Гонитва за дохідністю. Що не так із процентною політикою НБУ

Необхідною умовою забезпечення Нацбанком стабільності гривні є довіра суспільства до його політики. І, попри традиційну недовіру українців до різних органів влади, НБУ вдалося досягнути неабияких успіхів у формуванні «правильного» сприйняття його дій, але для цього довелося створити альтернативну реальність для громадян.

Проілюструю цей феномен на прикладі останнього «монетарного» рішення НБУ та реакції на нього з боку окремих медіа.

14 березня Нацбанк оголосив про зниження облікової ставки з 15 до 14,5%. Саме по собі це рішення не викликало б жодного інтересу: відбулося незначне (відносно абсолютного рівня ставок) коригування процентної політики НБУ, яке навряд чи матиме якісь відчутні наслідки. Якби не одне але.

Поширюючи цю новину, численні медіа повідомили, що НБУ несподівано знизив облікову ставку. Оцей прислівник «несподівано» — дуже симптоматичний і має сенс лише в межах альтернативної реальності, сформованої Нацбанком упродовж двох останніх років.

Що ж саме так здивувало ЗМІ?

Те, що у січневому прогнозі Нацбанк передбачав незначне зниження облікової ставки лише в другому півріччі, не мало б нікого вводити в оману — регулятор безліч разів повторював, що його прогнози не є зобов’язаннями, підтверджуючи це на практиці.

Та й більшість згаданих медіа у своїх повідомленнях посилалися не на прогноз НБУ, а на опитування представників банківського сектору, проведене «Інтерфакс-Україна», а також на опитування компанії ICU, в якому 70% респондентів передбачали збереження облікової ставки незмінною.

Складно не помітити, що у згаданих опитуваннях превалює точка зору представників фінансового сектору, які фактично зацікавлені у збереженні ставок на високому рівні. Тож не виключено, що відповіді респондентів можуть відображати вплив певного когнітивного упередження.

Але Нацбанк, пріоритетною метою якого є забезпечення цінової стабільності, повинен уникати будь-яких упереджень і керуватися інтересами всієї економіки. Адже ціни на товари формуються не у фінансовому, а в реальному секторі економіки, де взаємодіють виробники, продавці і покупці.

Якщо оцінювати дії НБУ під таким кутом зору, то на тлі інфляції у 4,3% зниження облікової ставки є не просто логічним і очікуваним, а життєво необхідним. Оскільки в умовах, коли найнижча ставка центрального банку перевищує інфляцію більш як у три рази, про будь-яке відновлення економіки не може бути й мови. Навіть за ідеальних безпекових умов та інших сприятливих обставин відсутність доступних фінансових ресурсів блокуватиме динамічне зростання.

Та парадокс нашої ситуації полягає в тому, що через кілька місяців після початку великої війни НБУ вирішив, що серед його пріоритетів має з’явитися «забезпечення привабливості гривневих активів». Невдовзі, визначивши саме цей пріоритет ключовим, Нацбанк почав методично насаджувати суспільству цю думку…

Поглянемо, наприклад, на останні підсумки дискусії у комітеті з монетарної політики НБУ і порахуємо, скільки разів там повторюється в різних варіаціях словосполучення «привабливість гривневих активів». З десяток, не менше.

Фактично це означає, що Нацбанк цілком підпорядкував свою політику інтересам людей, які мають надлишок коштів. При цьому інтереси тих, хто потребує запозичень (а це практично весь бізнес), були повністю проігноровані.

Безумовно, обсяги залучених коштів в ОВДП, як і зв’язування вільної гривні на банківських депозитах, — важливі складові стабільності. Але і в першому, і в другому випадках принципове значення має ціна, тобто ставка, за якою кошти залучаються.

Важливо також усвідомлювати, що жоден закон не зобов’язує НБУ перейматися генеруванням доходів для інвесторів і вкладників.

Однак жорстка монетарна політика є комфортною для керівництва НБУ з погляду відповідальності за ухвалені рішення, оскільки вона дійсно знижує ризики дестабілізації грошового ринку. За принципом цвинтарної стабільності.

Хоча держава платить членам Правління НБУ понад 10 тис. дол. на місяць якраз для того, щоб вони брали на себе відповідальність за пошук балансу між інтересами тих, хто хоче примножити статки, і тих, кому бракує грошей для життя та розвитку.

Тож, усвідомлюючи дивність ситуації, коли облікова ставка у 3–4 рази перевищує рівень інфляції, Нацбанк не обмежується офіційними повідомленнями і продовжує комунікувати це питання у ЗМІ.

У недавній колонці один із членів комітету з монетарної політики НБУ пояснює суспільству, що центральний банк цікавить не поточна, а очікувана інфляція, і під таким кутом зору Україна не є рекордсменом за величиною ключової ставки відносно інфляції. Тут одразу постає питання щодо достовірності прогнозів НБУ, оскільки 2023 року фактичний рівень інфляції (5,1%) виявився у кілька разів нижчим, ніж передбачав прогноз НБУ на початку року (18,7%). З огляду на таку «точність» прогнозування, може, все ж надійніше орієнтуватися на фактичні показники?..

Цілком очікувано суть згаданої колонки зводиться до того, що висока облікова ставка потрібна для того, аби забезпечити вкладникам дохід, вищий за інфляційне знецінення коштів. Інакше гроші перетечуть на валютний ринок, а далі — «хвиля паніки», «величезний тиск на міжнародні резерви»…

Жоден притомний українець не побажає реалізації такого сценарію.

Та якщо називати речі своїми іменами, доведеться визнати, що НБУ будує свою комунікаційну політику на провокуванні страху перед значним знеціненням гривні, роблячи економіку заручником інтересів невеликого прошарку рантьє.

Такий підхід апріорі передбачає, що громадяни України схильні до провокування паніки на валютному ринку, якщо не отримають бажаного доходу на свої заощадження. Це, до речі, ті самі громадяни, які не думали панікувати навіть навесні 2022 року і витрачали свої заощадження на потреби війська. Поки НБУ не почав їх наполегливо переконувати, що справжнім їхнім пріоритетом є отримання доходів.

Так само і банки у перші місяці великої війни вкладали десятки мільярдів гривень у державні облігації під 10–11% річних, поки Нацбанк не підвищив облікову ставку до 25% і не переконав їх у тому, що потрібно просити в уряду значно більше.

Авторитет і колосальний інформаційний ресурс регулятора можна було б використати для заохочення вкладень у військові облігації з акцентом на необхідності фінансувати воєнні видатки, а не на можливості отримати дохід. Українське суспільство не раз доводило, що матеріальні стимули не є визначальними чинниками його дій. Особливо в критичні моменти історії.

На превеликий жаль, цього так і не зрозумів НБУ та заходився формувати альтернативну реальність, в якій безумовним пріоритетом для кожного має бути «привабливість гривневих активів». І досягнув у цьому неабияких успіхів. Тож не дивно, що навіть маленький крок Нацбанку в напрямі нормалізації монетарної політики (зниження облікової ставки на 0,5 п.п.) сприймається багатьма як несподіванка.

Втрати, на жаль, є невід’ємною складовою будь-якої війни, і люди, природно, шукають можливостей для їхньої мінімізації. Але робити наріжним каменем політики забезпечення доходів рантьє понад рівень інфляції, свідомо нехтуючи багатьма критичними потребами, — це явний перебір. Існує принципова відмінність між маніпуляцією суспільною свідомістю і розбудовою довіри на засадах взаємоповаги.

Хочеться сподіватися, що колись ми прийдемо до другого варіанта, інакше справжня реальність розчарує нас усіх.