Когнітивна деколонізація: боротьба за свідомість за допомогою культури та релігії

У межах ІІІ Міжнародного Kyiv Stratcom Forum 2024 відбулася дискусія «Когнітивна деколонізація: боротьба за людську свідомість через культуру та релігію». Участь у ній взяли докторка політичних наук та професорка Київського національного університету Рета Марутян, голова Державної служби з питань етнополітики та свободи совісті Віктор Єленський, журналістка, головна редакторка LB.ua Соня Кошкіна й актор і голова комітету Національної Шевченківської премії Євген Нищук. Модерувала панель радниця міністра культури та інформаційної політики Леся Червінська.

 Рета Марутян, Євген Нищук, Соня Кошкіна (тут і далі фото Kyiv Stratcom Forum 2024)

Почавши дискусію, Леся Червінська поцікавилась у Рети Марутян, що таке культурна деколонізація та як можна використовувати міфодизайн та інші інструменти культури для нашої перемоги.

 Леся Червінська

За словами науковиці, когнітивна сфера – це сукупність засобів, через які ми пізнаємо світ і себе в цьому світі, а когнітивна деколонізація — це звільнення нашої свідомості від імперських нарацій. Фактично це смислова незалежність. Марутян вважає, що національна ідентичність — це основа національної безпеки.

 Рета Марутян

«На територію сенсів, де є сформована національна свідомість, національна ідентичність, де існують національні сенси, заходити “зеленим чоловічкам” дуже важко. І, на жаль, у нас є приклади того ж Криму, того ж Донбасу, де фактично була відсутня національна свідомість і національна ідентичність. І саме на цю територію заходять, як правило, спочатку ворожі сенси, а потім і “зелені чоловічки”», — сказала вона.

А міфодизайн, за її словами, — це технологія, з допомогою якої відбувається формування соціальної реальності. Аби правильно позиціювати себе перед світовою спільнотою, Україні треба продумати свої наративи.

«Не лише культурна оборона, а й культурна експансія»

«Я думаю, ви всі знаєте, що масова культура — міфологічна за своєю суттю, — продовжила Рета Марутян. — Але коли я кажу про міф, не думайте, що це якась вигадка. Сучасний соціальний міф спирається на факт. А потім до нього додається емоція, судження, переконання. Тому війна — це факт, який ніхто не може заперечити. І далі йде те, як ми про цю війну розповідаємо. Бенедикт Андерсон (американський політолог, історик, автор досліджень виникнення націй — «ДМ») казав, що уявлені спільноти — це нарація, це те, що нація про себе розповідає світу і що весь світ буде знати про цю націю. Ми живемо не в реальному світі, а у світі історії, сторітелінгу. Це те, як ми будемо розповідати про себе. І тому, звичайно, ми повинні розповідати про себе на західні аудиторії».

 Рета Марутян

Рета Марутян говорить: щоб виграти когнітивну війну, українцям недостатньо знести всі до останнього пам’ятники Пушкіну, Лермонтову, Толстому тут. Треба зробити так, щоб на території Росії почали ставити пам’ятники Лесі Українці, Леонтовичу, Івасюку. Саме тому, пояснює вона, одним із наших завдань є структурування інформаційного простору Росії. Тобто ми повинні займатися культурною експансією, бо лише культурної оборони недостатньо.

«Ми займаємося постійно тим, що ставимо кордон для російської культури тут. А ми повинні ще й займатися культурною експансією. Це — дуже складне завдання», — говорить Рета Марутян.

«Російська православна церква — це про тоталітаризм»

Леся Червінська, звертаючись до Віктора Єленського, нагадала про недавній наказ глави РПЦ Кирила Гундяєва, згідно з яким так звану СВО, а насправдігеноцидну війну проти українського народу, РПЦ вважає «священною війною». І на тлі цього Служба Безпеки України надає дані про 82 відкриті кримінальні провадження та 23 судових рішення щодо священнослужителів Української православної церкви Московського патріархату. Тож Червінська запитала, чи може ряса й кадило бути індульгенцією у зраді Батьківщини, на що Віктор Єленський відповів коротко: «Відповідь на це питання є очевидною».

 На моніторі — Віктор Єленський

Релігія надає потужного символізму людським спільнотам, продовжив він, перейшовши до того, що лежить в основі Російської православної церкви та ідеології, яку вона несе.

