Монархія, президентська анархія або законна легітимність Зеленського?

Під час періоду воєнних дій, які тривають в Україні, гострий дискурс щодо майбутніх президентських виборів охопив громадську сферу, незважаючи на намагання уряду замовчати цю тему. Загальновідомо, що у такі часи стратегічна компетентність та реформаторські дії українського уряду стають предметом пильного спостереження.

В цей період президент України Володимир Зеленський особисто втручається у цей складний процес та навіть іноді керує ним, стверджуючи, що поточні турбулентності у суспільстві стосовно його президентської легітимності після 20 травня є наслідком втручання Кремля. Це має під собою підґрунтя, проте існують деякі субтельні аспекти, які варто розглянути детальніше.

20 травня, згідно з Конституцією України, завершується законний п’ятирічний термін, що почався з інавгурації Володимира Зеленського на посаді президента. Якщо б не воєнний конфлікт, вибори мали б відбутися 31 березня.

Справедливо зазначити, що й у мирний час питання про другий термін президента та його команди викликало б напруження. Урядові посадовці, ймовірно, стояли б перед вибором: зосередити всіх зусиль на наступній кампанії або спробувати залишитися на владних посадах, уникнувши уваги громадськості.

З урахуванням того, що Конституція України забороняє проведення виборів під час війни, виникає питання: як президенту зберегти легітимність у владних колах та за кордоном, не викликаючи сумнівів у його авторитеті?

Деякі політики та експерти вважають, що потрібно звернутися до Конституційного суду України для роз’яснень, інші вбачають рішення у створенні уряду національної єдності, а треті закликають самого президента Зеленського звільнити свою посаду. Російська пропаганда також активно використовує цю ситуацію для своїх цілей.

Прихильники продовження повноважень Володимира Зеленського без моральних сумнівів посилаються на Закон України “Правовий режим воєнного стану”, який встановлює заборону проведення будь-яких виборів.

Спікер парламенту, доктор права та академік Руслан Стефанчук, у інтервʼю для “Суспільного”, наголошує на тому, що статтею 8 Конституції імперативно передбачено: президент України виконує обов’язки до моменту, поки не вступить в повноваження наступний президент. Це засада безперервності влади.

Водночас, зауважується, що стаття 103 Конституції прямо визначає термін обрання президента на 5 років і наголошує на необхідності проведення регулярних виборів. Це є основним принципом демократії та гарантією безперервності державної влади.

Однак, необхідно також враховувати принцип плюралізму, який виключає монополію влади з боку однієї особи чи партії.

За словами голови Верховної Ради, стаття 108 Конституції може створювати передумови для формування певного типу монархії, де вибори не проводяться, а президент виконує повноваження без обмежень. Стефанчук підкреслює, що цю тему надмірно роздмухує ворог, зокрема Росія, і це може мати серйозні наслідки.

Голова Комітету виборців України Олексій Кошель висловлює переконання, що після 20 травня президент залишається абсолютно легітимним.

“Конституція чітко передбачає неможливість проведення парламентських виборів під час воєнного стану. Ця логіка поширюється на інші статті”, – зауважує Олексій Кошель. “Питання про легітимність президента виникло через спроби організувати вибори у жовтні-листопаді минулого року. За останні півроку жоден представник влади не згадував, що проведення виборів заборонено Конституцією. Федір Веніславський був єдиним, хто зазначив, що Конституція це забороняє. Можливо, це коштувало йому посади представника президента у Верховній Раді”.

Одним із аспектів демократії в Україні, який важливий для Заходу, є вибори президента. Наполягається на тому, що проведення виборів є важливою частиною демократії, адже мирна передача влади є однією з її найважливіших складових.

Минулого року, на запитання деяких політиків США про проведення виборів в Україні незважаючи на воєнний стан, Зеленський відзначив, що для цього потрібно внести зміни до законодавства, забезпечити фінансування та гарантувати безпеку виборців і військових під час голосування в умовах конфлікту.

Досвідчені колишні високопосадовці, серед яких Герой України, генерал-лейтенант Григорій Омельченко, намагалися допомогти Офісу Президента, пропонуючи юридичні інструменти, але наразі не отримали відповіді.

“Конституція передбачає, що у разі закінчення повноважень Верховної Ради під час дії воєнного чи надзвичайного стану її повноваження автоматично продовжуються до першого засідання першої сесії Верховної Ради, обраної після скасування такого стану (згідно зі статтею 83 Конституції).

Проте для президента України така можливість не передбачена. Це не правова прогалина, а захист від узурпації влади президентом. Згідно з Конституцією, в умовах воєнного або надзвичайного стану (згідно зі статтею 157) змінити Конституцію неможливо. Як розв’язати протиріччя між статтями 103 і 108 Конституції, щоб уникнути сумнівів у легітимності президента України на міжнародному рівні?

Відповідь проста: або президент Зеленський, або не менше 45 народних депутатів повинні звернутися до Конституційного Суду з проханням надати офіційний тлумачення статей 103 і 108 Основного закону країни.

