Вижити без диплома і мови: чому українські біженці в Німеччині мають проблеми у пошуку гідної роботи

Наші співвітчизники, які знайшли прихисток від війни у Німеччині, днями отримали днями лист за підписом українського посла та німецьких урядовців із закликом працевлаштовуватися. У зверненні зазначається: держава-господар зробила все для цього — організувала мовні інтеграційні курси, супровід і підтримку з боку центрів зайнятості, тож "гості" мали скористатися цим і почати дбати про свої потреби.

Тим часом українці зазначають, що з пошуком роботи не все так просто, яка намагаються подати посадовці. "Телеграф" розбирався, з якими саме проблемами стикаються наші земляки у цій європейській країні.

Пекельні мовні курси

На сьогодні Німеччина є лідером у Європі за кількістю мігрантів з України — тут зараз перебуває 1,2 млн. Саме цю країну наші співвітчизники обирали через серйозну фінансову допомогу на рівні держави, можливість безкоштовно вчити мову, підвищувати кваліфікацію та у перспективі отримати вищі зарплати. Та попри всі зусилля німецької сторони, успіхів у працевлаштуванні українців чомусь не спостерігається. На початок 2024-го року роботу мають 25,2% біженців — такі дані оприлюднив Bild.

На тлі такої невтішної статистики німецькі урядовці вирішили нагадати українцям про те, що для них вже зроблено і простимулювати самим докласти зусиль для пошуку роботи. Зробили це у формі листа за підписом федерального міністра праці та соціальних справ Губертуса Гайля, спеціального уповноваженого з питань інтеграції біженців на ринку праці Даніеля Терценбаха і посла України в Німеччині Олексія Макеєва.

Суть його зводиться до того, що в Німеччині є дефіцит робочої сили, в тому числі і кваліфікованих працівників, а роботодавці більш прихильно ставитимуться до кандидатів на посади з інших країн. Також урядовці підкреслюють, що не варто боятися втратити соціальні виплати (Bürgergeld), бо у разі низької зарплати все одно можна розраховувати на підтримку з боку держави, плюс лишається медстрахування і з'являються перспективи для кар'єрного росту.

Виглядає все дуже гарно, але тільки на папері, кажуть співвітчизники. В реальності спочатку німці не хотіли давати роботу мігрантам з України навіть попри їхню гарну освіту та кваліфікацію, наполягаючи на вивченні мови. Але і вже маючи за плечима досвід навчання на інтеграційних курсах, все одно долучитися до ринку праці дуже складно.

"Коли ми тільки приїхали до Німеччини 2022 року, дуже прагнули працювати будь-де, але нам відмовляли, — згадує Світлана, котра з дітьми живе у Північному Рейні-Вестфалії. — Аргументи були такі — у вас дипломи, ви спеціалісти, тож повчіть мову, а ми потім підшукаємо вам роботу за спеціальністю. І почалось два роки пекла з цим навчанням. По-перше, мені мови взагалі складно даються, бо я технар. По-друге, курси дуже інтенсивні. Наприклад, рівень B1 — це мінімум, який потрібен для більш-менш кваліфікованої роботи, раніше мігранти (турки, сирійці, євреї тощо) вивчали два роки. Але для українців час його опанування скоротили до 6,5 місяців. А це щодня навчання в школі по 4,5 години плюс ще кілька годин вдома на домашнє завдання.

Якщо ти спеціаліст з дипломом, то треба пройти ще й рівень В2. Він передбачає, що ти вже зможеш вільно розмовляти, писати робочі листи, вести телефоні розмови тощо. На це теж дається до пів року. І це надскладно, бо твій мозок просто не встигає перетравити той обсяг інформації, який ти в нього намагаєшся закласти. Важко як тим, хто вчив німецьку, ще коли перебував в Україні, так і тим, хто живе в Німеччині кілька років. Так, вони знають розмовну мову, але ще потрібно досконало знати граматику, розбиратися в специфіці робочої системи, бо вона дуже різниться від нашої".

Світлана додає, що успішне закінчення мовних і інтеграційних курсів не означає, що на українців чекають роботодавці з гарними пропозиціями. Бо вони вважають знання мови українців недосконалими, і в центрі зайнятості знову пропонують некваліфіковану роботу.

"Пропозиції від них — розкладання товарів у магазинах, робота на кухні тощо. Багатьох дівчат направили на таку роботу, що дратує, бо вони доклали чимало зусиль, щоб вивчити мову. До того ж було стільки обіцянок хорошої роботи і все намарно, — продовжує Світлана. — І тут система побудована таким чином, якщо ти йдеш на мінімальну зарплату, а іншої без диплома і високого рівня знання мови не буде, то ти матимеш менше, аніж коли не працював. Бо соцвиплата — це 540 євро на дорослого і 385 євро — на дитину, плюс держава сплачує за житло і покриває страховку. Якщо економити, то цих коштів вистачає. І на цій допомозі сидять роками ті ж сирійці, їх не чіпають ні з мовою, ні з роботою, бо вони перебувають у країні за іншим параграфом. А нам по закінченні курсів, якщо ти не працевлаштувався, гроші виплачувати перестануть".

