Війна за Крим: Роль та цілі противника на півдні України

Отже, сьогодні оцінюємо можливі дії противника, протягом кампанії 2024 року, у Південній операційній зоні.

Той факт, що головним сенсом минулої кампанії противника у Південній операційній зоні було – утримання ним у «недоторканному» стані сухопутного «коридору» між Донбасом та Кримом мало що міняє у його загальній стратегії ведення війни на сучасному етапі.

Насправді, якась «особлива роль» окупованих територій Херсонської та Запорізької областей України, у цьому відношенні, має сенс лише як обов'язкова умова забезпечення необхідного рівня »стійкості» оборони окупованого півострова Крим.

Логіка тут цілком зрозуміла та відома, причому ще з часів протиборства російської та Османської імперій у північному Причорномор'ї та на території півострова Крим. Якщо коротко, то її можливо змалювати одним реченням – без материкової території, прилеглої до півострова Крим, він сам перетворюється на «валізу без ручки».

З тих часів, у цьому відношенні, мало що змінилося, не дивлячись на різного роду «мостовые переходы», «трассы федерального значения» та «розширения портов» у Криму. Якщо ви не контролюєте прилеглі до Криму території Херсонської області, або північне Приазов'я, то все це, у першу чергу у військовому відношенні, як-то кажуть – до лампочки, у кінцевому рахунку, Крим ви не утримаєте.

Ось чому, для Кремля так важливо та «життєво необхідно» утримувати цей коридор.

Інший аспект, який має значний вплив (стратегічного рівня) на ситуацію, це – можливість використання противником Південної операційної зони для вирішення двох зі своїх основних стратегічних завдань:

• пробитися до промислового «серця» України – зв'язки Дніпро-Запоріжжя та прилеглих територій (включаючи Кривій Ріг, Нікополь, Кам'янське, Марганець й т.д.);
• відрізати Україну від її морської «брами» – Одеси та Миколаєва (із проривом до своїх «друзів» у Придністров'ї).

Досягнення обох, чи бодай однієї з них – дуже суттєво, якщо не критично, вплинуло б на подальшу можливість нашої держави вести війну загалом. Тому, коли ми оцінюємо перспективи планування, організації та ведення противником якихось масштабних наступальних\оборонних дій на цьому напрямку, ці речі, як на мене, треба враховувати у першу чергу.

Тепер, про поточну ситуацію та подальші перспективи.

На даний час, у цих напрямках оперує два оперативно-стратегічних угрупування противника (УВ) «Днепр» та «Восток». Експеримент із виділенням в окреме угрупування тієї частини військ (сил), яке діяло й продовжує діяти на Оріхівському (Запорізькому) напрямку, у самостійне угрупування («Запорожье»), наскільки я зрозумів, закінчився.

Війська 58-ї загальновійськової армії (ЗВА) із приданим їй угрупуванням повітряно-десантних військ (пдв) у вигляді 7-ї та 76-ї десантно-штурмових дивізій, включені до складу УВ «Днепр» й на даний час продовжують свої спроби «відновити положення», яке існувало до минулорічної спроби СОУ прорватися на Токмацько-Мелітопольскому напрямку саме у складі УВ «Днепр», під «крилом» генерала Теплинського.

У свою чергу, УВ «Восток», по суті, займається тим самим на напрямку Старомайорське – Велика Новосілка, але на додаток до цього, скоріш за все, готується до участі своїм правим флангом у дуже ймовірному наступі на Вугледарсько-Кураховському напрямку.

Кожне з цих УВ діє на двох, відносно самостійних операційних напрямках, кожне.

• УВ «Днепр» на Херсонському (для нас це Придніпровський) та Запорізькому (для нас це Мелітопольський).
• УВ «Восток» на Гуляйпільському (для нас він Пологівський) та Времіївський (для нас це Старомлинівський).

До складу першого входять 58-а, 18-а, 49-а ЗВА + 14-й армійський корпус (АК) та угрупування пдв зи-си ри-фи (3 десантно-штурмових дивізії – 7-а, 76-а та 104-а). У свою чергу, УВ «Восток» складається із «набору» загальновійськових армій Східного воєнного округу (Сз.ВО) – 5-а, 29-а, 35-а та 36-а ЗВА + 2 окремих бригади морської піхоти (обр МП) зі складу балтійського та тихоокеанського флотів (336-а та 40-а обр МП відповідно).

