Справа про знущання над дітьми з аутизмом: вже у суді, а директор закладу видала книгу про терапію

Наприкінці березня в Центрі захисту прав дитини при Офісіукраїнського омбудсмена мала відбутися презентація книги "Справа не в діагнозі. Як керувати розвитком дитини та формувати необхідні навички" за авторством Олени Цимбаленко – засновниці Центру АВА-терапії. Однак захід скасували на вимогу ряду громадських організацій.

“Методи насильства і приниження не мають використовуватись в терапії дітей з розладами спектру аутизму... Такі методи взагалі не мають права на існування. Хоча б не рекламуйте насилля на державному рівні!” - написала на сторінці Спілки захисту прав людей з аутизмом голова правління ГО "Школа-сходинки" Наталя Андрєєва.

Спротив викликаний минулорічним скандалом, що спалахнув в одному із садочків Центру АВА-терапії. Поліція задокументувала факти насильницьких дій щодо дітей і відкрила проти чотирьох виховательок кримінальну справу. Журналіст Коротко про поспілкувалася з мамою одного постраждалого хлопчика Анною Дубчак і дізналися думку експертів щодо методики АВА.

“В суді будуть доступні всі відео”

- Анно, розкажіть, що відбувається зараз з кримінальною справою?

- Досудове розслідування завершилось, засідання суду призначене на 21 травня. Ймовірно, його можуть перенести, якщо адвокати обвинувачених будуть просити час на ознайомлення зі справою. Хоча я вважаю, що для цього вже було достатьньо часу.

В суді будуть доступні всі відео. Не нарізки, не фрагменти по дві - три секунди, а повний запис того, що коїли виховательки. І не тільки з моїм сином. У справі проходять шестеро потерпілих.

- Суд буде відкритим?

- Я сподіваюсь на це. Хочу, щоб прибічники цієї методики виховання і корекції дітей з аутизмом бачили реальну картину, бачили, чому саме проти чотирьох педагогів було відкрите кримінальне провадження. Є дуже багато чуток, що це нібито замовна справа. Абсурд! Коли соціум побачить повне відео, а воно у мене є, то вже не можна буде казати «ой, там нічого не сталось». Там є відео з моїм сином, де дві виховательки його тримають, заламують, викручують ноги і душать. Я вважаю, що за таке люди мають бути покарані.

- Чи можете показати відео?

- На сьогодні я не готова ділитися цим відео. Там мій син, і переживати все це знову дуже важко. Мені достатньо того, що засновниця центру цілий рік обливає мене в соцмережах брудом. Таке враження, що це я в чомусь винна. Мене звинувачують в таких речах, які взагалі недоречні і недотичні до справи, в якій йдеться про знущання над дітьми і катування дітей.

“Нам офіційно поставили ПТРС”

- Як зараз справи у вашого сина? Чи є негативні наслідки від пережитого досвіду?

- Про ситуацію з оцією «допомогою» дітям знають у колах спеціальної педагогіки навіть за межами України. Спільнота поведінкових аналітиків взагалі була в шоці. Садочок же був АВА, тож, відповідно, першими відреагували саме поведінкові аналітики. Я вже декілька місяців працюю з колегами з Європи, які допомагають нам з Андрійком подолати ПТСР (посттравматичний стресовий розлад).

Нам офіційно поставили ПТСР, окрім аутизму. І оскільки я була зневірена в українських спеціалістах, то звернулась до європейських. І тепер у нас є куратори з Європи, які працюють по методиці доктора Хенлі. Ми знаходимось під їхньою супервізією, щоб понизити наслідки ПТСР. На сьогодні, дякуючи Богу, я вже бачу позитивні результати.

Синові стало краще. Бо після того, як я забрала дитину з центру, Андрій наглядно демонстрував те, що з ним там робили. Викрикував, що йому говорили, кидався на конструктор і засовував його до рота, робив з м’якими іграшками такі ж маніпуляції, які робили з ним. Сідав на ведмедика, заламував лапи і казав: «Миша, закрой рот». Російською мовою. А я з дитиною лише українською говорю.

- Нещодавно світ побачила книжка авторства директорки садочку, де навчався ваш син. Яка ваша думка щодо цього?

- Я не буду читати цю книжку з огляду критичного мислення. Я вважаю, що автор взагалі не повинен публікувати методи, які суперечать базовим потребам дитини. Фізичне покарання не має місця для існування.

Сьогодні видати книжку - це не проблема. Друкуються безліч книг, які є беззмістовними і нецінними. Тому так, вона видала, я розумію, вона щось хотіла показати. Але якщо власниця центру не хоче визнавати, що її підлеглі знущалися над дітьми, якщо вона досі диктує, що карати дитину - це доречно, то, на мою думку, ця книга шкідлива. Є ризик, коли її почитає початківець в роботі з дітьми-аутистами і вирішить, що це нормально, і буде застосовувати в практиці, насилля продовжуватиметься.