Вижити без диплома і мови

Українці, які знайшли прихисток у Німеччині, зізнаються: попри випадки, коли люди дійсно не прагнуть працювати, бо задоволені соцвиплатами, значна частина мігрантів навпаки не хоче погоджуватися на менше, маючи за плечима гарну кар’єру і високі гонорари.

"В Україні я завжди заробляла в рази більше, аніж отримую в Німеччині як допомогу. І тут я опинилась не в пошуках кращого життя, а заради порятунку дітей, — каже киянка і журналістка Наталка Кликова-Волинюк, яка з доньками і мамою також живе у Німеччині. — Молодша донька ще маленька і лише в серпні йтиме до садочка, бо чомусь німецькі посадовці не згадують, що з дошкільними закладами у країні проблема. Поза тим Соломія гостро переживає відсутність батька поруч, він на фронті і вона через це не хоче відпускати мене від себе.

Тож коли ми чуємо заяви про 160 тис. українців, які вже знайшли роботу, ми не відчуваємо індивідуального підходу, бо ситуації у всіх дуже різні. Ще один аспект — високий фах українців, за яким вони не можуть працювати, бо процедура його підвердження дуже складна. Більшість з нас закінчували виші 20-25 років тому, і невже документи про їхнє закінчення важливіші за весь набутий після цього досвід?!

На мовних курсах навчаюсь зі стоматологинею, яка мала багаторічну практику в Україні. Але тут її взяли лише асистентом лікаря у клініку і на зарплату утричі меншу, аніж у інших працівників. Без рівня В2 і підтвердження диплома на інше вона розраховувати не може. Ще одна історія з чату міста: українка з 15-річним досвідом у банківській сфері також має вчити мову, проходити тривалу процедуру доведення своєї кваліфікації, щоб розраховувати хіба що на місце податкового інспектора".

Знання мови як ключовий чинник пошуку роботи з гідним рівнем оплати називають й інші українці, котрі живуть у Німеччині. І в цьому випадку дуже в нагоді бувають раніше набуті навички.

"Коли вирішували, куди саме виїхати із Запоріжжя у березні 2022-го року, обрали Німеччину, бо я там колись жила і мала хоч якихось знайомих, — розповідає Альона Сажнєва, яка з сином живе у Лейпцигу. — Ми навіть попросили зробити для нас запрошення, бо тоді не розуміли як відбувається виїзд за кордон. На початку разом з іншими родинами нам запропонували прихисток німці. Я так розумію, що їм обіцяли за це певну компенсацію, тож і вони, і ми були в плюсі. Але це все тривало лише 2,5 місяці, а потім ми мали самі шукати і винаймати житло.

І знову-таки нам пощастило зустріти німця, який хотів підтримати українську родину з дитиною, і він нам без усяких перевірок фінансового стану, поручителя надав в оренду велику квартиру за прийнятною ціною. На це ми витрачали власні заощадження.

Сидіти на соціальній допомозі я не планувала, це моя принципова позиція. Я не хотіла, щоб мені ставили якісь обмеження, казали куди і як витрачати гроші, контролювали. Єдине, що отримую від держави — фінансову допомогу на дитину (Kindergeld). Це 250 євро, але їх виплачують як німцям, так і іноземцям. Тож я від початку шукала роботу і знайшла її за три місяці завдяки чату, створеному волонтерами. Побачила там вакансію в патронажній службі (Pflegedienst), надіслала резюме і мене одразу взяли.

Хоча директорка глянула на мій послужний список, а я за фахом психолог і міжнародник (міжнародні економічні відносини) і спитала: "А що ти тут робиш?" Відповіла, що тільки-но приїхала, і хоча маю мовний сертифікат, за десять років в Україні без практики все забулось, тож хочу з чогось почати".

Альона додає, що в її обов'язки входило відвідування удома літніх людей і виконання хатньої роботи — прибирання, миття посуду, похід за покупками тощо. Плюс супровід стареньких під час прогулянок і візитів до лікаря.

"На цій роботі я затрималась на 10 місяців, паралельно шукала щось інше, — каже жінка. — Знайшла вакансію у школі, подала заявку, розглядали її кілька місяців і коли погодили, я перейшла на нове місце. Оскільки в мене нема педагогічної освіти, могла розраховувати тільки на посаду помічника вчителя, тобто я допомагаю йому в навчальному процесі. Плюс, часом потрібно щось перекласти, пояснити як дітям з України, що у нас вчаться, так і їх батькам".

Оплата як в першому, так і в другому випадках становила 12,5 євро/година. Але в патронажній службі мені було фізично складно, тому виходило десь 25 годин на тиждень. В школі навантаження менше, тож підписала контракт на більшу кількість годин. Та все-таки я хочу знайти в Німеччині роботу у сфері психології. Для цього потрібно підтвердити свою кваліфікацію і це у мене в планах".