Загалом, у складі цих двох УВ діє приблизно до 180-182 тисяч російських військовослужбовців, які мають на озброєнні десь:

• трохи більше 1000 танків (приблизно 1070-1080 одиниць);
• до 1750 одиниць бойових броньованих машин (ББМ);
• до 1210 одиниць артилерійських систем (АС), починаючи з калібру 100-мм;
• близько 300-310 одиниць реактивних систем залпового вогню (РСЗВ);
• й у їхній смузі оперують до 4-х тактичних груп РВіА, які мають загалом до 20-и пускових установок (ПУ) оперативно-тактичного ракетного комплексу (ОТРК).

Є ще окреме угрупування, яке називається «Группировка обороны Крыма», яка нараховує близько 13.5 тисяч військовослужбовців, але у них мало танків та ББМ, разом, десь до 80-82 одиниць.

У зонах відповідальності обох російських армійських угрупувань у Південній операційній зоні дієї також й угрупування «федеральной службы войск национальной гвардии» (фсвнг), так звана «росгвардия». Разом із їх кримським «філіалом» це – десь до 14 тисяч карателів, із приблизно 225-230 ББМ та більше 520 одиниць автотранспорту, включаючи броньований. Також вони мають більше сотні АС (до 110-и одиниць) та навіть свою авіацію - 7-8 транспортно-бойових вертольотів.

Якщо оцінювати можливість організації противником крупномасштабного (принаймні, оперативного рівня) наступу у Південній операційній зоні, то ми повинні виходити з цілого набору факторів, які можуть вплинути (й вже впливають) на це, не тільки у негативному, чи у позитивному сенсі, а й мають сенс для цього у відношенні вибору конкретного операційного напрямку.

• Назвемо перший з них «фактор Дніпра».

Очевидно, що організація наступу на Херсонському напрямку буде для противника пов'язана із цілим рядом складнощів – від необхідності зробити вагомою (чи навіть головною) частиною цього плану операцію із форсування Дніпра, захоплення та утримання плацдармів на його правому березі (причому, явно не тактичного масштабу), до необхідності попередньо «вирішити проблему» з українськими плацдармами на лівому березі річки. Більше того, очевидно, що для того аби підготувати та провести такого роду операцію потрібно попередньо «взяти під контроль» саму пойму, або більшу її частину (особливо на напрямку форсування\наступу), Дніпра.

Із всім цим, у противника, на даний час, існують суттєві проблеми й надія на те, що до умовного часу «Ч» (коли за розрахунками буде «готова» основна кількість його, так званих, стратегічних резервів, від кінця весни до кінця літа) – ну дуже мала.

• Фактор, який можемо назвати «глибина тилу».

Для того, аби організувати та провести, бодай, оперативну наступальну операцію, противнику буде потрібний відповідний район для оперативного розгортання військ (зосередження та розгортання у бойові порядки наступальних угрупувань).

У зонах відповідальності УВ «Днепр» та «Восток» середня ширина коридору між передовими позиціями ЗСУ та узбережжям Азовського моря коливається в межах 80 -110 км. Тобто, зосереджувати та розгортати війська доведеться у зоні гарантованого ураження дальнобійними засобами ЗСУ, причому на порівняно відкритій місцевості. Я десь 1-1.5 тому писав, що російське військове командування, свого часу, припустилося стратегічної помилки (або, за власним бажанням, або при дієвій участі ЗСУ), «обмежившись» саме цією шириною сухопутного коридору між Кримом та Донбасом.

Як виявилось, у реальності, її просто недостатньо для «комфортного» оперативного розгортання значних в обсягах угрупувань військ, особливо, наступального характеру. Готуючись до наступальної операції на цих напрямках, противнику доведеться затягнути у цю смугу купу додаткових військ, створити додаткові запаси предметів матеріально-технічного забезпечення. Причому, спробувати це зробити непомітно для противника (для ЗСУ зокрема та СОУ загалом), аби досягти ефекту оперативної раптовості. Як на мене, для цього противнику доведеться докласти майже «нелюдських» зусиль.

Мало того, що все це пробивається дальнобійними та високовлучними засобами ураження ЗСУ (починаючи з М142 та М270), закінчуючи авіаційними засобами, так тут достатньо активно діє мережа наших спеціальних та розвідувальних служб, у тому числі, у районах основних транспортно-комунікаційних «вузлів», включаючи порти Азовського узбережжя. Це, за великим рахунком – степ, з усіма витікаючими.

Залізниці, яка є основним засобом МТЗ російських військ на оперативному рівні, тут – мало. Це означає, що його основний обсяг ворогу доведеться таскати «автомобільними дорогами загального користування», складувати, накопичувати та перевалювати запаси МТЗ у заздалегідь й добре відомих нашому війську місцях. Це стосується й палива, й боєприпасів й всього іншого.