У разі невиконання цих рішень, якщо Зеленський самовільно продовжить свої повноваження, його дії можуть бути кваліфіковані як злочин, передбачений статтею 109 Кримінального кодексу (захоплення державної влади), який карається позбавленням волі на строк від 5 до 10 років з конфіскацією майна.

“Ніхто в Україні не має права узурпувати державну владу” (згідно зі статтею 5 Конституції)”, – підкреслюється у зверненні до Офісу Президента.

Отже, у численних дискусіях стосовно проблеми легітимності президента Володимира Зеленського після 20 травня відомі колишні високопосадовці, такі як Герой України, генерал-лейтенант Григорій Омельченко, вважають, що всі суперечності може вирішити лише Конституційний Суд. Якщо Суд не зробить відповідного висновку та не підтвердить право Зеленського на виконання обов’язків президента під час воєнного стану та до завершення війни з Росією, ця тема залишиться актуальною та спекулятивною.

Проте існує проблема з Конституційним Судом, оскільки він наразі складається лише з 13 з 18 суддів, а призначення решти суддів затягується. Для ухвалення рішення у Конституційному Суді потрібно 10 голосів, і це може бути проблематичним. Окрім того, більшість суддів були призначені під час попередньої каденції президента Петра Порошенка, що може вплинути на політичні аспекти гіпотетичного рішення.

Небезпечно заперечувати легітимність президента Зеленського, тому що це може призвести до катастрофічної політичної кризи. З цієї причини запропоновано організувати публічні заходи з участю експертів з конституційного права та колишніх суддів Конституційного Суду, які нададуть професійні пояснення для зняття сумнівів у легітимності президента. Також можна укласти пакт між владою та опозицією або підписати документ, у якому буде визначена узгоджена позиція з цього питання.

Україна вже знаходиться у складній внутрішньо-політичній ситуації, де Кабінет Міністрів фактично припинив існування як самостійний суб’єкт, а парламент відхиляє більшість урядових законопроєктів. Додавши до цього проблему легітимності президента, країна може наблизитися до катастрофічної політичної кризи.

Президент Володимир Зеленський висловив переконання, що обговорення його легітимності як гаранта Конституції після 20 травня 2024 року має зв’язок з Кремлем, який ініціює цю кампанію.

Український лідер зазначив, що президент Франції Емманюель Макрон планує відвідати Україну першим із країн “Великої сімки” (G7), і в цей момент його можна буде запитати про своє ставлення до легітимності Володимира Зеленського після травня.

За словами українського президента, деякі лідери країн G7 згадували йому імена тих, хто в Україні піднімає цю тему.

“Це конкретна програма – є документи, які це підтверджують: це програма Російської Федерації. Я знаю, що у деяких журналістів Сполучених Штатів також є ці документи. У них зазначені навіть суми, які передбачені різним інституціям, щоб підтримувати цю тему. Не скажу, хто. Я бачив”, – заявив Володимир Зеленський.

Ця тема нелегітимності може стосуватися будь-якого президента, незалежно від його імені. Ймовірно, Росія буде активно розглядати це питання навесні.

З урахуванням досвіду Росії у маніпуляціях на світовому рівні, привертання уваги до суперечливих тем і вивчення суспільних настроїв може мати різні наслідки.

Українські соціологи провели опитування щодо думок українців про потребу у перевиборах президента зараз або про те, чи нехай Зеленський залишиться при владі до кінця війни.

70% респондентів відповіли, що перевибори зараз не потрібні, і президент має продовжувати виконувати свої обов’язки до завершення війни.

Для Зеленського це позитивний сигнал. Однак з огляду на зниження рівня довіри до нього, існує ризик подальшого зниження цього показника.

Незважаючи на це, імовірності значного падіння легітимності президента вважаються невеликими.

Опитування також вказують на те, що українське суспільство має внутрішній механізм виявлення дезінформації та не хоче піддаватися провокаціям з боку Кремля.

Отже, основною силою опору перед російською агресією залишається єдність, згуртованість і спільність дій всього українського народу.

Проте влада, на жаль, залишається відокремленою від свого народу, діючи за внутрішніми принципами і правилами, які мало враховують позицію суспільства. Ця влада розраховує на підтримку суспільства в умовах війни, не звертаючи уваги на його думку.

Хоча президент Зеленський має деяку підтримку та симпатію серед населення, але чи знають його виборці про його основні наміри щодо їх долі – питання відкрите.

Тривалий час українські лідери робили рішення за закритими дверима, і досі немає повної інформації про багато з цих рішень. Також немає відповідальності за ці рішення, що мали великий вплив на майбутнє країни.

Зеленський заявляє про свою мету звільнення України в межах її кордонів 1991 року, але важливо, щоб він діяв максимально відкрито та залишався центром оборони та визволення України.

Проте зараз він успадкував проблеми від попередніх урядів, включаючи корупцію, вплив олігархів, непрозорість управління, агентурну діяльність Росії, та інші.

Отже, наразі надзвичайно важливо розробити єдину юридичну формулу для легітимності глави держави після закінчення його терміну.