«Російська православна церква спирається на ідеї, які еклектично підібрані навіть із джихадівських уявлень і, власне, оце спертя і це звернення до релігійних ідей відрізняє просто тоталітаризм від фашизму, — сказав Віктор Єленський — Я хотів сказати, що, звичайно, релігійні атаки проти України наростають, вони очевидні, вони достатньо потужні. Але Україна має досить сильні позиції в релігійній сфері й може не просто захищатися. Не стільки захищатися, скільки атакувати».

«Україна має унікальну для Європи модель релігійно-суспільних відносин»

Зокрема, каже Віктор Єленський, скільки б Росія не намагалася просувати вигадки про якісь переслідування за релігійною ознакою в Україні, всі вони безсилі перед унікальною моделлю релігійно-суспільних відносин в Україні. Хоча Україна є переважно християнською і православною, у нас рівні права мають усі інші релігійні спільноти, каже Єленський.

«В Європі дуже мало таких країн — можна перерахувати їх на пальцях однієї руки, — де релігії та церкви рівні перед законом, де голос маленької, скажімо, німецької лютеранської церкви звучить на Всеукраїнській Раді Церков так само голосно, як і голос, наприклад, Православної Церкви України чи Української греко-католицької церкви, — пояснив він. — Україна — християнська країна домінантно, яка дихає двома легенями, західною і східною. У нас дуже потужна західна християнська традиція. Наші протестанти говорять однією мовою з американськими євангелістами й ми в цьому переконалися упродовж цього року, коли наші баптисти, п’ятдесятники, адвентисти сьомого дня їздили в Сполучені Штати. Вони й зараз перебувають у Сполучених Штатах і ведуть достатньо плідні дискусії зі своїми одновірцями».

«Росія — точно не та країна, яка може повчати когось моралі»

А щодо Росії Віктор Єленський говорить — це точно не та країна, яка може вважатися високоморальною та релігійною, адже насправді вона перманентно перебуває серед лідерів за кількістю абортів, за кількістю покинутих дітей, за рівнем алкоголізму серед підлітків і частотою кримінальних злочинів. Саме тому, вважає він, Росія не має права нікого повчати якимось моральним ціннісним орієнтирам.

«Отже, повертаючись до вашого питання, я хочу наголосити — так, ми маємо колаборантів серед священнослужителів Української православної церкви Московського патріархату. Але спроба створити величезний корпус із цих колаборантів, перетворити, наприклад, Митрополита Агафангела на прапор можливої Одеської народної республіки й багато інших таких, скажімо, інтенцій, ворогу не вдалася, слава Богу», — сказав він.

«Російська церква не буде мати своїх структур в Україні»

Після цього модераторка запропонувала змоделювати ситуацію: ЗСУ заходять у Крим, звільняють схід і Україна святкує перемогу. Вона запитала, що робити з тими церквами, які за стільки років в окупації були перереєстровані на Російську православну церкву та діяли за методичками РПЦ.

  Леся Червінська

«Що стосується тих релігійних організацій, які перебувають на окупованих територіях — після деокупації там буде відновлено дію закону України про свободу совісті. На цих територіях буде відновлено діяльність релігійних організацій, які зараз є під забороною. Тобто мусульмани, баптисти, п’ятдесятники, Православна церква України, Українська греко-католицька церква почнуть діяти вільно, як вони діяли до окупації цих територій. І за законом, який, я сподіваюся, невдовзі буде проголосований у другому читанні, російська церква не буде мати своїх структур в Україні — її діяльність буде унеможливлена», — каже Єленський.

Щодо священнослужителів, які всі ці роки працювали на окупованих територіях, на думку Віктора Єленського, рішення потрібно буде приймати індивідуально, детально дослідивши поведінку кожного з них.

 «З 2014-го питання релігії стало фактором національної безпеки»

Журналістка Соня Кошкіна свій виступ розпочала з того, що раніше, вважає вона, релігійні питання були історією для вузького кола, окремої соціальної групи. А з 2014-го це питання стало фактором національної безпеки.

 Соня Кошкіна

«Як жартує одна людина, яка вчора була в цьому залі, — ти можеш бути атеїстом, але маєш визначитись, якого патріархату, — сказала Соня Кошкіна. — Я нагадаю, що зараз ідеться про підозри та вироки клірикам УПЦ МП. Це — цілі єпископи й лише тільки втікачів на болота серед них троє. І ця історія почалася не вчора і не у 2022 році, а у 2014-му. Є свідчення того, що у 2014 році Ігор Гіркін сам переховувався, переховував своїх бойовиків і накопичував зброю на території Святогірської лаври перед наступом на Слов’янськ. А коли у 2022 році Святогірську лавру розбомбило, вони такі — за що? Цікаво, за що? Як так сталося?».

