На Прикарпатті суттєво подорожчала земля

Земля на Прикарпатті значно зросла в ціні. Івано-Франківщина торік у грудні лідирувала за її вартістю, тепер дещо поступилася Львівщині. Про це повідомляє Голос України, пише agronews.ua.

Однак цифра й досі майже утричі вища від середньостатистичної у країні. За інформацією Держгеокадастру (сайт datawrapper.de), станом на лютий цього року середня вартість гектара відчужених земельних ділянок у країні становила 42 442 гривень, в області — на рівні 109 тисяч гривень.

Тенденція зрозуміла, адже на захід країни релокувався бізнес із прифронтових регіонів. Чимало переселенців із числа внутрішньо переміщених осіб купують ділянки для будівництва житла чи ведення аграрного бізнесу. А більший попит на товар одразу веде до його здорожчання.

Станом на 27 березня на відомому майданчику з купівлі-продажу онлайн зареєстровано 735 оголошень. Вони стосуються приватних площ із кадастровим номером. Приміром, за три ділянки сукупною площею понад гектар в одному із сіл Косівського району просять майже 1,26 мільйона гривень.

Можна припустити, що така висока ціна — за можливість ведення туристичної діяльності. Однак за ділянку 0,39 га в самому серці Карпат на Верховинщині ціна 38 тисяч гривень. Ділянка у передмісті Івано-Франківська 0,06 га — 275 тисяч гривень. А в іншому приміському селі — майже 1,8 млн грн за 0,01 га, тобто 10 соток. Буває, що покупець змінює цільове призначення та переводить землю у статус «для будівництва та обслуговування житлового будинку». Тож невдовзі там може постати чергова висотка.

А як же із комунальними землями? Оголошення на сайті ubiz.ua стосуються продажів прав оренди на ділянки сільськогосподарського призначення. Приміром, Івано-Франківська міськрада пропонує 10,68 га в одному із сіл громади за стартовою ціною понад 296 тисяч гривень. А Коломийська міськрада за майже 10 га для ведення товарного аграрного виробництва в селі Раківчик просить майже 14 тисяч гривень. У Рогатинській міськраді за майже удвічі меншу ділянку в селі Дегова визначили стартову ціну на аукціоні навіть більшу — понад 18 тисяч гривень без ПДВ.

Як відомо, із січня 2024-го землі сільськогосподарського призначення можуть купувати не тільки фізичні, а й юридичні особи. Таке відкриття ринку передбачене другим етапом земельної реформи. Сайт Головного управління статистики в Івано-Франківській області нині недоступний. Точних даних щодо придбаних ділянок немає. Однак, за інформацією одного з управлінців департаменту агропромислового розвитку ОВА, наразі великого руху в цьому напрямі не спостерігається.

Голова постійної комісії обласної ради з питань аграрної політики, земельних відносин та розвитку гірських територій Орися Книшук каже, що перевагу у купівлі землі сільськогосподарського призначення отримали агрохолдинги, адже мають більше обігових коштів, ніж дрібні фермери. І загроза для останніх у тому, що можуть втратити орендовані землі. А це зменшить перспективи розвитку малих господарств. Утім, розірвати договір оренди власник земельної частки може тільки через суд, а ця процедура відлякує селян. Тим-то таких процесів на Івано-Франківщині небагато.

Попри те, оголошення про купівлю землі на Прикарпатті трапляються часто. Особливо багато їх на території Рогатинської громади, де найбільшим сільгоспвиробником є відомий агрохолдинг.

«Не бачу особливого ажіотажу із продажем землі в нашій Городенківській громаді, — каже засновник ФГ «Родовід – П» із села Тишківці Іван Пронич. — Селяни не дурні, щоб продавати землю за безцінь, адже покупці нині пропонують не більш як тисячу доларів за гектар».

Та щоб продати, треба ще мати право власності на землю. На Івано-Франківщині та сусідній Львівщині при проведенні перших земельних реформ у 90-х роках минулого століття пішли таким шляхом, що ділили колгоспні землі маленькими шматками — іноді й по 10-20 соток у різних масивах. Наче пояснювали це тим, що прагнули справедливості: щоб один не отримав багатші ґрунти, а інший — бідніші.

Це призвело до того, що селяни мають по три-чотири, а то й по шість таких земельних часток. Добре, якщо встигли скористатися правом безплатної приватизації своїх наділів ще в 2006-2008 роках. Хто ж не знав такої законодавчої ініціативи або ж проігнорував — досі мають неприватизовані ділянки.

Тепер їхні діти чи внуки мають витратити на офіційне оформлення спадщини чималі кошти: за один такий акт на право власності з усіма процедурами — не менш як 5 тисяч гривень. Приміром, уродженка села Петрилів Тлумацької громади Ганна Червак досі не оформила право власності на батьківський будинок і город.

Проблема ще й у тому, що чимало спадкоємців перебувають за кордоном чи деінде, тож є так звані незатребувані землі, які, так би мовити, висять у повітрі. Начебто вони належать стареньким селянам чи спадкоємцям у разі їхньої смерті, а де-факто ними розпоряджаються тергромади. Тут віддавна було чимало зловживань. Приміром, сільські голови передавали їх у користування агропідприємствам за певну винагороду. У масштабах області йдеться про тисячі гектарів землі.

«Є ще й інша проблема, — наголошує Іван Пронич. — Приміром, наше фермерське господарство офіційно зареєстроване, тож сплачуємо МПЗ (мінімальне податкове зобов’язання) в розмірі 4 відсотків від оціненої вартості земельної ділянки. За гектар виходить до 1800 гривень на рік. А члени особистого селянського господарства сплачують 300 грн/га. Тобто за город у межах населеного пункту у 20 соток — лише 60 грн на рік. Дуже багато селян віддали свої наділи в оренду місцевим мешканцям. Старенькі не можуть дати собі раду самотужки, бо треба мати техніку. За комбайнування зазвичай треба віддати половину зібраного врожаю».

Така нерівномірність у сплаті податків, на жаль, прописана законодавчо. Є й інша несправедливість, затверджена вже на місцевому рівні. Приміром, у Тишківцях при розпаюванні колгоспної землі її наділяли працівникам господарства станом на 01.11.1995 року. Тобто ті колгоспники, які навіть на день раніше звільнилися, залишилися ні з чим.

У цьому селі ділянки виділили працівникам соціальної сфери — педагогічним та медпрацівникам. Натомість представники торговельної галузі їх не отримали, хоч і трудилися в місцевих крамницях, позаяк були працевлаштовані в РайСТ. Так само обділені ті мешканці села, які працювали деінде, а не в Тишківцях.

«Я очолив сільську раду на початку двотисячних, коли процес розпаювання завершився, — згадує Пронич. — То ми вже комісійно та на громадських слуханнях займалися розподілом тих ділянок у ближчому та дальшому від села масивах, щоб було справедливо. На той час на майже 3 тисячі гектарів землі було 2000 пайовиків. Ще залишався резервний фермерський фонд, а це 170 га. До речі, СВК ім. Шевченка досі функціонує, а розпалося ПСФГ «Тишківське».

Прикладів, як невдалим реформуванням держава безгосподарно розпорядилася своїми багатствами, можна навести чимало. Матеріальні надбання наших батьків та дідів збагатили, здебільшого, жменьку тих, хто вмів знайти лазівки в законодавстві. Тому, отримавши право розпоряджатися землею, селяни, за незначним винятком, так і залишилися бідними. Хоча й працюють з удосвіта й до темної ночі.