Пам’яті нацгвардійця Віталія Коваля

Лейтенант Нацгвардії Віталій Коваль (позивний «Орел») загинув під час оборони міста-фортеці Бахмут 6 січня 2023 року. 

Хлопець народився 30 травня 2001 року у селі Ісківці Лубенського району Полтавської області. Змалечку мріяв стати військовим. Займався спортом.

«Віталій завжди ставив цілі і досягав їх. Після 9 класу він марив Кременчуцьким ліцеєм із посиленою військово-фізичною підготовкою, до якого згодом і вступив. Новою ціллю брата була Національна академія Нацгвардії України, там він навчався на командно-штабному факультеті», – розповів старший брат Владислав.

Уже в березні 2022 року в Академії відбувся випуск і чоловік очолив взвод у дислокованій в Ужгороді частині НГУ. Там він займався підготовкою бійців тероборони. Але Віталій не хотів бути в тилу і неодноразово подавав рапорти із проханням направити його на фронт.

Наприкінці червня захисника направили у Козачу Лопань на Харківщині. Там нацгвардієць, будучи командиром взводу у 3 бригаді оперативного призначення імені полковника Петра Болбочана НГУ, у якого в підпорядкуванні було більше 25 бійців, брав безпосередню участь у бойових діях.

Тут у жовтні 2022 року взвод Коваля під час рішучої атаки знищив танк та три російські ББМ, які зайняли оборону біля одного з важливих автошляхів. Причому російський Т-72 з ручного протитанкового гранатомета підбив особисто Віталій.

Він же після бою у пошкодженій ББМ знайшов пораненого росіянина, якого взяли у полон. І тут же він допоміг пораненому військовослужбовцю свого підрозділу - зупинив кровотечу та евакуював його у безпечне місце.

Своєю вправністю і відвагою боєць за лічені тижні служби здобув шану у новому військовому колективі. Серед побратимів, часто старших за віком, 21-річний нацгвардієць мав шанобливий позивний «Орел».

Владислав розповів, що їхні батьки, родичі і він сам відмовляли його молодшого брата відправлятися в саме горнило війни. Але той був рішуче налаштований помститися за побратимів, яких вбили росіяни.

Опорний пункт, який займали бійці Віталія, постійно перебував під російським артилерійським вогнем. По обіді 6 січня 2023 року росіяни пішли на штурм. Віталій на чолі резервної групи поспішив на підмогу побратимам. Групі російських солдатів вдалося прорватися до українських окопів, але їх вчасно ліквідував резерв на чолі з нацгвардійцем. Сам «Орел» двома гранатами Ф-1 знищив 9 росіян.

Не минуло і двох годин, як почалася нова атака - на опорний пункт нацгвардійців посунули 2 бронетранспортери РФ із десантом. Лейтенант НГУ пострілом із переносного ПРК «NLAW» розніс на друзки російський БТР. Інший бронетранспортер та піхоту, яка висипала з «броні», знешкодили його мужні бійці.

Після цього росіяни змінили тактику і розпочали масований мінометний обстріл. Один із його побратимів отримав тяжкі поранення та потребував негайної меддопомоги. Віталій наказав підлеглим заховатися у бліндажі, а сам кинувся рятувати пораненого. Під час перенесення товариша по службі до укриття неподалік "Орла" розірвалася російська міна. І він отримав поранення, несумісне з життям.

Поховали Героя 10 січня 2023 року у його рідному селищі.

Наприкінці серпня минулого року указом Президента Володимира Зеленського нацгвардійцю було посмертно присвоєно звання Героя України. 29 серпня 2023 року у Києві під час урочистих заходів до Дня пам’яті захисників України Президент вручив орден «Золота Зірка» рідним захисника - його мамі Наталії Миколаївні та дружині Світлані, яка стала вдовою у 20 років.

Про подвиги «Орла» на фронті рідні дізналися вже після його загибелі. До того, як його життя обірвалося, Віталій встиг стати заступником командира 2-ї роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) по роботі з особовим складом 2-го батальйону оперативного призначення військової частини 3017.

За словами Світлани, колишні підлеглі чоловіка вже після його смерті розказали, що всі вони дуже поважали його і що він був командиром від Бога.

«Я навіть цього не знала - Віталій не розказував, але, виявляється, під час одного з боїв він урятував життя бійця. Солдат був поранений, мій чоловік особисто наклав йому турнікет і виніс на собі з-під ворожого вогню. Для мене дуже важливо, що Віталій залишився у спогадах людей порядним, гідним Офіцером з великої літери», - заявила жінка.

Дружина нацгвардійця зазначила, що її коханий не розповідав про події на фронті, завжди казав, що все нормально.

«Та і за характером він був такий – сильний, твердий, ніколи не жалівся, що би там не було. Але часто хвалив своїх бійців. Казав, що з бригадою, з хлопцями йому повезло, що з такими побратимами можна воювати... Я дуже переживала за Віталю, але розуміла, що воювати, захищати країну – це його робота», - сказала Світлана.

Вони з Віталієм стали подружжям лише у квітні 2022 року і мріяли зіграти справжнє пишне весілля вже після повномасштабної війни. Але не судилося…

Побратим військового, капітан НГУ Микола Ламанов розповів, що його товариш по службі, виходячи на бойові завдання, завжди посміхався.

«За цією посмішкою стояло чітке розуміння поставленого перед ним завдання, чітке розуміння того, що потрібно зробити для збереження особового складу та знищення ворога. Справжній бойовий офіцер, гордість для батьків та підрозділу, рішучий, сміливий - таким Віталій буде назавжди в моїй пам’яті», – сказав військовий.

На початку жовтня минулого року у Чутівській школі, що на Полтавщині, де навчався захисник, на його честь відкрили меморіальну дошку.

Чутівський селищний голова Микола Корольов заявив, що нацгвардієць був нескореним захисником і справжнім патріотом.

«Коваль до останнього подиху залишався вірним своєму народу та своїй Батьківщині. Цей юнак із виразним світлим поглядом прожив коротке, але гідне життя. Був справжньою опорою для родини, гарним другом, надійним побратимом та відважним воїном», – зазначив Корольов.

Усі, хто знав захисника, запам’ятають його як хорошу людину, хороброго і мужнього чоловіка. Вони кажуть, що він мав сильний дух воїна.

«Нехай вони, росіяни, краще дізнаються, що ми мертві, ніж те, що ми здалися», - казав сам Віталій своєму брату. І він загинув, але не здався…

Вічна пам’ять Герою!

Фото: Фейсбук-сторінка Віталій Коваль, Нацгвардія, з архіву Владислава Коваля