Заборгованість по зарплаті. Як можуть змінитися строки стягнення

Держстат із початку повномасштабного вторгнення РФ не публікує відомостей про заборгованість із виплати зарплат в Україні. Втім, заданими дослідження, проведеного на замовлення ZN.UA восени минулого року, майже 46% працюючих відзначають «зарплатні проблеми» як основний фактор невдоволення поточною роботою.

Несвоєчасна оплата праці, примусові відпустки за власний рахунок, часткові виплати — на жаль, реалії, з якими довелося зіштовхнутися багатьом. Передумови таких порушень різні, від нехтування роботодавцем своїм обов’язком і строками виплати заробітної плати до об’єктивних причин, які впливають на можливість роботодавця оплачувати роботу найманих працівників і своєчасно розрахуватися з тими, хто звільняється. При цьому діюче законодавство, що мало б захищати у таких випадках найманих працівників, не враховує особливостей нинішньої кризи, обтяженої міграційними процесами, втратою активів і релокаціями юросіб.

Нині законодавством встановлено чіткі строки в усіх випадках порушення трудових прав, у тому числі і щодо оплати праці, протягом яких працівники мають звернутися до суду і у разі пропуску яких порушене право не підлягатиме відновленню в судовому порядку. Однак у нинішніх реаліях установлених термінів може бути недостатньо, тож дискутується їхнє подовження. Чи має це сенс, розберемося.

Щодо строків звернення до суду за вирішенням трудових спорів на сьогодні на законодавчому рівні (стаття 233 Кодексу законів про працю України) передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою зазначеної статті. Своєю чергою відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк із дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, — у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Натомість 22 березня 2024 року у Верховній Раді було зареєстровано проєкт закону №11107, що пропонує зміни до статті 233 КЗпП, якими передбачається встановити, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить (тобто всіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством), не обмежується будь-яким строком і не залежить від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Отже, вказаним проєктом передбачається виключити і положення діючої на сьогодні частини 2 статті 233 КЗпП України про те, що у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, останній має право звернутися до суду у тримісячний строк із дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Тобто пропонується встановити працівникам необмежений строк на звернення до суду із позовом про стягнення заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Не виключено, що цей законопроєкт буде доопрацьований, оскільки положення, яким пропонується доповнити частину 2 статті 233 КЗпП України, має певні юридичні неточності, зокрема не містить слова «здійснюється», коли йдеться про необмеження будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить.

Нагадаємо, що заборгованість із виплати заробітної плати — це сума своєчасно невиплаченої заробітної плати всім категоріям працівників, як штатним, так і сумісникам, працюючим за договорами, а також звільненим. А заборгованою вважається сума, яка включає всі нарахування в грошовій і натуральній формі з фонду оплати праці, за винятком обов’язкових утримань (податку із доходів фізичних осіб і суми єдиного внеску працівників на загальнообов’язкове державне соціальне страхування), строк сплати яких минув до кінця місяця, в якому повинна бути здійснена виплата.

Крім іншого, згадані зміни до норм Кодексу законів про працю відповідають висновкам Конституційного суду України та Верховного суду України щодо необмеження будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про нарахування та стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці. Адже відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, і на своєчасне одержання винагороди за працю.

Однак, попри існуючі законодавчі норми та механізми захисту прав працівників, на практиці трапляються випадки, коли роботодавці ігнорують свої зобов'язання щодо вчасної виплати заробітної плати. У такому разі єдиним ефективним і надійним способом відстояти своє право на отримання заробітної плати є звернення до суду з відповідним позовом.

Варто підкреслити, що жодні обставини не мають звільняти роботодавців від обов’язку виплачувати заробітну плату працівникам за виконану роботу. Тому право на звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не має бути обмежене будь-яким строком, про що неодноразово наголошував Конституційний суд (зокрема, у своїх рішеннях №8-рп/2013 від 15.10.2013 і №9-рп/2013 від 15.10.2013).

Понад те, до липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Зміни до законодавства в частині запровадження тримісячного строку звернення до суду за вирішенням трудових спорів щодо питань стягнення заробітної плати відбулися внаслідок прийняття Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX від 01.07.2022 (набрав чинності 19.07.2022). Вочевидь, згадана у назві оптимізація була такою для роботодавців, але не для найманих працівників. Оскільки за порушення строків виплати заробітної плати чи її виплату не в повному обсязі для роботодавців передбачена адміністративна і навіть кримінальна відповідальність, на перший період кризи «оптимізація» виступила своєрідною підтримкою роботодавців. Наразі ж право найманих працівників має бути відновлено.

Підсумовуючи, прийняття згаданих змін буде доцільним і відповідатиме Конституції України, зважаючи на гарантоване конституційне право на своєчасне одержання винагороди за працю. Запропоновані зміни відповідають засадам справедливості, добросовісності та не порушують балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців, а тому є високою ймовірність, що зазначений законопроєкт буде підтриманий і прийнятий парламентом.