Вона також згадала про так званий Собор від 27 травня 2022 року, де УПЦ МП нібито вичистила зі свого статуту всі згадки про Москву. Але церковне життя підпорядковується канонічному праву, згідно з яким які б рішення про відокремлення церква не приймала, вона залишається частиною Російської православної церкви, говорить Кошкіна.

«Експертиза, яку робило відомство пана Єленського і на базі якої засновано законопроєкт, який зараз чекає ухвалення в другому читанні, засвідчує: УПЦ МП залишається структурою РПЦ з усіма похідними (...). Так що це питання до Служби Безпеки України, — продовжила журналістка. — Якщо з наказу патріарха Кирила викреслити незрозумілі церковні терміни, то там є дві дуже важливі штуки: він говорить про священну війну, і друге — він говорить, що після завершення “СВО”, яку він називає священною війною, вся територія України має перебувати у сфері інтересів Росії. Тобто фактично повністю відійти під омофор Російської православної церкви.

І можна сказати: Господи, ну Гундяєв — хворий на голову, що він там говорить, хай собі говорить і махає кадилом. Ні. Я нагадаю, що коли Володимир Путін на початку міленіуму пройшов до влади, в нього в голові не було ідеї “русского міра”. Зовсім, узагалі. Ідеї “русского міра” у нього культивувалися і накопичувалися завдяки патріарху Кирилу. І сталося це вже наприкінці нульових, на початку десятих. Саме патріарх Кирило є головним ідеологом так званої СВО, саме він є головним натхненником геноцидної війни проти України. Саме патріарх Кирил несе абсолютно порівняну відповідальність із Володимиром Путіним за всі злочини, які кояться на нашій землі. Саме він має сидіти поруч із ним у Гаазі».

  Соня Кошкіна

Соня Кошкіна говорить, що перемога України увінчається не тільки звільненням українських територій, а й тектонічними змінами в православ’ї. А саме, вважає вона, Російська православна церква посиплеться так само як і сама Росія. «В мене в цьому жодних сумнівів немає», — сказала вона.

Після цього Соня Кошкіна нагадала числа: до 2014 року УПЦ МП мала приблизно 12 тисяч парафій в Україні, після окупації Криму і частин Донеччини й Луганщини станом на 2018-й було 8 тисяч парафій. З 2018 до 2022 року до ПЦУ приєдналося не так багато — близько 600 парафій. Зараз, за підрахунками, які навела вона, у ПЦУ вже понад 5 тисяч парафій, в УПЦ МП — менш як 5 тисяч. І в тому, що до священників УПЦ МП та оцінки їхньої діяльності потрібен індивідуальний підхід, вона погодилась із Віктором Єленським.

«Я — точно не захисниця московських попів, але я хочу сказати, що це дуже велика структура. Насправді чорти в рясах із кадилами там абсолютно не всі. Вони переважають у керівному складі, але на місцях є абсолютно адекватні священники, які з певних причин залишаються в лавах УПЦ МП. Їхні парафіяни часто — патріотично налаштовані люди, які підтримують Україну, українське військо. Якщо спитати, чому вони не йдуть в ПЦУ, причина кожен раз індивідуальна і з кожним потрібно проводити індивідуальну роботу. Але всіх міряти однією лінією — неправильно», — пояснює вона.

«Кожен сплеск української культури стирався маркерами колонізаторства»

До дискусії доєднався Євген Нищук, про якого Червінська нагадала, що він був голосом двох Майданів — Помаранчевої революції та Революції гідності. «Голос двох Майданів — це про свободу і про деколонізацію, як мінімум з 2004 року. Тобто це те, чим ви жили, чим ви сповнені та що ви несете своїм життям і творчістю. Скажіть, будь ласка, які ви бачите маркери російської пропаганди, колонізації, з якими ми повинні боротися? І що саме нам потрібно робити сьогодні?», — запитала вона.

Відповідь  Нищук почав здалеку — згадав про сплески ренесансу української культури в різні роки: від спроб державності Української Народної Республіки, коли, наприклад, Петлюра дав розпорядження їхати хору Кошиця зі «Щедриком» по Європі, чим відкрив українську ідентичність і заявив для світу Україну, до Розстріляного відродження, утисків шістдесятників тощо.