Так, я в курсі, що ворог зараз активно намагається розбудовувати у Приазов'ї залізничну мережу, частково відновлювати її західніше Волновахи. Але, очевидно, до моменту «готовності» своїх стратегічних резервів він це встигнути не встигнути.

Однак, звісно, є й фактори, які спрощують противнику підготовку та проведення наступальної операції у вказаній зоні. Наприклад, відсутність необхідності тягнути сюди значні у розмірах формування. Тут вже розгорнуті 7 загальновійськових армій + головні сили 14-го АК та відповідні угрупування пдв та морської піхоти (3 дшд та 2 окремих бригади).

Тому, процес оперативного розгортання наступальних угрупувань противника може відбуватися простіше й значно коротше – шляхом поступового нарощування чисельності вже розгорнутих формувань. Формально, йому не потрібно буде перетаскувати сюди додаткові армії та армійські корпуси..

Батальйон за батальйоном, рота за ротою, у потрібні місця, «перекатом», окремо від штатного ОВТ, непомітно для нашої розвідки та систем моніторингу. Й бац, вже у потрібному місці «намалювалась» додаткова дивізія, АК і т.д.

Більше того, противник це може робити опираючись на підготовлену систему оборони, що значно спрощує йому дії із прикриття процесу оперативного розгортання своїх наступальних угрупувань, практично повністю виключаючи будь-які активні (мається на увазі, наступальні) дії ЗСУ по зриву процесу оперативного розгортання своїх резервів, за виключенням, власне, вогневого ураження.

• З тим же «фактором Дніпра».

Очевидно, що у разі прийняття рішення про наступ у бік Запоріжжя (що є найбільш ймовірним, зі всіх гіпотетичних операційних напрямків в даній зоні, разом з участю військ правого флангу УВ «Восток» у можливій Вугледарсько-Курахівський наступальній операції), противник може обрати напрямок Степногірськ – Григорівка, з одночасними діями через Щербаки (у бік Комишувахи), прикрившись з лівого флангу Дніпром, й одночасно обходячи із заходу Оріхівський вузол оборони ЗСУ до певної міри – зручно, як з точки зору комунікації з Криму (що спрощує процес розгортання наступальних угрупувань), так й з точки зору кількості та обсягу військ, які доведеться задіяти для цього.

До речі, від передових позицій противника у районі села Кам'янське до південної околиці міста Запоріжжя – 27.4 км по прямій, це цілком співставне із відстанню від наших передових позицій у районі Роботине (де зараз противник активно атакує) до північної околиці міста Токмак (21.5 км).

На завершення, певний розрахунок обсягу сил й засобів противника, які йому потрібно буде задіяти на двох найбільш ймовірних операційних напрямках, у випадку прийняття рішення на проведення наступальної операції у Південній операційній зоні.

• Запорізький напрямок – до військ вже розгорнутої 58-ї ЗВА, противнику буде потрібно «додати» – до 2-х мсд, або до 3-4-х омсбр (цілком можливо, що для цього він задіє війська 49-ї ЗВА, тобто здійснить перегрупування військ усередині УВ «Днепр») + до одного АК зі складу стратегічних резервів.
• Умовно Курахівський (або Андріївський) напрямок, правий фланг УВ «Восток» у рамках наступальної операції УВ «Юг» (хоча може бути й більш «глибше» – на Велику Новосілку, але це буде мати сенс лише тоді, коли УВ «Юг» вийде до Покровська, а про це зараз взагалі не варто вести мову). В цьому випадку, найбільш ймовірно сюди буде перегрупована якась ЗВА (скоріш за все, з «новосформованих»).

Таким чином, можемо зробити висновок.

Організація та проведення противником наступальної операції, бодай, оперативного рівня у Південній операційній зоні малоймовірна, але цілком можлива.

«Спонукати» противника на це, може два «міркування» – бажання повністю «зняти загрозу» Криму, або перспективи досягнення успіху у Східній операційній зоні на Покровському чи Краматорському напрямках. Найбільш вірогідними напрямками є – Запорізький, Вугледарсько-Курахівський (або як альтернатива – на Шахтарське та Андріївку), Гуляйпільський.

Якщо, загалом, то, як на мене, у Південній операційній зоні сконцентрувався на двох речах – розвідка\моніторинг оперативного тилу противника + наполеглива підготовка оборони на визначених напрямках (в першу чергу на Запорізькому, у другу – на ділянці від Старомайорського до Вугледару).

Профілактичні удари дальнобійними засобами по основним транспортним та логістичним вузлам у самому «коридорі» також не завадили б, особливо у відношенні мостових переходів.