«Там би ніхто не витримав»: Суспільне презентувало розслідування «Гаспада афіцери» про наглядачів херсонської катівні

Напередодні, 29 березня, у Національному музеї історії України відбувся передпоказ розслідування за участі творчої команди та героїв фільму.

«Цей фільм ми присвячуємо усім, хто пройшов через катівні, пережив тортури, не зламався і відстоює нашу країну», — сказала перед переглядом стрічки шеф-редакторка редакції розслідувань Інна Білецька.

Документальна стрічка «Гаспада афіцери» містить спогади колишніх бранців, які пройшли тортури, влаштовані їм тюремниками, які катували людей за методичками НКВС.

«“Там би ніхто не витримав”, “Херсон в окупації — це порожнеча”, “Люди кричали там цілодобово від цих катувань”, “Вона вже хотіла писати передсмертну записку батькам. Її катували”», — розповідають постраждалі.

• Читайте також: Розслідувачі Суспільного допомогли ідентифікувати російського військового, якому СБУ повідомила про підозру у вчиненні злочину

Викладач історії та громадський діяч Тарас Букрєєв від початку окупації долучився до руху опору. Певний час йому вдавалося переховуватися в Херсоні, але все ж його, так само як і його товаришів, ув’язнили та помістили в ізолятор. Генеральний директор Херсонської лікарні імені Тропіних Леонід Ремига пройшов через катівню, але схилити його до співпраці окупантам не вдалося. Схожа ситуація і ще у трьох жінок — героїнь фільму, які також опинилися в ізоляторі на Теплоенергетиків.

Незаконно ув’язнена жителька Херсона Людмила Шумкова з сестрою Ларисою у російських катівнях провели 44 дні. Їх затримали як родичок ексбранця Кремля Олександра Шумкова, який три роки перебував у незаконному ув’язненні у виправній колонії в місті Торжок Тверської області Росії.

 Людмила Шумкова

«Першим місцем нашого ув’язнення був підвал на вул. Лютеранській, де розташовувалося ГУ Національної поліції України в Херсонській області. Найстрашніше те, що ти не знаєш, що з тобою може бути навіть через хвилину. Ти перебуваєш у повній прострації, не знаєш, який час доби, чуєш крики чоловіків, яких катують 24 на 7. Це просто нелюдські крики. Ти сидиш, але будь-якої миті може відкритися камера — і твоє життя закінчиться. Це повна ізоляція. Якщо з тобою щось трапиться — ніхто про це не дізнається. Це було місце, де вони вирішували, що взагалі з тобою робити. Після 10 діб у підвалі на Лютеранській нас перевели в ізолятор на Теплоенергетиків. Там уже було трохи легше. Там катували теж», — розповідає Людмила Шумкова.

Через найбільшу російську катівню у Херсоні за шість з половиною місяців її існування, за офіційними даними правоохоронців, пройшло 240 людей. Тортури, як фізичні, так і моральні, проти ув’язнених застосовували щодня працівники ФСБ і МВС Росії за допомогою спецпризначенців ФСБ та Росгвардії.

 Команда, яка працювала над розслідуванням

Над розслідуванням «Гаспада афіцери: наглядачі херсонської катівні» працювали: авторка Алла Садовник, авторка сценарію та продюсерка Інна Білецька, режисер Владислав Васильченко, операторка-постановниця Світлана Коваль, режисер монтажу та композитор Олександр Стратонов.

 Інна Білецька

«Ми вирішили, що будемо в усіх регіонах, які були під окупацією росіян. Ми зробили три розслідування про Київщину, два розслідування про Чернігівщину. Ми поїхали в Херсон відразу як це стало можливим. З тих історій, які ми чули про Херсон, історія херсонської катівні вражала найбільше. Це виглядає так, що дай злочинцям більше часу — і вони влаштують на окупованих територіях ГУЛАГи. Хотілося знайти та встановити кожного причетного до цих катувань, хотілося зрозуміти, як мислять ці люди, які здатні на таку жорстокість», — розповідає Інна Білецька.

 Владислав Васильченко та Інна Білецька

Режисер фільму Владислав Васильченко пригадує, що Херсон для нього був містом теплих дитячих спогадів, оскільки він часто відпочивав у дитячих таборах на морі, а ще — містом з унікальним колоритом, коли вже в дорослому віці фільмував його краєвиди. Цього разу він запам’ятав Херсон як місце болю.

«Ми приїхали на другий чи третій тиждень після деокупації. За обсягом болю для мене та й для усієї команди це найтяжче, що ми робили. В той момент, як ми зайшли в ізолятор тимчасового тримання, це стала глибоко наша історія. Ми відчуваємо якийсь свій професійний біль і свою місійну важливість знайти цих людей, показати їх світові, міжнародним правовим організаціям. Воєнні злочинці мають бути покарані», — говорить Владислав Васильченко.

• Читайте також: Фільм-розслідування Суспільного «Черга на прощання»: шлях додому безвісти зниклих на війні

За словами Інни Білецької, розслідування тривало протягом 14 місяців, журналісти проводили пошук тюремників, які знущалися з людей у херсонській катівні на вулиці Теплоенергетиків. Уперше про неї вони почули на початку грудня 2022 року, а встановити наглядачів вдалося на початку лютого 2024 року.

 Під час передпоказу розслідування «Гаспада афіцери»

Журналістки-розслідувачки не полишали надії ідентифікувати катів із херсонського ізолятора, участь у цьому процесі брала Людмила Шумкова. Перегляд гігабайтів фотографій у соціальних мережах врешті-решт дав свій результат — і одна фотографія привела до низки інших, що дало змогу виявити сімох із дванадцяти тюремників. Наглядачами в захопленому окупантами херсонському ізоляторі тимчасового тримання були поліцейські конвойної та патрульно-постової служби з кількох регіонів Росії, зокрема Красноярська та Омська.

«Є сподівання, що ці злочинці понесуть покарання. Неважливо, скільки пройде років. Я розумію, що це дуже складний процес. Скоріш за все, це будуть заочні вироки. Хочеться, щоб ці вироки не просто виносили суди, а щоб потім їх виконували. Коли тривало журналістське розслідування, ми знаходили їх у соцмережах. Вони продовжують жити своїм життям, відпочивають із родинами. Хочеться, щоб вони понесли покарання, реальне покарання. Щоб вони відчули те, що відчували ми, коли тебе тримають закритим, коли ти не бачиш сонця», — говорить Людмила Шумкова.

Інна Білецька радіє за журналісток, які змогли відшукати катів із херсонського ізолятора, адже розуміє, що це протягом багатьох місяців висіло над ними тягарем. «Ми не обіцяємо, що знайдемо, але ми дуже тісно спілкуємося з нашими героями. У Алли Садовник телефон повний фотографій, які вона постійно кидає на опізнання. Коли ти постійно людині нагадуєш про отриману нею травму черговим фото, черговою взаємодією, ти відчуваєш на собі дуже велику відповідальність», — пояснює Інна Білецька. Вона додає, що радість вони відчують лише тоді, коли перший із тих, кого вони встановили, опиниться у суді.

Фото: Максим Поліщук, «Детектор медіа»