Думка експертів

“Батькам обіцяють швидкий результат і не кажуть про відкладені наслідки”

- Я не є фахівцем з АВА-терапії, однак вивчила історію питання, спілкуючись із фахівцями на міжнародному рівні, - каже консул благодійної організації “Аутизм-Європа” Інна Сергієнко. - Від початку розробки методика була досить жорсткою, до дитини дозволялося застосовувати фізичне насилля. Однак сформувалася досить потужна течія з дорослих аутистів, які закликали блокувати АВА, бо вона спричиняє ПТСР, щодо цього навіть були наукові дослідження. Американська компанія, яка є власником методу, це почула, і почалися зміни.

За словами експерта, зараз щодо АВА діють етичні норми, якими покарання категорично заборонено.

- За кордоном створені фахові асоціації, які мають право видавати ліцензії і сертифікати тим, хто може називатися АВА-терапістом. А для цього треба пройти багато модулів, знаходитися під супервізією (обговорення проблеми з досвідченішим колегою або наставником. – Ред.) і постійно відвідувати курси підвищення кваліфікації.

На пострадянському просторі все спрощено. Людина пройшла один-два модулі і вже може називати себе фахівцем.

- Тому у нас, так само як у Грузії чи Азербайджані, працюють за старими методами. Україна в цьому плані ще сильніше за всіх рухається в кращий бік. Але впливати на такий процес дуже важко. Якщо в Канаді чи США є контроль – асоціація, яка видала ліцензію, може її позбавити, то у нас нічого такого немає. У 2014 році була створена Українська асоціація поведінкових аналітиків, однак вона не має повноважень, а тільки може просувати дотримання етичних норм.

Водночас, зазначає Інна Сергієнко, справжній АВА-терапіст - це дуже дороге навчання, за супервізію теж треба платити, отже, послуги такого корекційника будуть дорогими.

- А у нас проблема в тому, що у людей бракує грошей, родини, де виховуються діти-аутисти, не мають окремої державної підтримки. Тому батьки ідуть туди, де дешевше, де використовуються прості насильницькі методи і обіцяють швидкий результат. Це справді працює. Батьки бачать зміни на краще. Вони не знають, і їм не кажуть, що погані наслідки, як от ПТРС, з'являються потім, коли дитина росте, входить у складний підлітковий період, дорослішає. Вона може стати ще більш некерованою і відпрацьовувати на рідних ті прийоми, яких зазнавала сама.

Експертка каже, що не є прихильником АВА-терапії, але й не вважає, що її треба забороняти.

- Треба міняти підходи. Методика, що здебільшого використовується в Україні, базується на заохоченні і залякуванні. Умовно кажучи, зробиш це – дам тобі банан, не зробиш – поб’ю. І те і те - мотивація, але різного характеру. Автори ж самого методу зараз визнають тільки позитивну мотивацію. Негативну заборонили.

“Тоталізатор випадкових відповідей”

Співзасновниця Українського інституту прикладного аналізу поведінки та Ради поведінкових аналітиків України Оксана Мусієнко називає проблему АВА-терапії “балетом” з трьох частин.

- Частина перша. Прикладний аналіз поведінки має чіткі рамки вимог: жодним чином не може використовуватися насилля, а тільки співробітництво з дитиною. Однак на практиці відбувається так, що хтось, не пройшовши повного навчання, не маючи спервізора, починає пропагувати АВА-терапію як панацею. Наймає недорогих співробітників, яким також бракує знань, і тому вони роблять так, як їм сказали робити. Або не сказали, чого не можна, і вони самі собі думають як. Це стосовно використання і зловживання прикладним аналізом поведінки.

Частина друга, за словами експертки, охоплює не тільки АВА-терапевтів, а й усіх, хто працює з особливими дітьми.

- Це відсутність ліцензування спеціалістів, тобто контролю за допуском до дітей. У логопеда є ліцензія? Ні. А чи всі вони гарні фахівці? Також ні. У корекційника є ліцензія? Також ні, і ніхто не поручиться, що вони всі фахові. Допуск до дитини є у кого завгодно, заходь хоч просто з вулиці.

Третя частина також стосується контролю, але у більш широкому розумінні.

– Діяльність приватних дитячих садків чи лікувальних закладів законодавчо врегульована. Робота корекційних центрів - ні, - зазначає Оксана Мусієнко. - Ви може відкрити такий хоч у своїй однокімнатній квартирі. Назвати центром, гуртком, клубом, хоч космічним порталом. Даєте велику рекламу і будете спокійно працювати. Ні санстанція, ні пожежна охорона, ні методисти з райвно вас перевірками не потурбують. І не буде претензій ні до педагогів, ні до директора. Принаймні, поки не станеться скандал і розголос.

Оксана каже, що сама з дитиною бачила багатьох непрофесіоналів. На вірний шлях корекції натрапила, лише коли сама з адвоката перетворилися на поведінкового аналітика, пройшовши всі належні модулі.

- Який шлях пройде звичайна мама, яка вислухала діагноз своєї дитини, чи отримає вона позитивні результати терапії – це тоталізор випадкових відповідей.