  Євген Нищук

«Потім Чорновіл, Лук’яненко, Сверстюк і Горинь, і багато інших. Вони повернулися, почали дихати й говорити про Україну вже на повну. Але і тут п’ята колона, великий пропагандистський ресурс, смерті — те, що робили зі Стусом, з Горською. Далі Майдан у 2004 році, який називали “українським фестивалем”. Бо тоді вистачило мудрості, сили та впливу європейських партнерів, щоб не відкрити вогонь і не розганяти Майдан. Дійсно, тоді першими ми почали продукувати моду на українське. Але знов пішов каток розчарування в політичних персоналіях і знову ця машина все з’їдає», — згадав він.

І навіть після Революції гідності, попри всі сподівання, каже Євген Нищук, українській культурі не дали відродитися на повну і почуватися вільною, адже русифікація була тотальна і просочувалася в інформаційний простір. Та зараз, говорить він, українці уже не допустять цього.

«Знаєте, чому тільки два тижні тому нарешті Повалій та Ані Лорак отримали громадянство Росії? Це — хороший сигнал. Вони його могли значно раніше отримати. Вони його саме зараз отримали, бо вони зрозуміли, що повернення нема. Я переконаний у цьому. Бо у них тут є друзі, родичі й вони їм кажуть: “Усе, вас тут не приймуть”. А до цього часу їм казали “чуть-чуть потерпіть, капельку ще, все повернеться”. Якщо вони починають розуміти, що повернення вже немає, це суперновина», — сказав Євген Нищук.

 Євген Нищук

Однак одразу ж він висловив жаль із приводу того, що світ почав пізнавати українську культуру, Україну як державу тільки фактично в ці останні роки війни. Він також додав, що самоідентифікація відіграє ключову роль для держави та нації, адже лише завдяки їй ми розуміємо наших композиторів, наших художників. І саме тому століттями, каже він, українських культурних діячів узалежнювали від імперського ресурсу, їм буквально нав’язували ситуацію, коли тільки в Москві, тільки у імперії можна було себе продемонструвати.

«Чайковський — це маркер колонізаторської імперії. Його треба позбутися»

«Здійснювалося дуже послідовне вербування. І ми постійно дивимося саме в контексті Росії. Але я б зараз не дивився на них. І якраз хотів би, щоб наші Леся Українка, Франко, Хливнюк, Мстислав Чернов, Малолєтка, лауреати Шевченківської премії — щоб усі вони несли експансію української культури в Європу. Мені байдуже, поставлять їм пам’ятник у Росії чи ні. Але мені дуже хочеться, щоб вони були впізнавані та про них говорили в Європі, в цивілізованому світі, демократичному, — сказав Євген Нищук. — Є імена, які знає світ, так? І тут теж делікатна історія. Дискусія, яка буквально зараз точиться навколо імені Чайковського, яким названа консерваторія. І питання не в тому, щоби досліджувати кров Чайковського, бо насправді в нього є українське коріння. І в його творчості мелос і мелодика українська — сто відсотків. Але є проблема інша і для мене вона є принциповою. Іменем Чайковського називають колонну залу в Москві, в Петербурзі, в Мінську, в Китаї. Це — маркер імперської колоніальної ситуації. І нам принципово треба позбутися імені Чайковського в нашій консерваторії. Так, можливо, комусь це не подобається, фантомні болі в когось».

Саме через те, говорить він, дехто за інерцією досі не може змиритися з деколонізацією, Україні доводиться втрачати сотні, тисячі життів героїв, мирних жителів, дітей і закатованих культурних діячів чи медійників, як Макс Левін чи Володимир Вакуленко.

«Я мав честь два роки воювати. Їду з завдання і заїжджаю в Іванків. Там нічого не знищено, тільки музей Примаченко. Умисно, спеціально. На Харківщині — музей Сковороди. Спеціально туди били. І так у кожному місті. Вони знають, що це є маркери українського нескореного духу. І вони туди б’ють. Кого вони вишукували в кожному окупованому місті? Атовців і культурних діячів», — нагадав він, наголосивши таким чином на принциповій важливості культури для становлення нації та держави.

Титульне фото: учасники дискусії «Когнітивна деколонізація: боротьба за людську свідомість через культуру та релігію» (Kyiv Stratcom Forum 2024)