Свобода пересування поверне українців додому?

Через заяви німецьких урядовців українці відчувають розпач і обурення, тим не менш не збираються здаватися, планують і далі вчити мову і шукати шляхи для реалізації і заробітку саме в цій країні. Адже поки можливості повернутися додому мають не всі.

"Всі хочуть додому, і донька з сином, і я, але… Цих "але" дуже багато, в першу чергу те, що наше місто ще окуповане, а підконтрольна Україні територія під постійними обстрілами, — каже Світлана. — Тож думаєш передусім про дітей, їхню безпеку та майбутнє, вони вже адаптувалися на новому місці, відвідують тут школу. А я продовжую "боротися" з мовою, вже відвідую курси на рівні В2, в квітні маю складати іспит, а там подивимось".

"Я дуже довго розмірковувала, повертатися чи ні, і зараз схиляюсь до другого варіанту, — зізнається Альона. — Пояснення просте: я на даний момент у Німеччині влаштувала робоче життя, особисте, переоформила машину, орендую житло тощо. Я бачу, як розвиваються події в Україні і маю сумніви, що в найближчі кілька років щось зміниться на краще. Час йде, треба щось вирішувати, і я, напевно, оберу лишитися за кордоном".

"Повертатися в Україну ми плануємо, — каже Наталія. — Це питання регулює наш тато, який зараз в ЗСУ. Поки він там, ми — тут, йому так спокійніше, мені теж зрозуміліше, що і як робити. Але сподіваюсь, що це питання тимчасове".

Якщо казати про загальну тенденцію з повернення на Батьківщину воєнних мігрантів, то тут експерти зазначають: кількість тих, хто це планує зробити, велика. Наприклад, у опитуванні Центру економічної стратегії, проведеному у грудні 2023 — січні 2024 намір це точно зробити висловили 26% респондентів і стільки ж ймовірно поїдуть додому.

"Однак кількість тих, хто точно планує повернутися, за останній рік скоротилася майже вдвічі. У першій хвилі опитування 49,7% сказали, що точно планують повернутися. Водночас зросли показники для тих, хто планує повертатися, і тих, хто вагається: таких у листопаді-грудні 2022 року було лише 24% та 16% відповідно. Таку різницю результатів між хвилями опитування можна пояснити тим, що наміри можуть змінюватися через зміну сукупності біженців. Тобто частина біженців, яка думала про повернення ще в листопаді-грудні 2022 році, вже повернулася до України. Також треба враховувати, що за 2023 рік певна кількість людей виїхала з України і не збирається повертатися", — йдеться в аналітичному звіті Центру.

Серед основних причин неповернення українці називають погіршення економічної та безпекової ситуації в країні, втрати/пошкодження внаслідок обстрілів житла, вищий рівень заробітків за кордоном та асиміляцію в країні перебування. Лишитися за кордоном навіть по закінченні війни можуть від 1,4 до 2,3 млн наших співвітчизників, і ця цифра може змінюватися, бо міграційні процеси тривають.

Неповернення такої кількості громадян матиме, за оцінками експертів, негативні наслідки для економіки. А загальні втрати ВВП від довоєнного рівня можуть становити, за оптимістичним сценарієм, 3,9%, а за песимістичним — досягти 6,31%. І ще один величезний мінус від того, що наші співгромадяни не приїдуть до України в найближчій перспективі — демографічні втрати. Адже серед тих, хто перебуває за кордоном, частка жінок та дітей дуже значна.

Для стимуляції повернення українців, вважають експерти, варто працювати у декількох напрямках. По-перше, доносити до європейських партнерів, що допомога Україні у поверненні біженців після війни буде великою підтримкою. По-друге, підтримувати зв'язок з українцями через дипломатичні представництва. По-третє, займатися відбудовою зруйновах регіонів, на цей період підтримувати їх мешканців фінансово, допомагати з пошуком роботи, давати можливості для перекваліфікації дорослих та реінтеграції дітей в навчальних закладах тощо.

"Ми співпрацюємо з міжнародними колегами з цього питання і більшою мірою думаємо над різноманітними варіантами руху до більшої гнучкості пересування між країною перебування та Україною. Що англійською називається "circular migration" (англ. — кругова міграція), коли люди виїжджають, повертаються, — зазначив під час презентації звіту виконавчий директор Центру Гліб Вишлінський. — І цю рекомендацію — надання українцям свободи пересування і вибору місця проживання нарівні з громадянами ЄС — ми перенесли на перше місце. Також є важливим у цьому контексті транспортне сполучення, щоб цей рух між країною перебування і Україною максимально спростити і дати можливість використовувати ті варіанти зайнятості, які є в Україні".

Попри всі наявні прогнози, скільки українців насправді повернеться в Україну, а скільки "пустить коріння" в інших країнах, запитання відкрите. Значною мірою все залежатиме, наскільки ще розтягнеться війна. Адже що довше вона триває, то більше наших співгромадян знаходить себе в Німеччині, Польщі, Чехії, Канаді тощо.