Люди з дітьми тікали в поле, падали авіабомби: як Бородянка пережила жахи вторгнення РФ

У селищі Бородянка Київської області до повномасштабного вторгнення Росії проживало 13 тисяч людей. Початок війни був страшним – російська авіація скидала на житлові будинки важкі авіабомби, а окупанти з військової техніки обстрілювали приватне житло.

1 квітня 2022 року Збройні сили України звільнили селище, але навіть через два роки містечко не може оговтатися від того лиха, якого наробила Росія. Багатьох загиблих не можуть ідентифікувати, а хтось і досі вважається зниклим безвісти.

В. о. селищного голови Ірина Захарченко розповіла журналістці Фактів ICTV Наталії Кулик про період початку окупації ворогом Бородянки.

Авіація РФ скидала бомби на багатоповерхівки

За словами Ірини Захарченко, 1 та 2 березня 2022 були чи не найтяжчими днями. Колони ворога постійно сунули. Російська авіація скидала авіабомби на будинки.

– 1 березня дві перші авіабомби з інтервалом буквально в кілька секунд прилетіли саме в ці два будинки. У нас в кожному будинку від 50 до 150 людей сиділи в підвалах… В один було пряме влучання – загинуло вісім людей. Серед них – мої сусіди, – зауважила вона.

Проте підвали, як виявилося, не рятують, бо від авіаударів людей там просто поховало.

У деяких підвалах не було умов, тому люди ховалися у сусідніх будинках.

Йшли колони ворожої техніки

За словами Ірини Захарченко, на початку вторгнення мобільний зв’язок ще функціонував, але у людей не було розуміння, що робити.

Ворожі колони постійно йшли, інтервал між ними міг бути одна – три години.

– За цей період ми з сусідами нарахували 867 одиниць техніки – це те, що тільки на нашому кругу. Вони сунули на Макарів, щоб вийти на Житомирську трасу. Це була різна техніка, – розповіла селищна голова.

Як жили люди в підвалах

Було так, що людям по 4-5 годин доводилося сидіти в підвалах. Було дуже холодно, адже це кінець лютого – початок березня. В деяких підвалах були розетки, то там ставили обігрівачі.

– До нас приходили хлопці з тероборони, ми ставили чайник, робили бутерброди… Було дуже складно з ліками. Було так, що розбомбили аптеку з танка, і ми попросили власника, вже не пам’ятаю його ім’я, щоб нам за списком зібрали ліки. Це здебільшого від гіпертонії, сердечні, – говорить Ірина Захарченко.

Якось за ліками побіг її син, і його не було півтори години. Жінка зателефонувала йому, а той сказав, що лежить за гаражем, бо йдуть сильні обстріли.

1 березня було неймовірно страшно. В одному з підвалів сиділо 45 людей, з них семеро – діти. Найменшому тоді було 11 місяців. Люди боялися, що якщо впаде авіабомба, то їх просто засипле.

– Коли вибігли на вулицю, то побачили, що все палає, машини горять, опори лежать. Газову трубу розірвало, вона палала. Але чоловіки зорієнтувалися, знали, де центральний вентиль. Побігли перекрили. Я дуже боялася, щоб не було вибуху газу, – розповіла Ірина Захарченко.

Люди ховалися в полі

За словами жінки, люди не знали, що робити, де краще сховатися. І перше, що спало на думку, – бігти в поле, бо навряд чи росіяни будуть скидати авіабомби просто на землю.

150-200 людей побігли в поле і вирішили заховатися у рівчаку в траві. Дорослі прикривали собою дітей. Але над ними пролітали ворожі вертольоти з намальованими V-шками, і люди злякалися, що їх можуть почати розстрілювати. Тоді було дуже страшно, говорить Ірина Захарченко.

Згодом вирішили переночувати в підвалі напівзруйнованого дитячого садочка. З другого поверху скидали матраци, подушки. Стелили й так розміщали людей.

Як виїжджали з Бородянки

Ірина Захарченко розповіла, що наступного дня приїхав евакуаційний автобус, потім ще вантажна Газель. Хто не мав своїх автівок, то в вантажних машинах виїжджали, з котами, собаками, яких, до речі, і в підвали брали.

– Зараз, коли дивишся новини, що о 5 ранку розбомбили Харків, прилетіло в Одесу. Я розумію всіх тих людей, бо ми те саме пережили 1 і 2 березня 2022 року, – наголосила селищна голова.

Людей намагалися дістати з-під завалів

За словами Ірини, 2 березня 2022 року приїхав екскаватор, щоб розкопати завали й допомогти людям вибратися. Жінка сподівалася, що техніка зможе відкопати людей. Але екскаватору вдалося лише два ковші копнути, як знову пішла ворожа техніка, почалися обстріли в центрі. І працювати стало неможливо.

– Водій екскаватора тоді сказав: Вибачте, але в мене теж діти, маю їхати додому, – згадує Ірина Захарченко.

2 березня під вечір взагалі неможливо було нічого зробити, тому що територія була повністю окупована росіянами. А 7 березня, коли хлопці з ТрО допомагали людям виїжджати, було небезпечно навіть переходити дорогу на інший бік.

Загиблі та зниклі безвісти цивільні

За словами Ірини Захарченко, багато людей вважаються зниклими безвісти, бо навіть ті останки, які відкопали, просто неможливо ідентифікувати – настільки обгоріли тіла. Навіть експертиза ДНК не показує, де чиї останки.

– На жаль, може бути так, що ми вже й ніколи не дізнаємося. Наприклад, мої знайомі поховали маму. І немає впевненості, що то саме їхня мама, – зауважила Ірина Захарченко.

