вирішив відразу придбати всі лоти, навіть не знаючи, які саме лоти бути представлені, адже його метою було допомогти зібрати кошти для відбудови школи. 

- Які втрати понесла наша боксерська спільнота за два роки війни? 

 - На превеликий жаль, багато молодих перспективних боксерів, тренерів та функціонерів, які вступили до лав української армії, загинули, захищаючи нашу країну. Трагічним також є випадок убивства українського тренера Олексія Джунківського. Олексій був учасником територіальної оборони. Рашисти вбили його прямо в боксерському залі в Ірпені, що у передмісті Києва. До речі, Олександр Усик пожертвував кошти для відновлення цього залу.

Загинули на фронті суддя Ельчін Мурадов і майстер спорту з боксу та чемпіон світу з кікбоксингу Віталій Мерінов. Та багато-багато інших. Ця війна змусила дуже багатьох українців переглянути свої життєві цінності, принципи та погляди, зрозуміти – хто друг, а хто ворог. Хто людина, а хто – так собі…

Україна показала, що її сини та доньки є справжніми воїнами з гарячим серцем та козацьким духом не лише в ринзі, а й у захисті своєї рідної землі, бо в них тече кров справжніх козаків, які були одними з найкращих воїнів світу в історії. Переконаний, що незабаром ми переможемо, будемо розвивати і надалі український бокс та представництво WBC у нашому регіоні.

Максим Розенко, Чемпіон

Редакція не впливає на зміст блогів і не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють на сторінках champion.com.ua