Скільки загиблих бородянців

На сьогодні неможливо сказати, скільки загиблих – це близько 300. Зниклих безвісти – до 50 осіб.

– Минулого року розкопали могилу, де знайшли розстріляних мешканців. А скільки ще може бути таких знахідок – на це підуть десятки років, – вважає Ірина Захарченко.

Людям важко повертатися

Жінка розповіла, як перші пів року не могла зайти у двір свого будинку, не могла піднятися на поверх і подивитися, що з її квартирою.

– Щоразу, коли я проїжджала повз, я просто плакала… Весь наш масив жив, особливо наші два будинки, як одна родина. Щороку виходили на облаштування дитячих майданчиків… – говорить Ірина.

Ще вона згадала родину, з якою товаришувала її сім’я, – це Альона і Сергій. Вони загинули. Їхню молодшу доньку зараз виховує бабуся. Якось я написала батькам Сергія та Альони, що частинка мого серця залишилися в підвалі разом з людьми.

Важливо не забувати пережите

За словами Ірини Захарченко, дуже важливо, щоб люди не забували той біль, який пережили, і розуміли тих, хто зараз в інших містах переживає схожий терор.

Щодо світової спільноти, то, на її думку, світ не стомився від війни в Україні – світ просто її не розуміє, бо не переживає таке.

Зараз нікого немає

Жителька Бородянки Оксана Коронік розповіла, що у 2012 році разом із чоловіком купила в багатоповерхівці квартиру. А тепер їхня домівка стоїть зруйнована.

За її словами, мешканці сусідніх будинків були наче одна родина: облаштовували дитячі майданчики, прибирали територію. Весною, влітку у дворі на кожній лавці сиділи сусіди, з кожним можна було поговорити. І люди були раді такому життю. А зараз немає нікого.

Навіть через два роки після окупації селища жінка зі сльозами на очах згадує ті події.

– У нас тут садочок. Зранку як проходили, то чули гамір дітей. А зараз цього немає. Дуже боляче. Ця пустка та ще темінь увечері. Йдеш – наче у прірву якусь падаєш. Ще мозок не пропускав цю інформацію. І навіть зараз не пропускає. Це такий біль, а зараз ще й ненависть… – розповідає Оксана Коронік.

Жінка розповіла, як 1 березня 2022 року перша авіабомба прилетіла саме в їхній будинок. Вона щиро не розуміє, чому так сталося, що замість того, щоб бути у своїй квартирі, тоді мусила ховатися у підвалі.

У підвалі її будинку тоді рятувалося дуже багато людей, але сталося так, що від авіаудару семеро загинуло. Потім батьки з малими дітьми на руках тікали в поле.

– Чому ці люди загинули? Одна з них була медсестрою, вона рятувала людей. Чому вона загинула? Бо просто комусь захотілося скинути авіабомбу. Жінка загинула разом із чоловіком, а їхні діти живі – вони з бабусями сиділи там далі у підвалі, – розповідає Оксана Коронік.

За її словами, врятувати людей неможливо було, бо на них впало п’ять поверхів.

Ще одна сім’я загинула від того авіаудару – мама із сином прийшли до своєї квартири за документами. Від них нічого не лишилося.

Півник незламності

Ще жінка показала будинок, в якому народилася і жила зі своїми батьками. Будинок теж стоїть зруйнований та згорілий. Тріщина між фасадом та внутрішніми стінами лише збільшується.

– Ми тут жили з батьками. Мій тато будував цей будинок, а потім отримав тут квартиру. Я народила тут своїх дітей – двох синів. Жили ми тут до 2012 року… І там, на четвертому поверсі, стоїть той півник (глечик у формі півня) – наш символ незламності. А тепер оце тут таке, прийшли освободітєлі, – розповіла Оксана Коронік.

Вона згадує, як поряд з їхнім будинком був ресторан, де постійно гуляли весілля, випускні. Приємно було за всім цим спостерігати. А тепер немає нічого – все згоріло.

Спочатку в будинок влучила авіабомба, а потім окупанти їхали і стріляли з танків.

Жінка шкодує, що не залишилося фотографій батьків. Про знищені речі не шкодує, а от пам’яті про батьків не лишилося.

Відбудова Бородянки

– Ми почали активну фазу відбудови з листопада 2023 року. Затвердили всі земельні ділянки. На цей рік у нас лишилося лише 20 земельних ділянок під багатоповерхівки. Але поки зайшли підрядники на капітальні ремонти… На сьогодні дев’ять будинків демонтували повністю і триває їхнє проєктування. У капітальному ремонті – 17 будинків. Зараз заходять п’ять забудовників ще на п’ять будинків, і до кінця квітня ми маємо вийти на 36 об’єктів цього року. Це на капітальний ремонт, – заявила в. о. селищного голови Бородянки Ірина Захарченко.

Ще вона розповіла, що дуже постраждало село Загальці – там кожен другий будинок зрівняли з землею.

Зараз місто підписало меморандум з організацією, яка буде розміновувати Бородянку безкоштовно – йдеться про 250 га.

Минулого року з весни до листопада в Бородянці взагалі нічого не робилося для відбудови.

Активну фазу місцева влада почала з 19 листопада 2023 року. Зараз чи не щотижня опрацьовують проблемні питання, яких ще дуже багато, бо реально багато руйнувань.

Ірина Захарченко наголосила, що коли почнеться відбудова країни, то Бородянка цілком може давати консультації та поради, як краще робити, щоб уникнути помилок.